79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" квітня 2016 р. Справа № 914/1970/15
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючий суддя - Бойко С. М.
суддів: Бонк Т. Б.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Федорів Н.,
за участю представників:
від прокуратури: ОСОБА_2;
від позивача: ОСОБА_3;
від відповідача-1: ОСОБА_4;
від відповідача-2: ОСОБА_5;
від третьої особи-1: - не з'явився
від третьої особи-2: - не з'явився;
від третьої особи-3: - не з'явився;
від третьої особи-4: - не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «Інтертайле»
на рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 року
у справі № 914/1970/15, суддя Пазичев В.М.,
за позовом: заступника військового прокурора Західного регіону України,
м. Львів в інтересах держави - в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерство оборони України, м. Київ
до відповідача-1: концерну «Військторгсервіс», м. Київ
відповідача-2: приватного підприємства «Інтертайле, смт. Щирець, Львівська обл.
третьої особи - 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору , на стороні позивача : Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів
третьої особи- 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору , на стороні позивача : Рівненська міжрегіональна агропромислова біржа «Проліс-Агро», м. Рівне
третьої особи- 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору , на стороні позивача : Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», м. Рівне
третьої особи- 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору , на стороні позивача : Фонд державного майна України, м. Київ
про: витребування нерухомого майна, яке вибуло з володіння не з волі власника
рішенням господарського суду Львівської області від 09.11.2015 у справі №914/1970/15 позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати фун кції у спірних правовідносинах Міністерств а оборони України до Концерну «Військторгсервіс» та приватного підприємства «Інтертайле» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Рівненської міжрегіональної агропромислової біржі «Проліс-Агро», Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс», Фонду державного майна України про витребування нерухомого майна, яке вибуло з володіння не з волі власника - задоволено.
Витребувано від приватного підприємства «Інтертайле» на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України майно - асфальтобетонне покриття площею 1250 кв.м., залізобетонну огорожу площею 195 кв.м. та будівлю гаражу загальною площею 47,8 кв.м., що знаходиться по вул. Моринецькій, 14-А у м. Львові, вартістю 147979,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що довіреність Міністерства оборони України від 4 жовтня 2004 року, на підставі якої 15 грудня 2004 року надано дозвіл ОСОБА_7 як начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (діяльність якого як юридичної особи припинено наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року) щодо надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна, на час укладення 18 грудня 2008 року спірного договору скасовано та відкликано окремим дорученням Міністерства оборони України від 12 лютого 2005 року ОСОБА_8 , який діяв від імені концерну «Військторгсервіс» на підставі довіреності, виданої йому 12 вересня 2007 року ОСОБА_7 , не мав необхідний обсяг повноважень щодо відчуження державного нерухомого майна від імені Концерну, а тому відчуження спірного нерухомого майна, що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог законодавства, чинного на час укладення оспорюваного правочину, зокрема без згоди та/або погодження органу управління майном (Міністерства оборони України) та ФДМУ, за відсутності у представника Концерну «Військторгсервіс» необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину.
Договір купівлі-продажу від 18 грудня 2008 року є неукладеним, на час розгляду справи: нотаріально не посвідчений, не проведено його державної реєстрації, не створює прав та обов'язків для сторін та не міг бути визнаним дійсним (чинним) в судовому порядку, оскільки не відповідає чинному законодавству України.
Також суд зазначає, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, звідси приватним підприємством «Інтертайле» право власності набуто на нього незаконно.
Військова прокуратура Західного регіону України вперше дізналася про вибуття з державної власності наприкінці травня 2015 року, з відповіді ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації т а експертної оцінки» . Як військовому прокурору Західного регіону України, так і Міністерству оборони України (позивач) не було відомо про наявність порушень вимог законодавства при відчуженні вказаного нерухомого майна підприємства, оскільки дана процедура відбувалася без згоди органу управлінням майном - Міністерства оборони України, а тому позивач не знав і не міг знати про такі порушення.
В апеляційній скарзі ПП «Інтертайле» просить рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ПП «Інтертайле» про витребування у ПП «Інтертайле» на користь Держави Україна в особі Міністерства оборони України майна - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зважаючи на передачу майна на публічні торги, підписання протоколу про результати торгів та укладення договору купівлі-продажу, Концерн «Військторгсервіс» відчужив спірне майно за власною волею, відтак відсутній факт вибуття з володіння власника або особи, якій передано майно, не з їхньої волі, а тому ПП «Інтертайле» є добросовісним набувачем спірного майна.
Також, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що вказаний договір купівлі-продажу від 18.12.2008 був укладений на підставі протоколу про хід публічних торгів. Однак, рішення про визнання публічних торгів недійсними судами ніколи не приймалось, протокол про хід публічних торгів не скасований та є чинним, а прокурор не оспорив законність зазначених публічних торгів.
Апелянт посилається на те, що у зв'язку з чинністю протоколу про хід публічних торгів, яким зафіксовано переможця - ПП «Інтертайле» та досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, висновок суду першої інстанції щодо неукладеності договору купівлі-продажу від 18.12.2008 не тягне за собою наслідків у вигляді припинення права власності на продане майно.
Скаржник зазначає, що в силу п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України відсутні підстави для витребування спірного майна від ПП «Інтертайле», оскільки майно вибуло з володіння власника - Міністерства оборони України за його волею шляхом передачі у господарське відання Концерну «Військторгсервіс», і в подальшому відплатно продане володільцем - Концерном «Військторгсервіс» добросовісному набувачу ПП «Інтертайле».
В супереч ч. 2 ст. 55 ГПК України судом першої інстанції за основу ціни позову взято вартість договору купівлі-продажу, а не вартість майна , що витребовується.
Апелянт вказує на те, що в межах предмету спору дослідженню підлягали докази, які б підтверджували факт перебування майна, що підлягає витребуванню у власності позивача до його вибуття та перебування такого у володінні відповідача станом на час винесення рішення у стані, про який зазначає позивач .
Також, місцевим господарським судом не встановлено , коли спірне майно було створене, зареєстроване на праві державної власності, передане у господарське відання Концерну «Військторгсервіс» з тим, щоб встановити чи спірне майно взагалі може бути витребуване Міністерством оборони України як органом управління.
У відзиві на апеляційну скаргу Фонд державного майна України просить врахувати його пояснення при винесенні законного та обґрунтованого рішення, посилаючись на те, що відчуження спірного майна можливе лише за умови надання згоди суб'єкта управління майном - Міністерства оборони України за погодженням з Фондом державного майна України .
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 у справі №914/1970/15 без змін, посилаючись на те, що рішення винесене з дотриманням норм та приписів чинного законодавства, є законним, обґрунтованим і постановленим на підставі належних та допустимих доказів, а відтак таким, що підлягає залишенню в силі.
У відзиві на апеляційну скаргу Військова прокуратура західного регіону України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 у справі №914/1970/15 без змін, посилаючись на те, що рішення винесене з дотриманням норм та приписів чинного законодавства, є законним, обґрунтованим і постановленим на підставі належних та допустимих доказів, а відтак таким, що підлягає залишенню в силі.
В судових засіданнях представник ПП «Інтертайле» просив рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ПП «Інтертайле» про витребування у ПП «Інтертайле» на користь Держави Україна в особі Міністерства оборони України майна відмовити.
Представники Фонду державного майна України , Міністерства оборони України та Військової прокуратури західного регіону України в судових засіданнях просили апеляційну скаргу ПП «Інтертайле» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 у справі №914/1970/15 без змін.
Після відкладення розгляду справи в судове засідання з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2. Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились , хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, а тому їх неявку суд розцінює як без поважних причин, відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів .
Розглянувши наявні у справі матеріал и, давши належну оцінку доводам, які викладені в апеляційній скарзі та відзивах на апеляційні скарги , заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга приватного підприємства «Інтертайле» підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 в справі №914/1970/15 - без змін, з наступних підстав.
Судами встановлено, що відповідно до ст. ст. 3, 15 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України» та ст. ст. 3, 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, чиє фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Міністерство оборони України уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, управляти переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфер його управління.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 20128186 від 05.09.2008 (а.с. 96, Т.2) на балансі Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» знаходиться майно державної форми власності, а саме: асфальтобетонного покриття площею 1250 кв. м., залізобетонної огорожі площею 195 кв. м. та будівлі гаражу загальною площею 47,8 кв. м., по вул. Моринецькій, 14-А у м. Львові (далі спірне майно).
Вказане також підтверджується Переліком нерухомого державного майна, що знаходиться на балансі ДП МО України «Управління торгівлі ЗахОК» станом на 31.12.2005.
Відповідно до п.1.5. Статуту Концерну «Військторгсервіс» (далі Статут) затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005 р. № 358 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. № 754) до складу Концерну ввійшло державне підприємство Міністерства оборони України “Управління торгівлі Західного оперативного командування”.Згідно з п. 1.1. Статуту Концерну «Військторгсервіс», Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Пунктом 3.4.Статуту Концерну «Військторгсервіс» визначено, що Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання. В п. 7.3. Статуту Концерну «Військторгсервіс»вказано, що майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання.
Таким чином, Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» є юридичною особою, підпорядкованою та підконтрольною Міністерству оборони України, заснованою на майні державної власності, закріпленому за ним на праві господарського відання.
Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
У п. 4.4. Статуту Концерну «Військторгсервіс» передбачено, що генеральний директор Концерну, зокрема розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.
Судами встановлено, що18.12.2008 між Концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «УТ ЗОК «Концерну «Військторгсервіс» (продавець) та ПП «Інтертайле» укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір) асфальтобетонного покриття площею 1250 кв.м., залізобетонної огорожі площею 195 кв.м. та будівлі гаражу загальною площею 47,8 кв.м., по вул. Моринецькій, 14-А у м. Львові, за ціною 147979,80 грн., яка була встановлена на підставі протоколу № 1100-н про хід публічних торгів.
Відповідно до п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р. (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) (надалі Порядок) рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта. Пунктом 50 даного Порядку передбачено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття. Отже, однією з обов'язкових умов при укладенні договору купівлі-продажу від 18.12.2008 була наявність рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження спірного майна.
Згідно з п. 1 договору, продавець, на підставі протоколу № 1100-н про хід публічних торгів на Рівненській регіональній універсальній товарно-майновій біржі «Прайс» від 21.11.2008 відчужує у власність покупця за плату асфальтобетонне покриття площею 1250 кв.м., залізобетонну огорожу площею 195 кв.м. та будівлю гаражу загальною площею 47,8 кв.м., по вул. Моринецькій, 14-А у м. Львові.
Як вбачається з п. 2 договору купівлі-продажу від 18.12.2008, на який апелянт посилається як на підставу набуття права власності на спірне майно, відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на балансі філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс», здійснене на підставі дозволу Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України від 18.10.2004 № 140/3/1369/28 та довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04.10.2004 року (а.с. 48, Т.1), на підставі якої начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України 18.10.2004 надав начальнику філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» - ОСОБА_7 дозвіл № 140/3/1369/28 (а.с.185,Т.1) на відчуження державного майна, а саме: асфальтобетонного покриття площею 1250 кв. м., залізобетонної огорожі площею 195 кв. м. та будівлі гаражу загальною площею 47,8 кв. м., по вул. Моринецькій, 14-А у м. Львові, на час укладення договору купівлі-продажу від 18.12.2008 скасовано та відкликано окремим дорученням Міністерства оборони України № 1235/з від 12.02.2005 року (а.с. 47, 49, Т.1), а тому ОСОБА_8М, який діяв від імені концерну «Військторгсервіс» на підставі довіреності від 12.09.2007 року (а.с. 166, Т.1), виданої йому ОСОБА_7, не мав необхідний обсяг повноважень щодо відчуження державного нерухомого майна від імені Концерну.
За змістом положень ст. ст. 244, 248 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що укладення договору від 18.12.2008 вчинено всупереч п. 8, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності поза волею та за відсутності згоди Міністерства оборони України, а саме дозволу, наданого начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику Управління торгівлі Західного оперативного командування, п равонаступником яких є Концерн « Військторсервіс » на відчуження спірної нежитлової будівлі.
Відповідно до п.6 Порядку, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління).
Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.
Згідно п.8 Порядку, рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.
Таким чином, судами встановлено, що погодження Фонду державного майна України відсутнє на час відчуження спірного майна .
Згідно зі ст. 657 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного Договору, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Отже, договір купівлі-продажу від 18.12.2008 підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, однак договір нотаріально не посвідчений і не пройшов державної реєстрації.
Стаття 220 ЦК України передбачає, що, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Як зазначено в п. 8 та 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання недійсним правочинів», відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно зі ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Таким чином, вищезазначений договір не був нотаріально посвідченим та не здійснено його державної реєстрації, а тому висновок суду першої інстанції про те, що даний договір є неукладеним відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства, а звідси не породжує для відповідача-2 права власності на майно, що витребовується уповноваженою особою власника.
Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Згідно із ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.
Частинами 2, 3 ст. 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відчуження спірного нерухомого майна, яке є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог законодавства, чинного на час укладення оспорюваного правочину, зокрема, без згоди та/або погодження органу управління майном - Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, за відсутності у представника Концерну «Військторгсервіс» необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину.
Предметом даного позову є матеріально-правова вимога, заявлена заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України, до приватного підприємства «Інтертайле» про витребування нерухомого майна, яке вибуло з володіння не з волі власника.
Відповідно до ст. 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Статтею 330 ЦК передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, ст. 388 ЦК передбачає можливість витребування майна власником від добросовісного набувача; такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-95цс13 викладено правову позицію, у якій зазначено, що згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, суд має встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника такого майна (постанова Верховного Суду України від 12 лютого 2013 р. у справі N 3-3гс13).
У постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 викладено правову позицію, у якій зазначено, що відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Враховуючи, що оспорюваний правочин вчинено без згоди Міністерства оборони України; без вираження волі Концерну «Військторгсервіс» шляхом укладення (виставлення на продаж, підписання, скріплення відбитком печатки, пере дання майна, прийняття оплати) договору від 18.12.2004 .; беручи до уваги те , що прокурором та позивачами доведено вибуття спірного майна поза волею позивачів, а відтак наявні підстави витребування такого в порядку ч.1 ст.388 ЦК УКраїни , апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав до задоволення позову.
Відповідно до ст.ст. 256 , 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10 передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин порушення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
В постанові Верховног о Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13 зазначено, що у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності.
З врахуванням наведеного, колегією суддів при визначенні початку перебігу позовної давності надано оцінку доводам прокуратури та Міністерства оборони Укр аїни, що прокурор та Міністерство оборони України, не є сторонами оспорюваного правочину та були позбавлені права під час його укладення перевірити повноваження осіб , які укладали спірний договір купівлі-продажу від 18.01.2010 р.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що оскільки прокурор та Міністерство оборони України не є сторонами оспорюваного договору, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли позивач дізнався про порушення порядку відчуження нерухомого державного майна Міністерства оборони України, а саме з позову прокуратури в даній справі, а саме з червня 2015 року.
Таким чином, клопотання апелянта про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню з тих підстав, що трирічний строк позовної давності не сплив.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством.
Таким чином, при вирішенні судом спору по суті, важливим є встановлення наявності або відсутності, в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, оскільки, це є необхідною передумовою для визначення правомірності чи неправомірності поведінки порушника права.
Прокуратурою в позовній заяві обрано речово-правовий спосіб захисту, а саме подання віндикаційного позову .
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння (постанова Верховного Суду України від 30.01.2012 у справі № 6-61цс11).
Якщо встановлено наявність речово-правових відносин, то до них не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
З наведених вище підстав спростовуються доводи апелянта, що протокол про хід публічних торгів є правочином та не визнаний недійсним, а тому відсутні правові наслідки на витребування майна від відповідача.
Посилання скаржник а на те, що в супереч ч. 2 ст. 55 ГПК України судом першої інстанції за основу ціни позову взято вартість договору купівлі-продажу, а не вар тість майна, що витребовується є безпідставним, так як ціна позову вказана прокурором в межах наданих процесуальних повноважень та виходячи з фактичних даних, які мав прокурор на на момент подання позову. Відповідачем на надано доказів в розумінні ст 33 ГПК України іншої оцінки вартості майна, що витребовується, окрім вартості за даговором, за яким спірне майно відчужувалося.
Апеляційний господарський суд не бере до уваги ревізійні документи та документи фінансово-господарської діяльності, які надані апелянтом, як докази обізнаності позивача на укладення договору про відчудження державного майна, оскільки такими не встановлюється незаконність вибуття з державної власності майна, що витребовується.
В матеріалах справи наявний витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 20128186 від 05.09.2008 (а.с. 96, Т.2), Перелік нерухомого державного майна, що знаходиться на балансі ДП МО України «Управління торгівлі ЗахОК» станом на 31.12.2005, а тому безпідставними є посилання апелянта про те, що в межах предмету спору не досліджено докази , які б підтверджували факт перебування спірного майна, що підлягає витребуванню у державній власності (у позивача) до його вибуття та перебування такого у володінні відповідача-2 станом на час винесення рішення.
Стаття 32 ГПК України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про недоведеність апеляційної скарги ПП «Інтертайле».
Рішення господарського суду Львівської області від 09.11.2015 у справі №914/1970/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається з квитанції № 0.0.465260507.1 (а.с. 11, Т.3) ПП «Інтертайле» сплачено 2441,68 грн., а також з квитанції № 0.0.472949429.1 (а.с. 11, Т.3) ПП «Інтертайле» сплачено 814,00 грн. за подання апеляційної скарги. Отже, загалом ПП «Інтертайле» сплачено 3 255,68 грн. за подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Львівської області від 09.11.2015 у справі №9 14 /1 970 /15 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерство оборони України до Концерну «Військторгсервіс» та приватного підприємства «Інтертайле» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Рівненської міжрегіональної агропромислової біржі «Проліс-Агро», Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс», Фонду державного майна України про витребування нерухомого майна, яке вибуло з володіння не з волі власника - залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Інтертайле» залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
ОСОБА_9 Бойко
Судді Т. Б. Бонк
ОСОБА_1
Повний текст постанови виготовлено 11.04.2016