"12" квітня 2016 р.Справа № 916/1407/15-г
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
Суддів: Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В.,
при секретарі судового засідання Молодові В.С.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача - не з'явився, повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарингейт сервіс»
на рішення господарського суду Одеської області від 10 березня 2016 року
по справі № 916/1407/15-г
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Левада»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарингейт сервіс»
про стягнення 112 167,05 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Левада» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарингейт сервіс» про стягнення 112 167,05 грн. вартості непоставленого товару. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 26.06.2013р. та 04.09.2014р. сплатив на користь відповідача 112167,05грн., за усним договором купівлі-продажу, за поставку обладнання, яке фактично поставлено відповідачем не було, у зв'язку з чим позивач відмовився від договору, укладеного в усній формі, та поставки обладнання, та вимагав від відповідача повернення сплачених ним коштів.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.06.2015 року (суддя Д'яченко Т.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено, з підстав того, що грошові кошти у сумі 112167,05 грн. за платіжними дорученнями № 634 від 26.06.2013р. на суму 45937,08грн. та № 785 на суму 66229,97 грн. від 04.09.2014р. були сплачені позивачем відповідачу за роботи в камері заморозки, а саме - бетонування підлоги, і, відповідно, покладені в основу позовних вимог у даній справі обставини (правомірності стягнення з ТОВ "ФАРИНГЕЙТ СЕРВІС" вартості передплаченого обладнання у сумі 112167,05 грн.) були спростовані в ході розгляду даної справи поданими доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно заявлено позовні вимоги про стягнення коштів за непоставлений товар, сплата яких була здійснена на виконання іншого зобов'язання, що не охоплюється предметом спору у даній справі.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2015 року рішення господарського суду Одеської області від 10.06.15 та постанову Одеського апеляційного господарсько суду від 29.07.15р. у справі № 916/1407/15-г скасовано, справу передано на розгляд господарського суду Одеської області .
При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не встановлено, чи укладався договір між Товариством з обмежено відповідальністю "Торговий Дім Левада" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарингейт Сервіс" щодо поставки обладнання; який саме товар, в якому асортименті та за якими цінами відповідач зобов'язаний був поставити позивачу; чи повернуто Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарингейт Сервіс" кошти в розмірі 112167,05 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Левада".
Висновок судів про те, що відбулось зарахування грошових коштів, сплачених ТОВ "Торговий дім Левада" в сумі 112 167,05 грн. платіжним дорученням № 634 від 26.06.2013 на суму 45937,08 грн. з призначенням платежу за агрегат на підставі рахунку № 101 від 13.05.2013 та платіжним дорученням № 785 від 04.09.2014 на суму 66229,97 грн. з призначенням платежу - за агрегат на підставі акту звірки від 01.01.2014, в рахунок оплати виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарингейт Сервіс" виконання будівельних робіт в камері заморозки - бетонування підлоги, не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки в рішенні Господарського суду Одеської області від 05.05.2015 у справі № 916/5053/14 не встановлено факт зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.
Після повторного розгляду, рішенням господарського суду Одеської області від 10 березня 2016 року по справі № 916/1407/15-г (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фарингейт Сервіс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Левада” 112 167 грн. 05 коп. вартості непоставленого товару, 2243 грн. 34 коп. судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що відповідачем товар був отриманий у повному обсязі, що встановлено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості у сумі 1 656 571,67грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарингейт сервіс» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам відповідача, викладеним після перегляду справи Вищим господарським судом України. Апелянт зазначає, що жодної мови про зарахування зустрічних однорідних вимог у правовідносинах між сторонами не йшло, адже вимоги позивача полягали у здійсненні останнім поставки агрегату та його комплектуючих для льодогенератору, який знаходиться у цеху позивача.
Також скаржник зазначає, що судом було невірно встановлено обставини справи щодо домовленості між сторонами про поставку агрегату для льодогенератору, про які було зазначено як позивачем так і відповідачем. Так, між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо поставки агрегату для льодогенератору, що знаходиться у цеху позивача та його комплектуючих. Поставка цього агрегату була здійснена відповідачем на адресу позивача, що підтверджуються представником позивача як у письмових так і усних поясненнях. При цьому, агрегат позивачу не підійшов, тому позивач просив відповідача прийняти назад на склад товар, а грошові кошти у сумі 45 937,08 грн. вважати авансом за агрегат у іншій комплектації.
Крім того, скаржник наголошує, що надав належні докази того, що обладнання було поставлено на адресу позивача - м. Одеса, вул.Середня,36 та здійснено його монтаж.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду Одеської області без змін, а скаргу - без задоволення.
В судове засідання 12.04.2016 року не з'явився представник ТОВ «Фарингейт сервіс», хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.
06.04.2016 року до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, у зв'язку і зайнятістю представника у відрядженні у м. Києві.
Судова колегія відхилила вказане клопотання, оскільки відповідачем не надано доказів знаходження представника у відрядженні та неможливості забезпечення явки іншого представника в судовому засіданні по даній справі.
Відповідно до вимог ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 13.05.2013р. відповідачем було виписано рахунок №101 на суму 45937,08грн. на оплату товару Агрегат АКК50S 1556 Y, який не містить вказання про підставу його виставлення (т.1 а.с.16).
Платіжним дорученням №634 від 26.06.2013р. ТОВ „ТД „Левада” було сплачено на користь ТОВ „Фарингейт Сервіс” 45937,08 грн. із призначенням платежу „агрегат согл. сч 101 от 13.05.13 в т.ч. НДС 20% - 7656,18 грн.” (т.1 а.с.14).
Також платіжним дорученням №785 від 04.09.2014р. позивач сплатив на користь відповідача 66 229,97 грн. із призначенням платежу „агрегат согл. акта сверки от 01.01.14 в т.ч. ПДВ 20% 11038,33грн.”. (т.1 а.с.15). При цьому, акт звірки від 01.01.2014р. в матеріалах справи відсутній, акти взаємних розрахунків за 2013р., 2014р., 2015р. сторонами не підписані.
Крім того, на підтвердження проведення оплати позивачем надано виписки по рахункам в ПАТ „Кредобанк” за 04.09.2014р., за 26.06.2013р.
Відповідачем проведення операцій купівлі-продажу за платіжними дорученнями №634 від 26.06.2013р., №785 від 04.09.2014р. були відображені у податкових накладних від 04.09.2014р., від 20.06.2013р., які зареєстровані в електронному вигляді податковим органом за номерами №№9053768956, НОМЕР_1 (т.1 а.с.17-21).
Згідно листа ТОВ „ТД „Левада”, на якому відсутня дата та номер, адресованого ТОВ „Фарингейт сервіс”, позивач просив відповідача прийняти назад на склад товар за видатковою накладною №128 від 20.06.2013р. у зв'язку з невідповідністю з проектуємою системою. А також просив оплачені грошові кошти по рахунку №101 від 13.05.2013р. в сумі 45 937,08 грн., вважати авансом за агрегат в іншій комплектації.
На підтвердження факту замовлення у третіх осіб, на підставі укладених із ними договорів, та постачання за адресою: м. Одеса, вул. Середня, 36, агрегату відповідач посилався на договір постачання №01 від 30.04.2013р., укладений із ТОВ „Ледовіт”, специфікацію №1 від 30.04.2013р. до нього; договір на виконання робіт з монтажу від 06.05.2013р., укладений із ФОП ОСОБА_2, додаткову угоду від 31.07.2013р. та акт здачі-приймання виконаних робіт від 30.09.2013р. до нього; договір поставки від 27.06.2013р., укладений із ТОВ „ДП СВ АЛЬТЕРА ОДЕСА”, а також до нього специфікацію №1 від 27.06.2013р., рахунки на оплату №1689 від 10.07.2013р., №1556 від 27.06.2013р., видаткові накладні №1136 від 02.08.2013р., №901 від 03.07.2013р., податкові накладні від 31.07.2013р., від 03.07.2013р.; договір постачання від 02.07.2013р., укладений із ТОВ „Ледовіт”, специфікацію №1 від 02.07.2013р., рахунок на оплату №1444 від 29.07.2013р., видаткову накладну №877 від 30.07.2013р., податкову накладну від 30.07.2013р. до нього; договір перевезення вантажів №10580 від 03.09.2012р., укладений із ТОВ „Транспортна компанія „САТ” та до нього ТТН від 31.07.2013р., від 24.07.2013р., доручення від 05.01.2013р., рахунок на оплату №1402 від 24.07.2013р., видаткову накладну №850 від 24.07.2013р., податкову накладну від 24.07.2013р.; договір поставки №”060009” від 28.06.2013р., укладений із ТОВ фірма „АРЕХ”, та до нього специфікацію №1 від 28.06.2013р., рахунки-фактури №Ар-07/2512 від 01.07.2013р., №Ар-07/3740 від 11.07.2013р., накладні №Ар-07/0051 від 01.07.2013р., №Ар-07/1878 від 22.07.2013р., податкові накладні від 01.07.2013р., від 22.07.2013р., ТТН від 22.07.2013р., ТТН від 22.07.2013р.
13.05.2015р. позивачем надіслано відповідачу вимогу про повернення коштів в сумі 112167,05грн. в строк до 18.05.2015 року (т.1 а.с.73-74).
Кошти сплачено не було, що і послугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Водночас, положеннями ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Проаналізувавши характер взаємовідносин, що склались між сторонами, судова колегія дійшла висновку про те, що між сторонами укладено усний договір поставки обладнання, шляхом виставлення рахунку та оплати коштів платіжними дорученнями.
Згідно зі ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлені матеріали справи свідчать про те, що позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 45937,08 грн. за агрегат відповідно до рахунку 101 от 13.05.13 р. та 66 229,97 грн. за агрегат відповідно до акту звірки от 01.01.14 р., що загалом складає 112 167,05 грн.
В свою чергу, докази постачання вказаного обладнання відповідачем позивачу матеріали справи не містять.
Договори постачання №01 від 30.04.2013р., на виконання робіт з монтажу від 06.05.2013р., поставки від 27.06.2013р., перевезення вантажів №10580 від 03.09.2012р., поставки №”060009” від 28.06.2013р. та додаткові угоди до них, специфікації, акти здачі-приймання виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, на які посилається відповідач в якості підтвердження поставки обладнання на адресу ТОВ «ТД Левада», судова колегія не приймає, оскільки зазначені документи свідчать про існування взаємовідносин ТОВ «Фарингейт сервис» з іншими особами, але ніяким чином не свідчить про взаємовідносини з позивачем щодо постачання заявленого обладнання. Той факт, що обладнання поставлено на адресу позивача, не підтверджує того, що ТОВ «ТД «Левада» прийняло таке обладнання у свою власність.
При цьому, за положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.
Лист ТОВ «ТД «Левада», на який посилається відповідач, також не може бути прийнятий, оскільки з нього вбачається, що обладнання було повернуто відповідачу у зв'язку з невідповідністю з проектуємою системою. А також позивач просив оплачені грошові кошти по рахунку №101 від 13.05.2013р. в сумі 45 937,08 грн., вважати авансом за агрегат в іншій комплектації.
Доказів поставки нового агрегату матеріали справи не містять.
Отже, відповідачем не надано доказів поставки обладнання, за яке позивач перерахував йому кошти у розмірі 112 167,05 грн.
Доводи апелянта про зарахування сплачених коштів в рахунок виконання відповідачем будівельних робіт в камері заморозки, а саме - бетонування підлоги, що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2015р. по справі №916/5053/14, колегія суддів відхиляє та зазначає з цього приводу наступне.
По-перше, відповідно до уточнень до позову у справі №916/5053/14, ТОВ «ТД «Левада» зазначило, що позовні вимоги ґрунтуються на платіжних дорученнях №1032 від 16.07.13, №1035 від 17.07.13, №1038 від 18.07.13, №1044 від 19.07.13, та до складу уточнених позовних вимог не входили вимоги, що ґрунтуються на оплаті, проведеній за платіжними дорученнями №634 від 26.06.2013р. та №785 від 04.09.2014р. (т.1 а.с.153-156).
Крім того, у постанові від 08.12.2015р. у справі №916/1407/15-г Вищий господарський суд України зазначив наступне: „...Висновок судів про те, що відбулось зарахування грошових коштів, сплачених ТОВ "Торговий дім Левада" в сумі 112167,05грн. платіжним дорученням №634 від 26.06.2013р. на суму 45937,08грн. з призначенням платежу за агрегат на підставі рахунку №101 від 13.05.2013р. та платіжним дорученням №785 від 04.09.2014р. на суму 66229,97 грн. з призначенням платежу - за агрегат на підставі акта звірки від 01.01.2014р., в рахунок оплати виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарингейт Сервіс" виконання будівельних робіт в камері заморозки - бетонування підлоги, не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки в рішенні Господарського суду Одеської області від 05.05.2015р. у справі № 916/5053/14 не встановлено факт зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України...”.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки рахунок №101 від 13.05.2013р., платіжні доручення №634 від 26.06.2013р., №785 від 04.09.2014р. не містять посилань на договір №02 від 04.04.2013р.. Отже, відсутні підстави пов'язувати правовідносини сторін, що виникли із названих рахунків та платіжних доручень із договором №02 від 04.04.2013р.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами підтверджено оплату позивачем на рахунок відповідача коштів у розмірі 112 167,05 грн., та, в свою чергу, відсутні докази в підтвердження поставки відповідачем обладнання, обумовленого в призначенні цих платежів, судова колегія доходить висновку про правомірність повернення відповідачем цих коштів позивачу.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам та запереченням відповідача, спростовуються матеріалами справи, адже в оскаржуваному рішенні було досліджено всі доводи відповідача та обґрунтовано їх відхилено. Апеляційна скарга повторює зміст цих заперечень, яким вже було надано оцінку судом першої інстанції. Відтак, апеляційна скарга не містить посилань на конкретні порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.
За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарингейт сервіс» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 10 березня 2016 року по справі № 916/1407/15-г залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 14.04.2016 року
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя В.А. Лисенко
Суддя Н.В. Ліпчанська