16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,Наумчука М.І.,
Мостової Г.І.,Парінової І.К.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, на стороні відповідачів - ОСОБА_9 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2015 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного судуВінницької області від 17 вересня 2015 року,
У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що його батьками - відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8А порушено його право на приватизацію однокімнатної квартири АДРЕСА_2, в якій він постійно проживав з батьками. Оскільки відповідачі мали намір придбати квартиру більшого розміру з урахуванням його інтересів, відповідачами безпосередньо перед приватизацією зазначеної квартири його разом з відповідачем ОСОБА_8 було знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 та приватизовано квартиру лише на відповідача ОСОБА_7 В подальшому батьками було придбано двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та оформлено на ОСОБА_7 Між відповідачами виник спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1, в ході розгляду якого позивач і дізнався, що його незаконно позбавлено частки в приватизації квартири і права власності в придбаній квартирі. Позивач просив суд визнати за ним право в приватизації на 1/3 частку в квартирі по АДРЕСА_2, на момент її приватизації, а саме на 26 лютого 2004 року та право власності на 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 17 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав .
У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 просить скасувати рішення судів у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що права на приватизацію позивач не мав у зв'язку з тим, що його місце проживання на момент приватизації не було зареєстроване за адресою спірної квартири. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, апеляційний суд виходив з безпідставності таких вимог, зокрема, що вказані правовідносини випливають із позитивного вирішенні вимог про право на приватизацію, і дана квартира придбана батьками позивача у шлюбі і є їх спільним майном відповідно до рішення суду.
Проте повністю погодитись з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_6 народився 07 квітня 1992 року, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 4).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 лютого 2004 року квартира по вул. Пирогова, 25/13, в м. Вінниці, належала на праві власності ОСОБА_7 (а.с. 3).
Відповідно до довідки ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об'єднання» № 353 від 22 березня 2013 року, станом на 01 січня 2004 року в квартирі АДРЕСА_2 було зареєстровано чотири особи: ОСОБА_11 з 15 лютого 1988 року до 10 січня 2004 року, ОСОБА_7 з 15 лютого 1988 року до 27 серпня 2004 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_6 з 25 липня 2000 року до 03 грудня 2003 року (а.с. 7).
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 21 липня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, остання купила квартиру за АДРЕСА_2 (а.с. 11).
Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 27 липня 2004 року між ОСОБА_13, ОСОБА_14, діючої від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_7, за згодою дружини ОСОБА_12, останній придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10).
10 жовтня 2007 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07 травня 2008 року (а.с. 9).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_17 за участю третьої особи ОСОБА_6 про виселення та вселення, зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності та втрату права користування квартирою відмовлено. Позов третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_6 шляхом вселення останнього в квартиру по АДРЕСА_1 (а.с. 39-40).
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_8 про вселення та усунення перешкод ОСОБА_6 в користуванні майном шляхом вселення скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_8 задоволено частково. Вселено ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено (а.с. 41-42). Зі змісту даного рішення вбачається, що квартира АДРЕСА_1, є спільно нажитим майном колишнього подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8
З копії паспорта ОСОБА_6 (а.с. 45) вбачається, що останній зареєстрований у АДРЕСА_1 24 вересня 2004 року.
Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XІІ) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Частиною 3 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Усупереч наведеним положенням законодавства апеляційний суд пов'язав право неповнолітнього ОСОБА_6 на приватизацію з фактом відсутності реєстрації його у квартирі АДРЕСА_2, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з його правом на житло та фактом проживання у квартирі.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року № 6-125цс12, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.
Погодившись з висновками суду першої інстанції, що спірні правовідносини в частині приватизації квартири врегульовані Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також відповідними підзаконними нормативними актами, які встановлювали порядок приватизації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що право на приватизацію цієї квартири мав лише зареєстрований в ній відповідач ОСОБА_7, залишив поза увагою положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до яких до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, зауваживши лише, що права на приватизацію позивач не мав у зв'язку з тим, що його місце проживання на момент приватизації не було зареєстроване за адресою спірної квартири. Апеляційним судом не надано належної оцінки довідці КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» від 20 червня 2013 року № 03/914 (а.с. 5) та архівній довідці Департаменту освіти Вінницької міської ради від 19 червня 2013 року № 096 (а.с. 6), не перевірено належним чином за якою адресою було зареєстровано позивача після зняття його з реєстрації 03 грудня 2003 року у квартирі АДРЕСА_2 та до його реєстрації 29 вересня 2004 року у квартирі АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду не містить жодної норми матеріального права, які підлягають до застосування до спірних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1, апеляційний суд пов'язав його з вирішенням позовних вимог про право на приватизацію, не перевіривши належним чином чи підлягає захисту таке право позивача іншим чином.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 17 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
І.К. Парінова