іменем україни
23 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мартинюка В.І.,
суддів: Завгородньої І.М., Парінової І.К.,
Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року,
У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 22 лютого 2011 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 30 травня 2014 року складає 28 869 грн 57 коп.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня
2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від
15 липня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк»задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 646 грн 46 коп. заборгованості, 13 372 грн 18 коп. відсотків, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1 350 грн 93 коп. штрафу (процентна складова).
Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з вини відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь банку.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України ).
Із матеріалів справи, зокрема із фотокопії анкети-заяви, убачається, що 22 лютого 2011 року ОСОБА_3 отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість
ОСОБА_3 за кредитом станом на 30 травня 2014 року складає
28 869 грн 57 коп.
Згідно з п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.
Пунктом 2.1.1.1 Умов правила випуску, обслуговування та використання кредитних карток банку визначені цими Умовами, Пам'яткою клієнта, Тарифами на випуск та обслуговування банківських карт.
За правилами п. 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, вид якої визначено у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування та Заяві, підписом якої клієнт та банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення такого договору є дата отримання картки, зазначеної у заяві.
Строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), видача картки на новий строк можлива при дотримання клієнтом умов обслуговування картки, передбачених договором (п. п. 2.1.1.2.11, 2.1.1.2.12).
Разом з тим до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦПК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом у судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3, крім іншого, зазначала про відсутність у неї будь-яких зобов'язань перед банком, оскільки вона не отримувала кредит і взагалі не має кредитної картки. Крім того, вона не була ознайомлена з Умовами.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експерта.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог
ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів відповідача належним чином не перевірили; зазначаючи про отримання ОСОБА_3 кредиту в розмірі 15 000 грн, не врахували того, що в анкеті-заяві вказано бажаний кредитний ліміт у 10 000 грн; не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення, а саме: наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитної картки та, відповідно, визначену лімітом суму коштів на ній, а також, що саме на вищевказані Умови та правила надання споживчого кредиту погодився відповідач, з урахуванням того, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач була ознайомлена з Умовами, а також відсутній екземпляр Умов за її підписом, наявність копії Умов за підписом голови правління банку не може бути належним і допустимим доказом, оскільки вона не є складовою частиною укладеного між сторонами договору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від
10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15); не перевірили доводів відповідача щодо пропуску банком строку позовної давності з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів про отримання ОСОБА_3 нової платіжної картки після закінчення строку дії картки, виданої 22 лютого
2011 року, унаслідок чого дійшли передчасних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог банку в повному обсязі.
Таким чином, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Висновки суду на порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях.
Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня
2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасувати.
Справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Мартинюк
Судді: І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
І.К. Парінова
О.В. Ступак