Ухвала
іменем України
28 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015120170000143,
Вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2015 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крупське, Кіровоградського району, Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 30 листопада 2011 року вироком Кіровоградського районного суду за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, звільненого умовно-достроково 6 лютого 2014 року з не відбутим строком 1 рік 4 місяці 7 днів,
засуджено за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного ОСОБА_4 вищевказаним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2011 року та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2015 року вирок щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
Як вбачається з копій судових рішень ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за те, що 5 лютого 2015 року близько 20 год 00 хв зайшов на територію домоволодіння ОСОБА_5 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Далі, діючи таємно для оточуючих, злив із діжки 20 літрів дизельного пального, вартістю по 16 гривень за один літр палива, але його дії були помічені ОСОБА_6 . Розуміючи, що його помітили, відкрито заволодів 20 літрами дизельного палива та зник з місця вчинення кримінального правопорушення. Викраденим майном ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому майнової шкоди у розмірі 320 грн.
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року, а справу просить направити на додаткове розслідування, оскільки вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України. Засуджений вважає, що судом не було застосовано закон який підлягає застосуванню. Вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного правопорушення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Засудженим ОСОБА_4 у касаційній скарзі порушується питання про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неповнотою судового розгляду. Проте, зазначені обставини були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України, вони перегляду в касаційному порядку не підлягають, тому, при розгляді доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 , колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.
Доводи засудженого, про те що судом його дії не вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України судова колегія вважає безпідставними.
Як вбачається з копій судових рішень свої висновки про винуватість ОСОБА_4 суд першої інстанції обґрунтував дослідивши показання самого засудженого, який вину визнав частково та вказав, що його дії не були ніким помічені, в решті обставин вчиненого правопорушення не оспорював. Разом з тим засуджений не погодився з правовою кваліфікацію та вважав, що його дії піддягають кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України. Також ОСОБА_4 підтвердив, що викрав саме 20 літрів дизельного пального.
Судом проаналізовано показання потерпілого ОСОБА_7 , який пояснив, що 5 лютого 2015 року, близько 20 год 00 хв дружина повідомила йому, що їхній син побачив, як ОСОБА_4 зливав дизельне паливо, а коли його помітили, то він взяв каністру та втік з подвір'я. В цей же день, близько 21 год 00 хв потерпілий бачив, як засуджений виходив зі свого подвір'я з каністрою білого кольору об'ємом 20 літрів.
Взято до уваги показання свідка ОСОБА_6 , який вказав, що 5 лютого 2015 року, близько 20 год 00 хв почув шум біля гаражу. Вийшовши на подвір'я та посвітивши ліхтариком він побачив засудженого, який перехилив металеву бочку з дизельним паливом та зливав його в пластикову каністру білого кольору. Після того як ОСОБА_4 зрозумів, що його помітили він почав тікати з подвір'я, в руках виніс каністру об'ємом 20 літрів. Свідок зауважив, що впізнав засудженого за статурою та зростом. Вказав, що не став наздоганяти його оскільки, ОСОБА_4 тікаючи перекинув бочку з паливом і воно почало витікати.
Проаналізовано показання свідка ОСОБА_8 , яка підтвердила показання свідка ОСОБА_6 , та зазначила, що того ж дня близько 21 год 00 хв, через вікно бачила, як засуджений виходив зі свого подвір'я, а в руках ніс каністру білого кольору об'ємом 20 літрів.
Здійснено посилання на письмові докази у справі:
- довідку середньої гуртової ціни дизельного палива на 5 лютого 2015 року, якою встановлено вартість викраденого;
- протокол огляду місця події від 9 лютого 2015 року за адресою АДРЕСА_1 ,;
- протокол огляду місця події від 14 лютого 2015 року за адресою АДРЕСА_1 , де була виявлена пуста каністра з залишками викраденого;
- протокол слідчого експерименту від 21 лютого 2015 року відповідно до якого ОСОБА_4 розповів та показав як він викрадав майно.
Доводи засудженого, про те, що показання свідка ОСОБА_6 можуть свідчити лише про можливість вчинення ОСОБА_4 злочину спростовується поясненнями свідків та потерпілого, які узгоджуються між собою та з матеріалами справи.
Крім того, колегія суддів погоджується з посиланням Апеляційного суду Кіровоградської області на положення вимог п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 10 « Про судову практику у справах проти власності», відповідно до якого дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншою особою, і незважаючи на це продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, що і мало місце у даному випадку.
Виходячи з викладеного, вина засудженого ОСОБА_4 доведена повністю, а його дії суд першої кваліфікував вірно за ч. 2 ст. 186 КК України.
Доводи засудженого про недопустимість складання призначених покарань на підставі ст. 71 КК України судова колегія вважає безпідставними, оскільки засуджений вчинив злочин в період умовно-дострокового звільнення.
Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не виявлено.
Доводи ОСОБА_4 про невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного правопорушення судова колегія вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Щодо покарання, яке призначено ОСОБА_4 то воно, на думку колегії суддів, відповідає вказаним вимогам закону.
При обранні міри покарання судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання засудженого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України - судом не встановлено.
Судом враховано, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, від якого тяжких наслідків не настало, враховано негативну характеристику за місцем проживання та те, що на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Із урахуванням всіх обставин справи суд призначив ОСОБА_4 покарання, яке є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових правопорушень, навівши у вироку переконливі підстави такого рішення.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Всі доводи апеляції захисника були належно перевірені апеляційною інстанцією та на них надано змістовні відповіді.
Ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Інших доводів, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 , у касаційній скарзі засудженого не наведено.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 6 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3