03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/1474/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Українець В.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
23 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним,
встановила:
У березні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири з підстав, визначених ч. 1 ст. 229 ЦПК України.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вважає, що судом безпідставно не прийнято до уваги обставини, на які посилався позивач на підтвердження та обґрунтування своїх вимог, а саме, що він перебував у складних життєвих умовах, існування яких підтверджувала і відповідач, які виражалися у відсутності належних умов проживання, непрацездатністю, пенсійним віком (83 роки) та станом здоров'я, що зумовлювало необхідність здійснення за ним постійного догляду.
Після реєстрації шлюбу 17.12.2013 року відповідач як дружина не виконувала обов'язку по утриманню непрацездатного чоловіка, не здійснювала за ним належний догляд, тому позивач продовжував перебувати у складних життєвих умовах. Зазначені обставини і сформували внутрішню волю позивача укласти договір довічного утримання.
Суд не надав належної оцінки показам свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтвердили відсутність волі позивача на безоплатну передачу майна, а наміри укласти договір довічного утримання.
Крім того, суд не надав належної оцінки медичним довідкам, якими підтверджується, що позивачу було діагностовано дисциркуляторну енцефалопатію 3 стадії. Це захворювання носить триваючий характер і впливає на роботу головного мозку та розумову функцію людини в цілому, тому у свідомості позивача відбулася підміна понять двох договорів , а саме - договору довічного утримання та договору дарування.
Крім того, 17.08.2015 року у Житомирській обласній психіатричній лікарні № 1 позивачу було поставлено діагноз - виражена деменція та поставлено на облік в психіатричний кабінет Чуднівської ЦРЛ, що є доказом наявності у позивача хронічних захворювань, які впливають на його інтелект та здатність розмежовувати зовні схожі договори.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
Представники відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 позовні вимоги обґрунтовував тим, що в жовтні 2013 року, перебуваючи у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, він познайомився із ОСОБА_3, яка дізнавшись, що позивач самотній та є власником квартири, почала навідувати його вдома, запрошувати до себе додому, ввійшла в довіру до позивача та стала переконувати його, що родичі бажають йому лиха. Тому після знайомства із ОСОБА_3 він був обмежений у спілкуванні з родичами.
17 грудня 2013 року він зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_3 Після реєстрації шлюбу між ним та ОСОБА_3, вони, як і раніше, проживали окремо один від одного, кожен за своєю адресою та не вели спільного господарства. При цьому ОСОБА_3 запропонувала позивачу, щоб він подарував їй свою квартиру, взамін чого відповідач буде доглядати за ним, допомагати матеріально та забезпечить житлом, тобто здійснюватиме довічне утримання.
14 березня 2014 року позивач уклав з нею договір дарування своєї квартири АДРЕСА_1, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С.
Після укладення договору дарування відповідач забрала всі його документи, проте як і раніше проживала окремо від нього, не виконувала домовленостей щодо його забезпечення та утримання.
Оспорюваний договір дарування не відповідає його інтересам, і якби він розумів, що укладає договір дарування, який не передбачає його утримання, він би не укладав такого договору, оскільки іншого житла позивач не має. Вважає, що при укладенні договору дарування він помилився щодо правової природи даного договору, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 17 грудня 2013 року, зареєстрованому у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 листопада 2005 року, виданого відділом приватизації житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2.
За договором дарування квартири від 14 березня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3.
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 червня 2015 року власником зазначеної квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14.03.2014 року.
Надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд першої інстанції зазначив, що допитаним в судовому засіданні свідкам фактично нічного конкретно невідомо щодо обставин договору дарування квартири та намірів сторін з цього приводу.
Надані позивачем та його представником докази щодо стану здоров'я позивача : довідка травмпункту від 08.04.2014 року, виписка з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2, який перебував на стаціонарному лікуванні з 16 по 28 березня 2014 року, виписка з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2, що перебував у Київській міській лікарні № 6 з 26 лютого по 02 березня 2015 року, - підтверджують лише стан здоров'я позивача у визначений період та не є доказами тих обставин, що позивач допустив помилку при укладенні договору дарування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не доводять помилки ОСОБА_2 щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні оспорюваного договору дарування, тоді як зі змісту самого договору вбачається, що позивач своїм підписом підтвердив, що розуміє значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджує дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характер фіктивного чи удаваного правочину.
Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, всупереч вимогам ч. 1 ст. 229 ЦК України належним чином не перевірив доводів позивача щодо помилки, яка полягала у неправильному сприйнятті позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Судом не взято до уваги обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: похилий вік позивача, його стан здоров'я, постійне місце проживання у спірній квартирі, яка є його єдиним житлом, неможливість за станом здоров'я створити собі належні умови проживання, що викликала потребу у сторонній допомозі.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постанові від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14, постанові від 19.03.2014 року у справі № 6-9цс14, відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові № 6-202цс15 від 21.10.2015 року, що є обов'язковою до застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України, сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договоруне може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1 з 27.01.1989 року, що підтверджується довідкою форми № 3, виданою 14.03.2014 року Центром обслуговування споживачів № 1 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» ( а.с. 217). Квартира має загальну площу 34,2 кв.м., складається з однієї кімнати, жилою площею 17,7 кв.м.
На підставі розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 35222 від 18 листопада 2005 року спірна квартира була приватизована ОСОБА_2, про що Відділом приватизації житла 18 листопада 2005 року було видано свідоцтво про право власності на житло та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
17 грудня 2013 року між ОСОБА_2, 1932 рокународження, та ОСОБА_3, 1972 року народження, було укладено шлюб, зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві
За договором дарування квартири від 14 березня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3.
В судовому засіданні судом апеляційної інстанції був допитаний позивач ОСОБА_2, який не зміг надати чітких та зрозумілих пояснень щодо реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, обставин укладення та суті підписаного ним договору.
Щодо знайомства із ОСОБА_3 позивач зазначив, що «познайомився з нею у нотаріуса, після бумаг, назви яких я не знаю, нічого не писав», «вона мене побачила в якомусь архіві»; «із ОСОБА_3 разом не жив».
Також ОСОБА_2 пояснив, що квартири він нікому не дарував, «щось треба було писати, я не надав цьому значення», «звідки взявся договір, я не знаю, договорів я не складав»; «я не чув, що комусь подарував квартиру».
Щодо обставин втрати паспорта та свідоцтва про право власності на квартиру повідомив : «де зберігався паспорт, не пам'ятаю, сам його постійно шукав; нікому свій паспорт не пред'являв»; «не бачив такого чоловіка, який би займався моїми документами на квартиру».
З викладених пояснень вбачається, що обставин щодо наявності документів на квартиру, їх втрати, отримання дублікатів та усіх обставин укладення договору дарування позивач ОСОБА_2 в силу свого віку та стану здоров'я не пам'ятає та пояснити не може, наміру дарувати квартиру він не мав.
Висновки суду першої інстанції про неможливість прийняти до уваги докази щодо стану здоров'я позивача колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме ці обставини, згідно з вищевказаними правовими позиціями Верховного Суду України є обов'язковими до з'ясування для правильного застосування положень ст. 229, 717 ЦК України.
Між тим, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 внаслідок похилого віку страждає на ряд хронічних захворювань, що впливало на його загальний стан та викликало потребу в сторонньому догляді.
Так, з виписки № 3512 із медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_2 16 березня 2014 року ( через день після укладення договору дарування) надійшов на лікування у кардіологічне відділення Київської міської клінічної лікарні № 4 , де був встановлений діагноз: кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ризик 4 (дуже високий); гіпертонічний криз 16.03.2014 року; остаточні явища гострого порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу в басейні лівої середньої мозкової артерії на фоні дисциркуляторної а/с і гіпертонічної енцефалопатії ІІІ ст. Правостороння нижньодольова зовнігоспітальна пневмонія, ЛН ІІ ст.
Також зі змісту виписки з медичної карти встановлено, що при обстеженні ОСОБА_2 було встановлено діагноз: ознаки порушення мозкового кровообігу - не уточненої давності по ішемічному типу в басейні лівої середньої мозкової артерії на фоні атрофічного процесу ( а.с. 19).
На лікуванні ОСОБА_2 знаходився до 28 березня 2014 року.
Згідно з довідкою травмпункту Київської міської клінічної лікарні № 4 від 08 квітня 2014 року, ОСОБА_2 звертався з приводу перелому кістки лівої кисті, йому було накладено гіпсову пов'язку, призначено медичні препарати ( а.с. 17).
Також з матеріалів справи встановлено, що 30 грудня 2014 року ОСОБА_2 надійшов на лікування в стаціонарне терапевтичне відділення Київської міської клінічної лікарні № 4 з діагнозом: загальне переохолодження, дисциркуляторна енцефалопатія ІІІ ст., що супроводжувалось загальною слабкістю та дезорієнтуванням ( а.с. 146), виписаний 11 січня 2015 року.
26 лютого 2015 року ОСОБА_2 був госпіталізований до Київської міської клінічної лікарні № 6, взятий лікарями з вулиці, встановлено діагноз: хронічний бронхіт, хронічна інтоксикація алкоголем, вторинна анемія та інші ( а.с. 20).
До даної позовної заяви позивачем було додано: світлокопію з оригіналу свідоцтва про право власності на житло, виданого 18.11.2005 року, копію технічного паспорту на квартиру, виданого у 2005 році при реєстрації права власності у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28 листопада 2005 року за реєстровим № 514. ( а.с. 8-10).
Представник позивача пояснила, що з часу приватизації оригінал свідоцтва про право власності знаходився у відділі приватизації, оскільки позивач забув його отримати, оригінал свідоцтва був отриманий після укладення оспорюваного договору та знаходиться у позивача.
Зі змісту договору дарування від 14.03.2014 року вбачається, що оспорюваний договір був укладений на підставі дублікату свідоцтва про право власності, що був виданий на ім'я ОСОБА_2 16.01.2014 року на підставі розпорядження № 1 від 16 січня 2014 року Відділу приватизації державного житла Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації ( а.с. 92).
Також зі змісту договору дарування вбачається, що для його укладення було отримано та підготовлено ряд документів, а саме:
- технічний паспорт на квартиру, виданий ТОВ «БТИ» 16 лютого 2014 року;
- дублікат свідоцтва про право власності від 16.01.2014 року, який пред'явлено для проведення державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.03.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві;
- замовлено та отримано висновок про вартість об'єкта оцінки, складеного ТОВ «Порто-Франко Груп» станом на 24 лютого 2014 року, згідно з яким вартість квартири становить 421 078 грн.
Як вбачається з копії матеріалів справи, сформованої нотаріусом при укладенні договору дарування 14.03.2014 року, що була витребувана судом апеляційної інстанції у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ангеловської О.С., технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 був виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «БТИ», що зареєстроване у м. Сімферополі, АвтономноїРеспубліки Крим.
Звіт про оцінку майна був замовлений 24 лютого 2014 року, отриманий - 25.02.2014 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Порто-Франко Груп», що зареєстроване та знаходиться в м. Одесі, вул. Велика Арнаутська, 15, оф. 34. При цьому заява на оцінку майна до звіту не додана, а наявні у звіті графи, де повинен бути підпис замовника, не заповнені, та підпису замовника не містять.
Таким чином, в матеріалах справи не міститься і відповідачем не надано жодних доказів, що дії по збору документів для укладення договору дарування здійснював позивач.
Разом з тим, як вбачається з копії довіреності від 28 листопада 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіним В.М. за реєстровим № 1642, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 та/або ОСОБА_9, без права відчуження належного йому майна, представляти його інтереси та вести справи в органах державної влади та інших установах, в тому числі представляти інтереси в суді. Для цього він надав право, серед інших повноважень: отримати дублікат правовстановлюючого документа на належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_4; замовити та отримати технічний паспорт на квартиру, зареєструвати право власності в реєстраційній службі Міністерства юстиції України.
З викладеного вбачається, що зазначена довіреність була видана позивачем до реєстрації шлюбу та укладення договору дарування, при цьому повноваження представників були обмежені: «без права відчуження належного мені майна», що свідчить про те, що позивач не мав наміру безоплатно відчужувати належне йому на праві власності житло.
Доводи відповідача про те, що позивач мав намір укласти саме договір дарування, а обов'язок по утриманню та догляду за непрацездатним чоловіком відповідач ОСОБА_3 мала намір здійснювати та здійснювала як дружина, спростовується наступними доказами.
Відповідно до повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби від 10.08.2015 року на запит суду у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, виїхала за межі України 23 грудня 2013 року (через 6 днів після реєстрації шлюбу) з аеропорту Бориспіль рейсом Київ-Мілан та повернулась до України 12 лютого 2014 року.
Після укладення договору дарування, 13 квітня 2014 року ОСОБА_3 виїхала за межі України рейсом Київ-Лондон та повернулась до України 01 серпня 2014 року.
05 жовтня 2014 року відповідач виїхала за межі України рейсом Київ-Амстердам, а повернулась до України лише 03 червня 2015 року. ( а.с. 210).
Між тим, як пояснила в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_9 (мати відповідача), 30 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_3 народила дитину.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року , що набуло законної сили 10 лютого 2016 року, було відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним.
При цьому в рішенні встановлено, що за повідомленням Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 13 жовтня 2015 року, актового запису про народження дитини, батьком якої зазначений ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, не виявлено ( а.с. 222). Представники відповідача у даному судовому засіданні відмовились надати суду копію свідоцтва про народження дитини та повідомити, яка особа записана батьком дитини.
В запереченнях на позов відповідач та її представники визнали ті обставини, що позивач проживав у неналежних побутових умовах, зазначаючи, що квартира була в «жахливому», непридатному для проживання, антисанітарному стані та потребувала ремонту, що відповідач виконала частковий ремонт, замінила несправні труби, вікна та двері, погасила комунальні борги та підключила квартиру до мережі електропостачання.
Однак надані відповідачем докази свідчать про те, що зазначені дії нею були вчинені після укладення договору дарування - 19, 21, 22 березня 2014 року, за винятком підключення квартири до мережі електропостачання, за яке було сплачено 16.12.2013 року 247 грн. 63 коп. (до реєстрації шлюбу).
З наведеного слід зробити висновок, що ОСОБА_3 після укладення шлюбу разом з ОСОБА_2 не проживала, догляду за ним не здійснювала, перебуваючи у тривалих закордонних відрядженнях. Факт укладення шлюбу між сторонами не виключає можливості його розірвання та припинення обов'язку подружжя по утриманню.
Доводи представника відповідача про те, що сторони разом проживали в орендованій квартирі згідно з договором, укладеним 18.12.2013 року, спростовується вищевикладеними доказами, з яких вбачається, що ОСОБА_3 з 23.12.2013 року виїхала за межі України.
Також з матеріалів справи встановлено, і не оспорюється відповідачем, що фактична передача спірного нерухомого майна за договором дарування від 14.03.2014 року дарувальником обдаровуваному не відбулась, оскільки позивач продовжував проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, адже іншого житла він не має, тоді як відповідач в квартиру не вселялась.
Як вбачається з довідки форми № 3, виданої ЖЕК № 901 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» 15.08.2015 року, у спірній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2, а також з 04.09.2014 року - зареєстровано ОСОБА_3, 1972 року народження, та її дочки ОСОБА_12, 2012 року народження ( а.с. 206).
Посилання суду першої інстанції на ту обставину, що позивачем підписано оспорюваний договір, в якому зазначено про повне розуміння сторонами умов договору дарування, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за вищевикладених обставин у їх сукупності колегія суддів вважає, що сам по собі факт прочитання позивачем тексту договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договоруне виключає помилки позивача щодо правової природи укладеного договору.
Також не можуть бути доказом правильного сприйняття позивачем наслідків укладеного правочину надані представниками відповідача фотознімки, на яких, як вони стверджують, зафіксовано процес укладення та підписання договору дарування сторонами 14.03.2014 року у приміщенні приватного нотаріуса Ангеловської О.С.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеними обставини, на які посилається позивач як на підставу заявлених позовних вимог, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 при укладенні договору дарування помилився щодо правової природи даного договору, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення.
Позивач неправильно сприймав правові наслідки правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування, маючи на увазі договір довічного утримання. Враховуючи, що позивач не мав наміру безоплатно відчужувати належне йому на праві власності єдине житло, в якому він проживає з 1989 року по даний час, його похилий вік (81 рік на момент укладення договору) та стан здоров'я, при якому він не може самостійно забезпечувати свої побутові потреби, тому дії позивача були спрямовані на отримання догляду та допомоги.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири від 14.03.2014 року недійсним.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору: 243 грн. 60 коп. при пред'явленні позову та 267 грн. 96 коп. при подачі апеляційної скарги, а всього - 511 грн. 56 коп.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_5 від 14.03.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С. за реєстровим №401.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 511 грн. 56 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: