Апеляційний суд міста Києва
Справа № 756/10076/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Камбулов Д.Г.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4048/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
09 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Крічфалуши С.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк»про визнання права власності на грошові кошти.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
10.08.2015 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на грошові кошти в розмірі 9730 доларів США, вимогу щодо яких, він набув на підставі договору про відступлення права вимоги ( цесії ) №7 від 15.11.2014, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та які обліковуються на картковому рахунку, відкритому відповідачем ОСОБА_4 у ПАТ «ВіЕйБі Банк». Також вказував на необхідність визнання за ним статусу вкладника у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року у задоволенні позовних ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк»про визнання права власності на грошові кошти відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до незаконного та необгрутованого рішення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зокрема зазначав, що суд у своєму рішенні неправильно посилається на норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Судом помилково зазначено, що процедура ліквідації банку вливає на спір між фізичними особами про визнання права власності, що виник взагалі в інший період часу. В даному випадку предметом спору є спір фізичних осіб щодо визнання права власності на грошові кошти.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання які належним чином про час та місце розгляду справи повідомлялися, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положеньст.57-66 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За відсутності правових підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог.
З такими висновками суду слід погодитися, оскільки суд дійшов їх дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих у справі сторонами доказів та норм матеріально права.
При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Як убачається із матеріалів справи, 19.06.2009 між відповідачем ОСОБА_4 та третьою особою - ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено договір №УЕ207765 про відкриття банківського карткового рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи відповідно до змісту якого, банк відкриває і здійснює обслуговування карткового рахунку відповідача ОСОБА_4 у доларах США та видає йому міжнародну картку до нього на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього, що можуть бути укладені в майбутньому і що складатимуть невід'ємну частину цього договору, а також додатками до договору, (а.с. 10, 11).
15.11.2014 між відповідачем ОСОБА_4 та позивачем було укладено договір №7 відступлення права вимоги (договір цесії).
Відповідно п.1 договору цесії, відповідач ОСОБА_4 відступає в частині 9730 доларів США (що станом на 15.11.2014 становить 149962,82 грн.) позивачу право вимоги грошових коштів, які належать відповідачу ОСОБА_4.
Згідно із п. З договору цесії, позивач набуває статус вкладника стосовно грошових коштів в розмірі 9730 доларів США в розрізі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Пунктом 4 договору цесії визначено, що право власності на суму боргу (на грошові кошти), визначену у п. 2 цього договору, переходить від відповідача ОСОБА_4 до позивача з моменту підписання цього договору сторонами. Позивач з цього моменту набуває право вкладника стосовно цих грошових коштів і набуває право вимагати їх виплати боржником.
20.11.2014 було винесено постанову Правління НБУ №733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення 20.11.2014 №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 21.11.2014 було запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 21.11.2014 по 20.02.2015.
23.12.2014 відповідач ОСОБА_4 повідомив позивача про відмову від договору цесії та його одностороннє розірвання, (а.с. 12).
06.01.2015 позивач отримав від відповідача ОСОБА_6 лист, зі змісту якого вбачається, що остання не визнає право позивача на зазначені кошти, а всі кошти, які знаходилися на рахунку відповідача ОСОБА_4 були їй подаровані 31.12.2014. (а.с. 14).
За таких обставин позивач вважав, що його права є порушеними, оскільки договір цесії був розірвано в односторонньому порядку, що не допускається, а він має право на отримання зазначених у ньому розміру коштів, а його право на вказані кошти не визнаються відповідачами, тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.
У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) однасторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.
Згідно із п.3.3 глави 3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ № 516 від 3 грудня 2003 року, банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами.
Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки).
Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.
Зміст правовідносин, які складаються за договором відступлення права вимоги, полягає у тому, що новий кредитор набуває права вимоги від боржника у зобов'язанні, а не права власності на майно, як помилково вважає позивач.
За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги ( цесії ) №7 від 15.11.2014, та які обліковуються на картковому рахунку, відкритому відповідачем ОСОБА_4 у ПАТ «ВіЕйБі Банк». Правомірність укладення такого договору можливо вирішити при заявленні відповідних вимог, оскільки відповідно приписів ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість посилка позивача на розірвання договору в односторонньому порядку не може бути прийнята до уваги.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що в результаті укладення договору про відступлення права вимоги за договором (карткового рахунку) він відповідно до діючого законодавства набув права власності на грошові кошти в розмірі 9730 доларів безпідставні та суперечать ст.512 ЦК України, згідно яких новий кредитор набуває права вимоги, а не право власності на кошти.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав до відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторони позивача, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: