"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/6801/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації, за касаційними скаргами Міністерства оборони України і Військової прокуратури Вінницького гарнізону центрального регіону України на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 3 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, -
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
В обґрунтування вимоги заяви позивач посилався на наявність об'єктивних обставин, які перешкодили йому вчасно пред'явити виконавчий лист до виконання, що є підставою для її задоволення.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 3 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, заяву задоволено, поновлено позивачу пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2а-980/09 за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Міністерства оборони України про стягнення коштів.
У касаційній скарзі відповідач і Військова прокуратура Вінницького гарнізону центрального регіону України (далі - прокуратура), посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять ухвалені ними судові рішенні скасувати та відмовити у задоволенні заяви.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи заяву суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин.
Проте, до такого висновку суди дійшли без повного і всебічного з'ясування обставин справи, в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Судами встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 5 листопада 2009 року у справі № 2а-980/09 стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення у розмірі 52500 гривень та державне мито у розмірі 525 гривень.
У вересні 2009 року між позивачем у цій справі та ОСОБА_7 була укладена усна домовленість за якою останній, за винагороду та у строк до 1 січня 2014 року повинен був вирішити питання щодо стягнення вищевказаних коштів на користь ОСОБА_4
З метою виконання зазначених дій ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_7 на представництво його інтересів, в тому числі і в органах Державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень, що підтверджується довіреністю, посвідченої нотаріально.
Діючи в інтересах позивача та на підставі наданої ним довіреності ОСОБА_7, 7 грудня 2009 року одержав виконавчий лист, однак в подальшому не пред'явив його на виконання.
Зазначені обставини також встановлені Залізничним районним судом міста Львова у рішенні цього суду від 19 червня 2014 року (справа № 462/2284/14-ц) у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, яке не оскаржене і набрало законної сили.
У відповідності до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ці обставини і стали підставою звернення позивача з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Так, за приписами частини 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Надаючи оцінку доводам заявника, викладеним ним у заяві, суди виходили з того, що вказані обставини свідчать про наявність у стягувача поважних причин, які об'єктивно перешкоджали реалізації його права на звернення до Державної виконавчої служби за примусовим виконанням судового рішення про стягнення коштів на його користь.
Разом з тим, відповідно до частин 1, 3 статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Частиною 1 статті 247 Цивільного кодексу України також встановлено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
За змістом положень статей 1000, 1003-1006 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто і зобов'язаний, зокрема, повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.
Приписи наведених положень Цивільного кодексу України не виключають можливість особистого виконання довірителем дій, доручених повіреній особі, у разі, коли ним не виконуються дії, що є предметом договору доручення.
Одночасно, довіритель, піклуючись про захист свого інтересу не позбавлений можливості здійснювати контроль за виконанням доручення, що свідчило б про його зацікавленість у своєчасному вирішенні тих чи інших питань, що були предметом такого доручення.
При цьому, кожен користується наданими йому правами вільно, на власний розсуд, у своїх інтересах і не може бути підданий примусу на вчинення тих чи інших дій.
Існують випадки, коли реалізація конкретного права може бути здійснена у встановлений законом строк, однак внаслідок обставин, які об'єктивно, тобто незалежно від волі особи, перешкоджали втіленню такого права, законодавець передбачив можливість поновлення такого строку, якщо ці обставини є поважними, як от у випадку реалізації стягувачем права примусового виконання судового рішення.
Згідно встановлених судами обставин справи, довіреність на представництво інтересів ОСОБА_4 була видана на строк до 3 грудня 2012 року, про що прямо вказано у її тексті.
Водночас, строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився 16 листопада 2012 року, що узгоджується з пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХIV, в редакції, станом на день набрання законної сили судовим рішенням про стягнення коштів на користь позивача).
Таким чином, повірений - ОСОБА_7 мав би повідомити позивача про вчинені ним дії, а довіритель, знаючи що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився, мав можливість дізнатись про хід виконання доручення.
В даному випадку, позивач протягом більше ніж чотирьох років не цікавився про стан виконання повіреним його доручення, не здійснював контроль за здійсненням останнім дій в його інтересах навіть після закінчення строку дії довіреності і спливу строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б перешкоджали позивачу контролювати виконання дій, на вчинення яких видана довіреність, а повіреному здійснити, передбачені договором.
Як вбачається з обставин справи, встановлених судами, позивач звернувся до повіреного з письмовою претензією лише 20 лютого 2014 року, проте суди не з'ясували, чому позивач, у період з 3 грудня 2012 року (дня закінчення строку довіреності) не поцікавився станом виконання доручення і які обставини унеможливили звернення ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України за примусовим виконанням судового рішення, ухваленого на його користь або до суду з заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
За законом, поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення відповідних дій.
Суди також посилаються на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою право на виконання рішення суду є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої, виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
В свою чергу, суди не врахували, що повноваження судів щодо розгляду справ, порядок звернення до судів та порядок здійснення судочинства, в даному випадку адміністративного, встановлюється національним законодавством, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України.
За нормами Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може здійснювати судовий контроль за його виконанням. Тобто, процесуальні питання пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, уповноважений вирішувати суд, який ухвалив таке рішення, а відтак це є невід'ємною частиною здійснення адміністративними судами судочинства.
Порядок звернення судових рішень в адміністративних справах до примусового виконання також врегульоване нормами Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, ним передбачено право особи звернутись до суду за видачею виконавчого листа, а також право звернутись до суду з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення такого виконавчого листа до виконання.
Частина 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Звертаючись, в порядку статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувач повинен зазначити у ній обставини, які пов'язані з непереборними, об'єктивними, істотними труднощами, що не залежать від його волі і унеможливили пред'явлення ним виконавчого листа до виконання у встановлений законом строк.
Лише у разі відповідності цим критеріям обставини, вказані у заяві можуть бути визнані судом поважними, а строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання поновленим судом.
Задовольняючи заяву ОСОБА_4, суди лише констатували наявність поважних причин для поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, однак не навели в судовому рішенні мотивів з яких вони дійшли такого висновку з огляду на відповідність зазначених заявником обставин вищевказаним критеріям.
За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанції рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки касаційний суд, згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційні скарги Міністерства оборони України і Військової прокуратури Вінницького гарнізону центрального регіону України задовольнити частково.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 3 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало