04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" травня 2016 р. Справа№ 910/27440/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Гончарова С.А.
за участю представників:
від позивача: Касянчук Л.М. - представник за довіреністю № 433 від 03.12.2015;
від відповідача: Войцеховська Л.Д. - голова правління згідно наказу № 2 від 01.12.2010, Ковальова О.О. - представник за довіреністю № 11 від 01.06.2015
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2015
у справі № 910/27440/15 (суддя: Шкурдова Л.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово - будівельного кооперативу "Хімік-10"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Київенерго"
про стягнення 190 728,42 грн.,
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельногокооперативу "Хімік-10" (надалі - відповідач) про стягнення 190 728,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №02535/403 від 06.06.2003 року (надалі - договір), в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за постачання води на підігрів та приймання стоків гарячої води, а також штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у справі № 910/27440/15 було прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 до участі у справу було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Київенерго".
Справа розглядалась різними складами суду.
Розгляд справи відкладався.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у справі № 910/27440/15 на 12.05.2016.
12.05.2016 в судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники третьої особи на судове засідання 12.05.2016 не з'явились, однак 07.04.2016 на адресу Київського апеляційного господарського суду направили письмові пояснення щодо обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
06.06.2003 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (як постачальником) та Житлово-будівельного кооперативом „Хімік-10" (як абонентом) укладено договір про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03 (далі за текстом - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач - розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 №190 (далі за текстом - правила).
Відповідно до п.2.1 договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 „Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин.
Виходячи зі змісту п.3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.6 договору).
Відповідно до ст. 22 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 3-50071) за період з 01.09.2012 по 30.06.2015 в сумі 154 051,92 грн.
З приводу цього суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, й протилежного позивачем не доведено. При цьому бойлер № 94 (що відображений в актах на зняття показань з приладу обліку (т. 1, а.с. 49-54), що встановлений за адресою пр.-т. Маяковського, 24-А, та ніби яким здійснювався підігрів води не належить відповідачу, не знаходиться у останнього на балансі, більше того не знаходиться за місцем реєстрації відповідача, оскільки місцезнаходженням відповідача згідно виписки з ЄДРПОУ є: 02222, м. Київ, пр.-т. Маяковського 22,24 (т. 1, а.с. 29-31). Сторони не заперечували цей факт в суді апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору, укладеного між сторонами, передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять жодних належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.
Суд також враховує, що договір на послуги водопостачання та водовідведення №02535/4-03 від 06.06.2003 не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.
Натомість, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії звертання-доручення ЖБК „Хімік-10" про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2000 р. №1630379 підключення гарячого водопостачання, підключення опалення (вентіляції) здійснюється від центрального теплового пункту РТМ „Київенерго", розташованого за адресою: пр-т Маяковського,24. Здійснення гарячого водопостачання, опалення по будинкам (спорудам) ЖБК „Хімік-10" за адресами: пр-т Маяковського, 22, пр-т Маяковського,24 від теплових мереж АК „Київенерго" підтверджується також довідкою - Додатком №8 до договору №1639379 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2000 р., укладеного між АЕК „Київенерго" та ЖБК „Хімік-10".
В цій частині приймаються пояснення третьої особи щодо того, що немає жодних правових підстав для оплати виставлених позивачем рахунків на сплату послуг на постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.
Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції (на підставі письмових пояснень відповідача) з'ясував, що позивач вже звертався до Господарського суду міста Києва (справа № 23/492) за позовом ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельний кооператив "Хімік-10" за участю третьої особи Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про стягнення 279 270,18 грн. заборгованості за договором про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03 від 06.06.2003 (тобто заборгованість за надані послуги у справі 23/492 стягувалась за тим же договором, що й у даній справі, однак за інші періоди).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2010 у справі №23/492 (що було залишено без змін постановою КАГС від 16.02.2011 та постановою ВГСУ від 26.04.2011) позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу „Хімік-10" на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" 54 843,94 грн. основного боргу, 4569,85 грн. пені, 3577,86 грн. інфляційних втрат, 1544,25 грн. трьох процентів річних, 645,36 грн. державного мита та 54,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
У вказаних рішеннях судами було встановлено, що умовами договору про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03 від 06.06.2003 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.
Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини (зокрема, те, що договором не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води) не підлягають повторному встановленню та в порядку ст. 35 ГПК України дана обставина може бути врахована судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у даній справі.
Окрім цього, спірний договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений між позивачем та відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання гарячої води позивачем не надано.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання води, яка використовується для приготування гарячої води задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Як вбачається з розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача за період з вересня 2012 по червень 2014 частину з заявленої до стягнення суми по коду 3-71 становлять кошти, нараховані за прийняття стоків гарячої води за кодом 3-50071 (в розрахунку зазначені як питна вода (стоки)).
Відповідно до п. 3.3 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Пунктом 21.1 Правил визначено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил; позивач має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.
Правилами визначено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1); вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).
Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановлено, що первинними документами обліку обсягів наданих послух є акти про зняття показань з приладу обліку.
В матеріалах справи містяться вказані акти як первинні документи наданих послуг за період з вересня 2012 по червень 2014 (т. 1 а.с. 49-54), однак у всіх вказаних актах в графах: «попередні показання», «обсяг попереднього періоду», «поточні показання» вказано - «0». Окрім цього, дані акти не містять підпису та печатки особи,яка знімала такі показання.
А тому, із наданих самим позивачем актів про заняття показань з приладів обліку, вбачається, що послуги з водопостачання взагалі не надавались, оскільки первинні документи містять показники «0».
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що посилання позивача на зведений тристоронній акт, як на доказ постачання води на підігрів, не може братись судом до уваги, оскільки вказані обсяги не підтверджені первинними обліковими документами, а саме актами про зняття показань з приладу обліку, а здійснення оплати за воду на підігрів не випливає із умов договору. До того ж позивач вказує про наявність заборгованості за період з 01.09.2012 по 30.06.2014, в той час як в акті зазначено період з травня 2012 року по квітень 2013 року. Як вбачається зі зведеного тристороннього акту, вказаний акт не підписаний теплопостачальною організацією ПАТ «Київенерго» та не містить обсягу фактично поставленої гарячої води, який узгоджений тепло і водопостачальними організаціями та відповідачем. Враховуючи наведене, вказаний акт не може бути належним та допустимим доказом наявності заборгованості з прийняття стоків гарячої води за період з 01.09.2012 по 30.06.2014 в розумінні ст. ст. 32-36, 43, 101 ГПК України.
Оскільки вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу є похідними, враховуючи те, що вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу задоволенню не підлягають, то позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у справі № 910/27440/15 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у справі № 910/27440/15 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/27440/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
С.А. Гончаров