Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Справа № 33/796/273/2016
Категорія: ст. 124 КУпАП
Іменем України
23 лютого 2016 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Новов С.О., за участю особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, його захисника - адвоката Голуб С.А., іншого учасника ДТП ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5, розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року,
Відповідно до постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Мілівці Хмельницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
закрите у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Як зазначено в постанові судді, з посиланням на протокол про адміністративне правопорушення, 10 листопада 2015 року близько 16 год. 30 хв. по проспекту Науки, 2 на перехресті з вул. Лисогірська в м. Києві, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не був уважним та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.3. «б» та п. 13.1. Правил дорожнього руху України.
Своє рішення про закриття провадження по справі суддя обґрунтувала тим, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних доказів про порушення водієм ОСОБА_2 п. 2.3. «б» та п. 13.1. Правил дорожнього руху України. Викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини, спростовуються схемою ДТП, поясненнями особи, щодо якої складено протокол та поясненнями свідків, а інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_2, крім тих, що наявні в матеріалах справи та досліджені під час її розгляду, суду надано не було.
Не погоджуючись з постановою судді, інший учасник ДТП ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на оскарження постанови судді щодо ОСОБА_2, скасувати зазначену постанову та прийняти нову, якою визнати ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
В обґрунтування поданої скарги, скаржник посилається на те, що постанова судді щодо ОСОБА_2 є незаконною та необґрунтованою, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в результаті неповного зясування обставин справи, що потягло за собою безпідставне закриття провадження у справі.
Як вважає ОСОБА_4 матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_6 містять достатньо даних, які свідчать про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому, посилаючись на доводи, які, на думку скаржника, підтверджують наявність вини ОСОБА_2 у скоєнні зазначеного адміністративного правопорушення, просить суд надати належну правову оцінку доводам апелянта та врахувати їх при вирішенні справи.
На підтвердження підстав для поновлення строку на оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 посилається на те, що він жодного разу не викликався в судове засідання та не був присутнім під час її розгляду, що підтверджується матеріалами справи.
Постанова у справі була прийнята 11 січня 2016 року, а її копію він, ОСОБА_4, отримав лише 22 січня цього року, що підтверджується поданою ним заявою про отримання копії постанови суду та його підписом про її отримання.
У зв'язку з цим скаржник вважає, що строк на оскарження був пропущений з поважних причин, а тому просить його поновити.
Заслухавши пояснення ОСОБА_4 та його представника на підтримку поданої апеляційної скарги; пояснення особи щодо якої провадження у справі закрито та його захисника, які заперечували проти задоволення скарги та просили залишити постанову суду без змін; пояснення свідка ОСОБА_7; перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю, що задоволенню підлягає лише клопотання скаржника щодо поновлення йому строку на оскарження постанови судді, оскільки наведені в апеляційній скарзі обставини дозволяють зробити висновок про те, що цей строк було пропущено з поважних причин.
Що ж стосується самої апеляційної скарги, то вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги, суддя, яка розглядала адміністративну справу щодо ОСОБА_2, дійшла обґрунтованого висновку про те, що матеріали зазначеної справи не містять належних доказів про порушення останнім п.п. 2.3. «б» та 13.1. Правил дорожнього руху України і що саме порушення цих пунктів правил дорожнього руху стало причиною дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася близько 16 год. 30 хв. 10 листопада 2015 року на перехресті проспекту Науки та вулиць Лисогірської і Блакитного в м. Києві, за участю водіїв транспортних засобів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а тому, на підставі вимог, передбачених ст. 247 КУпАП, прийняла законне рішення про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 цього Кодексу.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вказаного вище рішення та притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності згідно протоколу про адміністративне правопорушення, який було складено щодо останнього, з огляду на таке.
Статтею 124 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, який було складено щодо ОСОБА_2, останній, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не був уважним та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.3. «б» та п. 13.1. Правил дорожнього руху України.
Зазначеними пунктами Правил дорожнього руху зокрема встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі (п. 2.3. «б»), а також залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки і стану транспортного засобу дотримуватися безпечної дистанції та безпечного інтервалу (п.13.1.).
Відповідно до п. 1.10.Правил дорожнього руху, в якому визначені терміни, що наведені у цих Правилах, безпечна дистанція це відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру, а безпечний інтервал це відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об'єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху.
Обставини дорожньо-транспортної пригоди, за участю автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, які були встановлені на підставі пояснень водіїв транспортних засобів та огляду місця ДТП, беззаперечно свідчать про те, що зазначені автомобілі рухалися в протилежних напрямках, а тому мова про безпечну дистанцію між ними взагалі не може йти.
Як встановлено судом першої інстанції і фактично не заперечується особою, яка подала апеляційну скаргу, в районі регульованого перехрестя проспекту Науки та вулиць Лисогірської і Блакитного в м. Києві, ОСОБА_2 рухався прямо по проспекту Науки, а ОСОБА_4 з крайньої лівої смуги здійснював поворот ліворуч на вулицю Блакитного.
При цьому, згідно пояснень ОСОБА_2 причиною ДТП стало те, що водій автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, повертаючи ліворуч, не надав йому перевагу в русі, оскільки він рухався на зелений сигнал світлофора, а згідно пояснень ОСОБА_4 причиною ДТП стало те, що водій автомобіля НОМЕР_1 був зобов'язаний дати йому дорогу для завершення руху через перехрестя, однак він цього не зробив, оскільки, не врахувавши дорожньої обстановки та рухаючись на шаленій швидкості, здійснив удар у праву задню бокову частину автомобіля «Рено».
Тобто, зазначені обставини дають підстави для висновку, що в даному конкретному випадку обидва водія повинні були керуватися пунктами Правил дорожнього руху, які регламентують проїзд перехрестя (розділ 16), а не пунктами цих Правил, які регламентують дистанцію, інтервал та зустрічний роз'їзд (розділ 13).
За таких обставин, зіткнення вказаних вище транспортних засобів, у будь-якому випадку, не могло стати наслідком порушення з боку ОСОБА_2 п. 13.1. Правил дорожнього руху, оскільки автомобіль «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 не рухався попереду та не здійснював раптового гальмування або зупинки. Не пов'язана була вказана пригода і з порушенням безпечного інтервалу, про що свідчить розташування транспортних засобів перед зіткненням та характер і локалізація пошкоджень після нього, перш за все автомобіля «Део Ланос».
Враховуючи пояснення ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8, яка знаходилась в автомобілі останнього, щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, можливо припустити, що дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 12.1., 12.3. Правил дорожнього руху, якими передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, а у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, якою для нього був автомобіль «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, який, здійснюючи поворот ліворуч, завершував рух через перехрестя, у зв'язку з чим, відповідно до п. 16.5. Правил, водій ОСОБА_2 був зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, однак суд апеляційної інстанції не має підстав для такого висновку, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення, який було складено щодо ОСОБА_2 не зазначалось про те, що дана дорожньо-транспортна пригода відбулася через порушення ним вказаних вище пунктів.
Більш того, навіть якщо припустити, що в даній ДТП дійсно винен водій ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості прийняти нове рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, оскільки не вправі самостійно визначати пункти Правил дорожнього руху, які призвели до пошкодження транспортних засобів та визнавати винною особу в порушенні тих пунктів цих Правил,які не були зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 не містять в собі законних підстав для скасування постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року та прийняття нової постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому вважає необхідним вказану скаргу залишити без задоволення, а постанову судді - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -
Поновити ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року про закриття провадження по справі щодо ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва
С.О. Новов
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Колдіна О.О.