У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Попович О.В., Дербенцевої Т.П., Касьяна О.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Державного казначейства України, про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, - в с т а н о в и л а: У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Головне управління Державного казначейства України, в якому просив на підставі стаття 1167 ЦК України стягнути за рахунок державного бюджету 2 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач, на порушення статті 20 Закону України «Про звернення громадян», не розглянув у строки зазначеного Закону його скаргу від 25.03.2015 року, відповіді не надав та не проінформував про продовження строків розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до статті 25 Закону України «Про звернення громадян» відповідач несе відповідальність за спричинену моральну шкоду. Моральна шкода полягає в тому, що порушена найвища соціальна цінність - головний обов'язок держави в утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини, порушено принцип верховенства права, порушено зобов'язання держави діяти лише на підставі та в межах прав і свобод, передбачений статтями 24, 40, 60 Конституції та законами України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. У поданій касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, вирішити питання по суті позовних вимог чи направити справу на новий судовий розгляд. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що 25 березня 2015 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України зі скаргою. У скарзі ОСОБА_4 просить перевірити виконання отриманої вказівки ГУ МВС в м. Києві та надати відповідь у встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», а також повідомляє про заявлені позовні вимоги до ГУ МВС в м. Києві у справі № 759/4199/15-ц (а.с.3). 03 квітня 2015 року за підписом заступника начальника головного слідчого управління МВС України Мамка Г.М. була надана ОСОБА_4 відповідь на його звернення від 25.03.2015 року. Одночасно було повідомлено ОСОБА_4, що його звернення від 03.02.2015 року направлено в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян» до прокуратури м. Києва для розгляду в межах компетенції (а.с. 12). Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що МВС України заподіяло йому моральну шкоду, не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і діями (бездіяльністю), вину в її заподіянні. При цьому суд першої інстанції встановив та зазначив в своєму рішенні, що посилання позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними, оскільки обставини з якими даний закон пов'язує відшкодування такої шкоди, позивачем в позовній заяві не зазначено. Відповідно до статті 25 Закону України «Про звернення громадян», на яку посилався в своєму позові позивач як на підставу відшкодування моральної шкоди, стосується відшкодування збитків громадянину у зв'язку з порушенням вимог цього Закону при розгляді його скарги. У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом. В позовній заяві ОСОБА_4 не зазначає про вказані підстави. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Таким чином, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача. Суд першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно визначилися з характером спірних правовідносин, що виникли між сторонами, надали ім. правильну правову оцінку і обґрунтовано дійшли висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Попович Т.П. Дербенцева О.П. Касьян
й