01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26
"11" квітня 2016 р. Справа № 911/667/16
за позовом споживчого товариства «Крокус», м. Бровари,
до відповідача ОСОБА_1 районного споживчого товариства, м. Бровари
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) ОСОБА_1 районної спілки споживчих товариств, м. Бровари
2) споживчого товариства «Лелека», м. Бровари;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», м. Київ
про визнання недійсним договору оренди від 11.09.2014р. №11/14 та стягнення 114 200,00 грн.
Суддя О.В. Конюх;
представники учасників провадження:
від позивача: ОСОБА_2, уповноважений, довіреність від 14.03.2016р. б/н;
від відповідача: ОСОБА_3, уповноважена, довіреність від 16.12.2015р. б/н;
від третьої особи ТОВ «Сонячний квартал»: ОСОБА_4, уповноважена, довіреність від 28.03.2016р.
позивач - споживче товариство «Крокус», м. Бровари звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 23.02.2016р. до відповідача ОСОБА_1 районного споживчого товариства, м. Бровари, в якому просив суд визнати недійсним договір оренди (суборенди) об'єкта нерухомості № 11/14 від 01.09.2014р. та стягнути з відповідача 114200,00 сплаченої орендної плати.
Позов обґрунтований тим, що між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) було укладено договір оренди об'єкту нерухомості, а саме частини нежитлового приміщення площею 1212,4 кв.м. за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22, на виконання якого позивачем за період з вересня 2014 року по травень 2015 року сплачувалась обумовлена договором орендна плата. Разом із тим, позивачу стало відомо, що у відповідача зараз відсутні і були відсутні будь-які майнові права на об'єкт оренди, а відтак і повноваження на укладення договору оренди. Позивач стверджує, що відповідач умисно замовчував зазначені обставини, чим ввів в оману позивача як орендаря з метою отримання неправомірної вигоди. За таких обставин, позивач вважає, що договір оренди укладено з порушенням ст.ст. 319, 320, 321, 761 ЦК України, що в порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Посилаючись на ст. 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює для його сторін жодних бажаних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, позивач просить суд стягнути з відповідача сплачену орендну плату як безпідставно отримані кошти.
Ухвалою від 02.03.2016р. позовну заяву споживчого товариства «Крокус» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 911/667/16 та призначено розгляд справи на 28.03.2016р. Цією ж ухвалою суд допустив до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_1 районну спілку споживчих товариств та споживче товариство «Лелека».
Відповідач у відзиві на позов, поданому до суду 25.03.2016р., проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити. Відповідач твердить, що був орендарем спірного приміщення за договором оренди № 09/14 від 01.09.2014р., укладеним з власником - товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», за умовами якого орендар мав право без письмової згоди власника передавати приміщення або його частину в суборенду на строк не більший, ніж строк договору оренди. Тобто оспорюваний позивачем договір від 01.09.2014р. №11/14 за змістом був договором суборенди , і під час його укладення відповідачем не було перевищено повноважень та не було порушено чинне законодавство. Права позивача оспорюваним договором також не порушувались, оскільки позивач користувався орендованим приміщенням у відповідності до умов договору суборенди, за що й сплачував орендну плату. Відповідачем також було подано суду копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомості за товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал».
Від споживчого товариства «Лелека» 25.03.2016р. до суду надійшли пояснення, в яких третя особа просить розглядати справу без присутності її представника.
Від ОСОБА_1 районної спілки споживчих товариств 25.03.2016р. до суду надійшли пояснення, в яких третя особа просить розглядати справу без присутності її представника.
28.03.2016р. від позивача надійшли додаткове письмове обґрунтування позовних вимог з доданими додатковими документами та клопотання про витребування документів, в яких позивач просив суд витребувати у споживчого товариства «Лелека» та ОСОБА_1 районної спілки споживчих товариств копії правовстановлюючих документів та об'єкти нерухомості за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22, а саме копії відповідних договорів купівлі-продажу.
В судовому засіданні 28.03.2016р. розпочато розгляд справи по суті. Ухвалою від 28.03.2016р. суд в порядку ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача власника об'єкту нерухомості, частину якого орендував відповідач за оспорюваним договором від 01.09.2014р. № 11/14 - товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», розгляд справи та клопотання позивача про витребування документів відкладено на 11.04.2016р.
Від позивача 31.03.2016р. надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд: 1) визнати недійсним договір оренди (суборенди) об'єкту нерухомості № 11/14 від 01.09.2014р., укладений між споживчим товариством «Крокус» та ОСОБА_1 районним споживчим товариством; 2) стягнути з відповідача 140400,00 грн. сплаченої орендної плати та судовий збір.
Розглянувши подану заяву про уточнення позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.
Зазначена позиція викладена в пункті 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Позивачем подано первісний позов, в якому об'єднано вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору та майнову вимогу про стягнення 114 200,00 грн. За таких обставин, за правовим змістом заява позивача про уточнення позовних вимог є заявою про збільшення розміру майнової вимоги про стягнення коштів.
Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Виходячи із збільшеного розміру позовних вимог заява позивача мала бути оплачена судовим збором в загальній сумі 3484,00 грн. (1378,00 грн. за немайнову вимогу про визнання договору недійсним та 2106,00 грн. (1,5% ціни майнової вимоги) за майнову вимогу про стягнення 140400,00 грн.).
Матеріали справи містять платіжні доручення на сплату судового збору всього в сумі 3091,00 грн. (від 19.02.2016р. в сумі 1378,00 грн. та в сумі 1713,00 грн.)
Згідно до частини 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
Заява позивача про уточнення позовних вимог судовим збором в необхідному розмірі 393,00 грн. не оплачена. Позивачем в порядку ст. 56 ЦК України заява про уточнення позовних вимог учасникам провадження листом з описом не направлена.
В зв'язку з вищевикладеним суд відмовляє в задоволенні вказаної заяви та, приєднавши її до матеріалів справи, розглядає справу по суті в редакції раніше заявлених позовних вимог про визнання договору оренди недійсним та стягнення з відповідача 114200,00 грн.
Крім того, позивачем подані додаткові пояснення, відповідно до яких позивач доповнює підстави позову посиланням на те, що в порушення ст. 284 ГК України сторонами при укладенні оспорюваного договору оренди не погоджено належним чином істотні умови договору оренди, а саме не зазначено склад і вартість орендованого майна з врахуванням її індексації, а також не передбачено порядок використання амортизаційних відрахувань та відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Зокрема, позивач твердить, що в договорі оренди зазначено лише орендовану площу, але не вказано конкретного найменування та реєстраційних номерів об'єктів нерухомого майна, що передавались в оренду, тобто неможливо ідентифікувати приміщення, які нібито передавались позивачу в оренду. Крім того, позивач твердить, що сторони договору не визначили належним чином строк договору. Із зазначеного позивач робить висновок про те, що оспорюваний договір оренди є фактично неукладеним, тобто не відбувся як юридичний факт, а відтак - не створив для сторін прав та обов'язків.
Суд бере до уваги зазначені пояснення, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (пункт 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Від третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» надійшли письмові пояснення з доданими до них документами, в яких третя особа зазначає, що позивач був орендарем спірного приміщення площею 1212,4 кв.м. за договором оренди від 01.06.2014р., укладеним безпосередньо з власником - товариством «Сонячний квартал».
01.09.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» як власником ряду об'єктів нерухомого майна за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22 та відповідачем ОСОБА_1 районним споживчим товариством було укладено договір оренди №09/14, за умовами якого орендар мав право без письмової згоди власника передавати як в цілому так і частину приміщень в суборенду іншій організації за умови письмового повідомлення про це власника. ОСОБА_1 районне споживче товариство належним чином письмово повідомило товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» про передачу частини приміщень (ангару 538 кв.м. та складу будівельних матеріалів 674,4 кв.м.) в суборенду споживчому товариству «Крокус». З 01.06.2015р. споживче товариство «Крокус» знову уклало договір №08/15 оренди зазначених приміщень з власником товариством «Сонячний квартал». У зв'язку з неналежним виконанням орендарем його умов 22.03.2016р. господарським судом міста Києва було прийняте рішення у справі №910/1584/16 про зобов'язання споживчого товариства «Крокус» звільнити об'єкт оренди.
В судовому засіданні представником третьої особи надано копії витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» на ряд об'єктів нерухомого майна за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22, та надано для огляду їх оригінали.
У зв'язку з викладеним суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача в порядку ст. 38 ГПК України про витребування копій договорів купівлі-продажу, на підставі яких було здійснено реєстрацію права власності товариства «Сонячний квартал» на спірні об'єкти нерухомості. Так, відповідно до ст. 38 ГПК України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів, в якому має бути зазначено зокрема обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Заявляючи вказане клопотання, позивач зазначав, що копії договорів купівлі-продажу мають підтвердити відсутність у відповідача майнових прав на об'єкт оренди.
Разом із тим, надані третьою особою копії та оригінали витягів про реєстрацію права власності є достатніми доказами, з яких вбачається, що з 2013 року та на момент укладення та протягом строку дії оспорюваного договору оренди (суборенди) №11/14 від 01.09.2014р. власником орендованих приміщень було товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», що представники відповідача та третьої особи в порядку ст. 35 ГПК України не заперечують та визнають. За таких обставин витребування копій договорів купівлі-продажу не є необхідним.
Розглянувши позов споживчого товариства «Крокус», м. Бровари (далі по тексту - СТ «Крокус») до відповідача - ОСОБА_1 районного споживчого товариства, м. Бровари (далі по тексту - ОСОБА_1 райСТ), за участю третіх осіб - ОСОБА_1 районної спілки споживчих товариств, м. Бровари (ОСОБА_1 райспоживспілка), споживчого товариства «Лелека», м. Бровари (СТ «Лелека), товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» м. Київ (ТОВ «Сонячний квартал»), , вислухавши пояснення представників учасників провадження, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд
відповідно до частини 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Як вбачається із залучених до матеріалів справи копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (оригінали яких оглянуті в судовому засіданні), третя особа ТОВ «Сонячний квартал» з червня 2013р. по теперішній час є власником ряду об'єктів нерухомості - нежитлових приміщень за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22, в тому числі:
- приміщення по виготовленню шлакоблоків (НОМЕР_1) площею 357,2 кв.м.;
- столярний цех (НОМЕР_2) площею 368,3 кв.м.;
- ангар (НОМЕР_3) площею 538 кв.м.;
- склад будівельних матеріалів (НОМЕР_4) площею 674,4.кв.м.;
- швейний цех (НОМЕР_5) площею 654,5 кв.м.;
- виробниче приміщення (НОМЕР_6) площею 75,6 кв.м.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).
Відносини сторін за правовою природою є договором найму (оренди) будівлі. Згідно до частини 1 ст. 759, частини 1 ст. 761, частини 1 ст. 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
При цьому передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 774 ЦК України).
01.06.2014р. між ТОВ «Сонячний квартал» (орендодавець) та СТ «Крокус» (оредар) було укладено договір оренди №04/14, згідно якого орендодавець передав орендарю нежитлові приміщення (ангару та складу будівельних матеріалів) загальною площею 1212,4 кв.м. за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22. Строк оренди сторонами визначено 6 міс (пункт 2.1). відповідно до пункту 1.2 договору оренди №04/14 від 01.06.2014р. сторони зазначили, що об'єкт оренди знаходиться у власності орендодавця, що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
За таких обставин, твердження позивача про те, що він не був обізнаний про те, що зазначені приміщення є власністю не відповідача ОСОБА_1 РайСТ, а товариства «Сонячний квартал», і що відповідач ввів позивача в оману щодо зазначених обставин, матеріалами справи спростовуються.
31.08.2014р. сторонами в порядку частини 1 ст. 651, ст. 654 ЦК України укладено угоду про розірвання договору оренди №04/14 від 01.06.2016р., відповідно до умов пунктів 3, 7 якої та в порядку частини 2 ст. 653 ЦК України зобов'язання сторін припинилися з моменту підписання сторонами даної угоди .
01.09.2014р. між ТОВ «Сонячний квартал» (орендодавець) та ОСОБА_1 райСТ (орендар) було укладено Договір оренди №09/14, відповідно до якого орендодавець передав орендарю приміщення, що є власністю орендодавця (ангару площею 538 кв.м., виробничого приміщення площею 75,6 кв.м., швейного цеху площею 654,5 кв.м., столярного цеху площею 368,3 кв.м., приміщення по виготовленню шлакоблоків площею 357,2 кв.м., складу будівельних матеріалів площею 674,4 кв.м.) на строк 12 місяців. За умовами пункту 7.2 вказаного договору орендар ОСОБА_1 РайСТ має право без письмової згоди орендодавця передавати як в цілому, так і частину приміщень в суборенду іншій особі на строк, що не перевищує строку даного договору. При переданні приміщень в суборенду орендар зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця.
У відповідності до свого права, наданого вищезазначеними положеннями договору оренди №09/14 від 01.09.2014р., ОСОБА_1 райСТ передало в строкове платне користування (суборенду) споживчому товариству «Крокус» частину нежитлових приміщень за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22 площею 1212,4 кв.м. про що між ними було укладено оспорюваний договір оренди (суборенди) обєкту нерухомості № 11/14 від 01.09.2014р.
Суд звертає увагу на те, що предметом оспорюваного договору були ті самі приміщення, які займав позивач на підставі договору оренди від 01.06.214р. №04/14, укладеного з власником ТОВ «Сонячний квартал». Строк оренди сторонами було визначено 12 місяців, тобто без перевищення строку оренди за договором №09/14 від 01.09.2014р., орендна плата було визначена в сумі 15600,00 грн. і належала до сплати не пізніше ніж на 10 день поточного місяця.
У відповідності до пункту 7.2 Договору оренди №09/14 від 01.09.2014р. ОСОБА_1 райСТ письмово повідомило орендодавця ТОВ «Сонячний квартал» про укладення договору суборенди з СТ «Крокус» (копія повідомлення від 09.09.2014р. №20 залучена до матеріалів справи), представник ТОВ «Сонячний квартал» підтверджує отримання зазначеного повідомлення.
За таких обставин, твердження позивача про відсутність права у відповідача на нерухоме майно - приміщення за адресою м. Бровари, вул. Богунська 22, яке не є його власністю, та відповідно про відсутність у відповідача належних повноважень на розпорядження вказаним нерухомим майном шляхом укладання договору оренди (суборенди), матеріалами справи спростовується.
Статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
За таких обставин, вимога позивача про визнання оспорюваного договору оренди (суборенди) недійсним з підстав відсутності у орендодавця належних повноважень на укладення договору, та невідповідності договору ст. 41 Конституції України, ст. 319, 320, 321, 761 ЦК України та з мотивів введення іншої сторони в оману щодо істотних обставин (ст. 230 ЦК України) задоволенню не підлягає, оскільки наявність таких обставин, на які посилається позивач, матеріалами справи не підтверджується.
Позивач також твердить про те, що сторони оспорюваного договору не визначили належним чином предмет договору, оскільки в договорі зазначено лише адресу приміщення та його площу, однак в договорі відсутні реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна, що передаються в оренду та їх назви. Також позивач твердить, що в оспорюваному договорі не визначено також і інших істотних умов, зокрема строку його дії, порядку використання амортизаційних відрахувань тощо. На підставі викладеного позивач робить висновок про неукладеність даного договору у зв'язку з недосягненням сторонами згоди з усіх необхідних істотних умов.
Зазначений висновок позивача є хибним.
По-перше, відповідно до частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені істотними законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, істотні умови договору оренди визначені частиною 1 ст. 284 ГК України, а саме: об'єкт оренди (склад та вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
За таких обставин, виходячи із наведених норм закону відсутність в договорі оренди істотної умови - об'єкту оренди, на що посилається позивач, могло б бути підставою для твердження про те, що договір є неукладеним, а не недійсним.
Слід розрізняти правові поняття неукладений договір, нікчемний та недійсний.
Так, нікчемним є договір, який недійсний в силу закону. Недійсним є договір, визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони з вичерпного переліку підстав, встановлених законом (пункт 2.5.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Поняття неукладений договір є тотожним договору, що не відбувся. Не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 ), відповідно позивач в позові невірно застосовує дане положення закону.
Разом із тим, відповідно до позиції, викладеній в абзаці п'ятому пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 24.11.2011р. №01-06/1642/2011, відповідно до якої визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 25 червня 2011р. №3-58гс11 та Вищий господарський суд України у постанові від 25.06.2011р. №7/221-09.
Оспорюваний договір оренди (суборенди) від 01.09.2014р. №11/14 є виконаним, тобто відповідач фактично за ОСОБА_3 прийому-передачі об'єкту нерухомості від 01.09.2014р. (копія залучена до матеріалів справи) передав позивачу в користування орендовані приміщення, відповідач як орендар фактично користувався зазначеними приміщеннями та сплачував за них орендну плату (копії платіжних доручено залучені до матеріалів справи), в наступному позивач та відповідач уклали додаткову угоду про розірвання договору з 01.06.2015р. (копія залучена до матеріалів справи).
За таких обставин, визначення договору (який фактично виконаний) як неукладеного не може мати місце.
По-друге, всупереч твердженню позивача, визначення в оспорюваному договорі оренди (суборенди) об'єкту оренди (приміщення визначеної площі та за визначеною адресою) є достатнім та надає повне уявлення про нього. При цьому суд враховує, що позивач користувався цими ж приміщеннями на підставі договорів оренди, укладених з власником ТОВ «Сонячний квартал» - від 01.06.2014р. № 04/14 до укладення оспорюваного договору з ОСОБА_1 РайСТ, та від 01.06.2015р. №08/15 після припинення оспорюваного договору за угодою сторін.
Посилання позивача на невизначення в оспорюваному договорі строку його дії не відповідає фактичним обставинам справи.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.
Під час розгляду спору у справі № 911/667/16 судом було встановлено відсутність зазначених обставин, відповідно позовна вимога СТ «Крокус» про визнання недійсним договору оренди (суборенди) об'єкту нерухомості №11/14 від 01.09.2014р. задоволенню не підлягає.
Враховуючи те, що орендна плата позивачем сплачувалась на підставі чинного договору оренди за фактичне користування орендованим приміщенням, підстави для стягнення з відповідача сплаченої позивачем орендної плати відсутні, відповідно вимог позивача про стягнення з відповідача 114 200,00 грн. сплаченої орендної плати задоволенню не підлягає.
Посилання позивача на рішення судів від 10.04.2012р. у справі №26/017-12, від 08.10.2009р. у справі № 22ц-2616/2008р., є безпідставними, оскільки зазначені рішення не стосуються спірного приміщення та відносин сторін у справі № 911/667/16 та в порядку ст. 35 ГПК України не встановлюють для суду жодних преюдиційних обставин.
Враховуючи вищевикладене та позицію Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»,
керуючись статтями 1, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові споживчому товариству «Крокус» до ОСОБА_1 районного споживчого товариства у справі № 911/667/16 відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 19.04.2016р.
Суддя О.В. Конюх