Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
іменем україни
02 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» до фермерського господарства «ОСОБА_3», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року,
У березні 2015 року публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі - ПАТ АКБ «Львів»; банк) звернулося до суду з позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, та остаточно просило:
- стягнути з фермерського господарства «ОСОБА_3» (далі - ФГ «ОСОБА_3») заборгованість за процентами в сумі 208 309 грн 86 коп. за період з 16 березня 2012 року по 15 березня 2015 року та пені в розмірі 6 629 грн 79 коп., в рахунок погашення якої звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 625,8 кв. м та будинок АДРЕСА_1, загальною площею 446,1 кв. м, які належать ОСОБА_3 на праві приватної власності;
- спосіб реалізації предмета іпотеки визначити шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні звичайних цін на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 07 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком «Львів» (далі - ЗАТ АКБ «Львів»), правонаступником якого є ПАТ АКБ «Львів», та ФГ «ОСОБА_3» було укладено кредитний договір № 32, відповідно до умов якого банк зобов'язувався відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 690 000 грн, зі сплатою 16,3 % річних за користування кредитом, з терміном погашення не пізніше 28 травня 2010 року.
Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого виступало зазначене вище нерухоме майно.
ПАТ АКБ «Львів» вказувало, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2010 року солідарно стягнуто з ФГ «ОСОБА_3» та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 16 лютого 2010 року складала 580 044 грн 52 коп., з яких 478 209 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом, 84 271 грн 75 коп. - заборгованість за відсотками та 17 563 грн 24 коп. пені.
Посилаючись на те, що станом на 16 березня 2015 року ФГ «ОСОБА_3» добровільно частково виконано вказане рішення суду, а саме: погашено суму основного боргу в розмірі 478 209 грн 53 коп. та відсотки в розмірі 84 271 грн 75 коп., однак не сплачено пеню в розмірі 17 563 грн 24 коп., банком нараховано відсотки за користування кредитом та пеню, які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2015 року відмовлено у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 08 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ АКБ «Львів» задоволено частково, скасовано рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2015 рокув частині відмови в задоволенні позову ПАТ АКБ «Львів» до ФГ «ОСОБА_3» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року та закрито провадження у справі в цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ АКБ «Львів», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та змінити ухвалу апеляційного суду в частині закриття провадження щодо позовних вимог до фізичної особи - ОСОБА_3 та в цій частині задовольнити позовні вимоги.
В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому на предмет законності і обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості з відповідача, яке не виконане, не припиняє правовідносин сторін кредитного та іпотечного договорів та не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а тому боржники у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання допустили заборгованість перед банком, проте останній звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості з пропуском строку позовної давності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову до ФГ «ОСОБА_3» та закриваючи провадження у справі в цій частині, а в іншій частині залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що спір між ПАТ АКБ «Львів» та ФГ «ОСОБА_3» підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; при цьому, враховуючи пред'явлення позову банком до іпотекодавця в березні 2015 року про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором при наявності заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 не відповідає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 червня 2007 року між ЗАТ АКБ «Львів», правонаступником якого є ПАТ АКБ «Львів», та ФГ «ОСОБА_3» було укладено кредитний договір № 32, відповідно до умов якого банк зобов'язався відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 690 000 грн, зі сплатою 16,3 % річних за користування кредитом, з терміном погашення не пізніше 28 травня 2010 року (а. с. 14-16).
Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого виступало нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 625,8 кв. м та будинок АДРЕСА_1, загальною площею 446,1 кв. м, які належали ОСОБА_3 на праві приватної власності (а. с. 17-19).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2010 року солідарно стягнуто з ФГ «ОСОБА_3» та ОСОБА_3 на користь ПАТ АКБ «Львів» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 16 лютого 2010 року складала 580 044 грн 52 коп., з яких 478 209 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом, 84 271 грн 75 коп. - заборгованість за відсотками та 17 563 грн 24 коп. пені (а. с. 20-22).
Обґрунтовуючи підставність позову, позивач посилався на те, що станом на 16 березня 2015 року ФГ «ОСОБА_3» добровільно частково виконано вказане рішення суду, а саме: погашено суму основного боргу в розмірі 478 209 грн 53 коп. та відсотки в розмірі 84 271 грн 75 коп., однак не сплачено пеню в розмірі 17 563 грн 24 коп., у зв'язку з чим банком нараховано та заявлено до стягнення з відповідачів відсотки за користування кредитом та пеню, в рахунок погашення яких позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні позову до іпотекодавця ОСОБА_3 апеляційний суд дійшов висновку про сплив строку позовної давності для нарахування відсотків за вказаним кредитним договором від 07 червня 2007 року, а тому вважав, що відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_3 апеляційний суд не врахував, що остаточне погашення заборгованості за основним боргом (часткове виконання рішення суду від 27 грудня 2010 року) відбулося лише 25 грудня 2014 року (а. с. 73-74), у зв'язку із чим належним чином не визначився із терміном перебігу строку позовної давності, а враховуючи наявність заборгованості за вказаним вище кредитним договором і закриття провадження у справі в частині її стягнення із боржника ФГ «ОСОБА_3» та невирішення цього питання у господарському суді, взагалі усунувся від розгляду спору по суті, не визначивши чи є кредитний борг та у якому розмірі, а відтак чи є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки; при цьому не перевірив співмірність боргу із вартістю предмета іпотеки.
З огляду на вказане судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до іпотекодавця ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська