У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоМартинюка В.І., суддів:ика відповідача Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2015 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 31 травня 2007 року між Публічнимакціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або банк) і відповідачем укладено кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 111 139 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 30 травня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 31 травня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належний йому на праві власності жилий будинок загальною площею 230,90 кв.м, житловою площею 150,20 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, станом станом на 23 червня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 56 917,73 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 675 613 гривень 41 копійку, у рахунок погашення якої позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком вказаного предмета іпотеки з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення усіх передбачених нормативно- правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки та виселенням відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення судівпершої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник одержав кредит в іноземній валюті, на забезпечення його виконання передав в іпотеку жилий будинок, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, вказане нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника, іншого житла у нього немає, а тому звернення стягнення на нього не може бути проведене відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив з того, що Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а тому не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим зазначив, що вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заборгованості, а тому заявлені вимоги у відповідності до ст. 16 ЦК України не є співмірними. Проте з таким висновком апеляційного суду у повній мірі погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вимоги до рішення суду апеляційної інстанції викладені у ст. 316 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини. Вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ч. 1 ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. З огляду на вимоги ст. 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права, про що обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції. Разом з тим висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з підстав неспівмірності розміру заборгованості з вартістю предмета іпотеки є передчасним. Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбаченихзаконом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Проте частиною 3 ст. 39 цього Закону передбачено, щосуд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що вартість предмета іпотеки (на дату розгляду справи) складає 2 192 733 гривні, а розмір заборгованості - 675 613 гривень 41 копійка, а тому дійшов висновку про неспівмірністьвартості предмета іпотеки із розміром заборгованості за кредитом. При цьому не врахував, що вказана обставина не вважається самостійною підставою для відмови в позові, у порушення ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не встановив чи не завдає збитків іпотекодержателю порушення основного зобов'язання та чи не змінює обсяг його прав. Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою розділ договору іпотеки жилого будинку щодо звернення стягнення і реалізації предмета іпотеки, а також застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», в яких передбачено встановлення ціни предмета іпотеки залежно від обраного порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин та з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року (справа № 6-340цс15), рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко І.К. Парінова О.В. Ступак П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік