іменем україни
23 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мартинюка В.І.,
суддів: Завгородньої І.М., Парінової І.К.,
Іваненко Ю.Г., СтупакО.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - Львівське комунальне підприємство «Центральне», про зобов'язання до вчинення дій, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року,
У грудні 2014 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання до вчинення дій, а саме: приведення приміщення квартири до попереднього стану, посилаючись на те, що відповідач, яка є власником квартири АДРЕСА_1, самовільно влаштувала приміщення санвузла на площі кухні.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 травня
2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року, позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 за власні кошти демонтувати самовільно влаштоване приміщення санвузла на площі кухні квартири АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач здійснила самовільне перепланування та переобладнання квартири й не виконала розпорядження щодо приведення квартири до попереднього стану.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Судом установлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що знаходиться на другому поверсі багатоквартирного будинку й складається з однієї жилої кімнати та кухні, вбиральня спільного користування розташована на другому поверсі вказаного будинку.
У вересні 2014 року відповідач облаштувала санвузол на площі кухні у своїй квартирі, за що 9 жовтня 2014 року була притягнута до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382 ЦК України).
За правилами ст. 152 ЖК УРСР, з урахуванням змін, внесених Законом України від 12 лютого 2015 року № 191-VIII/191-19, які набули чинності з
5 квітня 2015 року (вказана редакція була чинною на день ухвалення рішення у зазначеній справі), виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Згідно з ч. 1 ст. 100 ЖК УРСР (чинної на час розгляду справи) виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатація не потребується.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участи у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не встановили, чи передбачає вказане переобладнання квартири втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, унаслідок чого в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та дійшли передчасних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених рішень суду із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2015 року скасувати.
Справу за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - Львівське комунальне підприємство «Центральне», про зобов'язання до вчинення дій передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Мартинюк
Судді: І.М. Завгородня
Ю.Г.Іваненко
І.К. Парінова
О.В. Ступак