Провадження № 22-ц/774/3258/16 Справа № 208/4328/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дячков С. В. Доповідач - Глущенко Н.Г.
Категорія 19/27
13 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ 13 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Сахарова Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 червня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування виконкому Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради, про виселення, -
У червні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про виселення, в якому просило (з урахуванням уточнень) виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки сплачений судовий збір /а. с. 3-6, 7-7в/.
В обґрунтування своїх позовних вимог банк посилався на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачка ОСОБА_3 22.07.2008 р. уклали Кредитний договір № 1/0817U8Д.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 60000 доларів США строком до 20.07.2018 року, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановлених кредитним договором.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідачка 21.07.2008 року уклали Договір іпотеки № 17U8/1.
Згідно з п. 7 договору іпотеки відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 57,40 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими втратами відповідно до умов договору.
Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідачка зобов'язання за кредитним договором не виконала у зв'язку з чим банк змушений був звернутися до суду з відповідним позовом і 12.01.2011 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська ухвалено рішенням, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею 57,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» / 19-21 /, але відповідачка з дочкою продовжує проживати в квартирі.
Відповідачка позов банку не визнала.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26.06.2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволені.
Суд виселив відповідачку ОСОБА_3 та її неповнолітню дитину - ОСОБА_4 із квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Також, судом стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 114,70 грн. у відшкодування судових витрат / а. с. 111-112 /.
З рішенням суду від 26.06.2015 року не погодилася відповідачка ОСОБА_3 і звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити банку в його позовних вимогах, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідачка вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи / а. с. 130-132 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду, в силу ст. 309 ЦПК України, - скасувати та ухвалити нове рішення, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги банку про виселення відповідачів зі спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.01.2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, що належить відповідачці ОСОБА_3 на праві власності, загальною площею 57,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» / 19-21 /, а в силу ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлові приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Однак, з такими висновками суду погодитися неможна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що дійсно між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_3 22.07.2008 року було укладено Кредитний договір № 1/0817U8Д, а в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 21.07.2008 року уклали і Договір іпотеки № 17U8/1, за яким відповідачкою передано банку в іпотеку належну останній квартиру АДРЕСА_1 /а. с. 9-13, 14-18 /.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12.01.2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - спірну квартиру, що належить відповідачці ОСОБА_3 на праві власності, загальною площею 57,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» /19-21/.
Частиною першою ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку , встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення є ст. 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 ЗУ «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК України.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Між тим, ухвалюючи рішення по справі щодо виселення відповідачів зі спірної квартири, суд першої інстанції не прийняв до уваги вище зазначені норми матеріального права, як і не прийняв до уваги, що відповідачка ОСОБА_3 є дійсно власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.09.2007 року, що посвідчений 27.09.2007 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Прожуган М.А. за реєстровим номером № 4748, що зокрема підтверджується копією договору іпотеки № 17U8/1 від 21.07.2008 року / а. с.14-18 /.
Кредитний договір № 1/0817U8Д між банком та ОСОБА_3 був укладений 21.08.2008 року, тобто через рік після придбання позивачкою квартири АДРЕСА_1.
Отже, спірна квартира не була придбана ОСОБА_3 за кредитні кошти, які нею були отримані по кредитному договору № 1/0817U8Д від 21.08.2008 року, а тому у суду першої інстанції не було жодних правових підстав на виселення відповідачки разом з її неповнолітньою донькою зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
З позовними вимогами до суду першої інстанції про виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення банк не звертався.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про виселення позивачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з відмовою банку в його позовних вимогах про виселення відповідачів.
Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 червня 2015 року - скасувати.
Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» в його позовних вимогах до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.