"13" квітня 2016 р. м. Київ К/800/27520/15
К/800/28105/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
секретар судового засідання: Шаманська І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційними скаргами ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_1 та управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила:
визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо поновлення їй виплати раніше призначеної пенсії;
зобов'язати відповідача поновити виплату раніше призначеної їй пенсії, починаючи з 7 жовтня 2009 року з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені за весь час, починаючи з 7 жовтня 2009 року.
Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 лютого 2015 року позов задоволено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання поновити виплату позивачу раніше призначеної пенсії у період з 7 жовтня 2009 року по 7 серпня 2014 року з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені за період з 7 жовтня 2009 року по 7 серпня 2014 року, та в задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. В решті судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції. Зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін судового рішення суду першої інстанції. Зазначає, що суди не врахували, що позивач особисто не зверталася до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій).
Перевіривши доводи касаційних скарг, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги представника позивача та часткового задоволення касаційної скарги відповідача.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримувала пенсію за віком. У 2001 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, у зв'язку з чим їй було припинено виплату пенсії. До виїзду за кордон позивач проживала у місті Кіровограді. 8 серпня 2014 року позивач через свого представника звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом від 26 серпня 2014 року за № 7013/04-30 відповідач повідомив представника позивача, що прийняти документи ОСОБА_1 для призначення пенсії немає можливості, оскільки відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем їх проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (7 жовтня 2009 року) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 12 травня 2015 року та 19 травня 2015 року (справи №21-180а15, №21-168а15), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.
Проте суд апеляційної інстанції, змінюючи судове рішення суду першої інстанції, прийшов до помилкового висновку про те, що в управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області з'явився обов'язок щодо відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 лише з 8 серпня 2014 року, тобто з дати звернення представника позивача до відповідача з відповідною заявою.
За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року скасувати, залишивши в силі постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 лютого 2015 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.
СУДДІ Амєлін С.Є.
Іваненко Я.Л.