Справа №22ц/796/3227/16 Головуючий у 1 інстанції - Сербіна Н.Г.
Доповідач-Панченко М.М.
17 лютого 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
Головуючого судді Панченка М.М.
Суддів Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
При секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2015року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Київської міської ради, 3-я особа ОСОБА_4 про визнання права власності на прибудовані та реконструйовані приміщення у житловому приватному будинку,-
У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Київської міської ради, 3-я особа ОСОБА_4 і просив винести рішення, яким визнати за ним право власності на самочинно прибудовані та реконструйовані наступні приміщення, розташовані у житловому приватному будинку АДРЕСА_1: І-І/7,3 кв.м. - веранда; 1-3/24,1 кв.м. - їдальня; 1-4/1,4 кв.м. - вбиральня; 1-5/3,5 кв.м. - ванна; під літ.а/25,4 кв.м.
Послався на те, що після смерті його матері ОСОБА_5, він та його брат відповідач ОСОБА_3 отримали у спадщину 6/8 частин зазначеного спадкового будинку в рівних ідеальних частках, однак відповідач заперечує за позивачем право власності на указані самочинно прибудовані приміщення, незважаючи на те, що ці приміщення, ще за життя спадкодавці ОСОБА_5 і за погодженням з нею, зведені саме позивачем за його власні кошти.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015року у позові відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Подільського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2015року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 послався на доводи викладені в позовній заяві.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад.
Закінчені будівництвом об»єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.ч. 1,4 і 5 ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій» фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об»єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов»язані отримати від виконавчих органів відповідних рад Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об»єкта містобудування.
Статтею 29 цього Закону визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів, надається на підставі проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством. Здійснення будівельних робіт на об»єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації (ч.2 ст.331 ЦК України).
Встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року їх матері ОСОБА_5, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори від 21.10.2011 року за реєстровим №2-42, отримали 6/8 часток (кожному по 3/8 частки) приватного будинку АДРЕСА_1
Згідно указаного Свідоцтва встановлено, що житловий будинок під. літ.«А», в цілому, загальною площею 48,9 кв.м., розташований на земельній ділянці, що належить сторонам на праві власності, та має наступні будівлі та споруди: вбиральня під літ.«Г», гараж з сараєм під літ.«Д-1», вбиральня під літ.«Ж», гараж під літ.«З», гараж під літ. «И», навіс під літ.«К», споруди №1-5.
Як слідує із матеріалів справи і підтверджується сторонами, указаний будинок в натурі між його власниками не поділений.
Встановлено також, що будинок АДРЕСА_1 має самочинно прибудовані та реконструйовані приміщення, зведені ще за життя матері сторін спадкодавиці ОСОБА_5, зокрема, такі приміщення: І-І/7,3 кв.м. - веранда; 1-3/24,1 кв.м. - їдальня; 1-4/1,4 кв.м. - вбиральня; 1-5/3,5 кв.м. - ванна; під літ.а/25,4 кв.м.
Сторони не заперечують, що указані приміщення є самочинною прибудовою, тобто, без дозволу і погодження з місцевими органами влади, без складання архітектурно-проектної документації, і не прийняті до експлуатації у передбаченому законом порядку.
Встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, після спадкування її сторонами після смерті матері, перебуває у їх спільній власності. На час розгляду справи частки за сторонами не визначені.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 заперечує визнання права власності указаних самочинно зведених приміщень за своїм братом ОСОБА_2, останній звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано керувався чинним законодавства та виходив з наступного.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України» у справах, пов»язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила, або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).
При цьому, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно будоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п»ята статті 376 ЦК).
Між тим, згідно п.14 указаної постанови Пленуму ВССУ передбачено, що на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй в установленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
Також, згідно ч.З ст.375 УК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Отже, виходячи із аналізу норм чинного законодавства, якими врегульоване спірне питання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що він, як того вимагає закон, звертався до компетентного органу із заявою про прийняття самочинно зведеного об»єкта до експлуатації, а також не спростував доводи відповідача ОСОБА_3, що визнання права власності за позивачем на спірні приміщення буде порушенням прав відповідача, який заперечує задоволенню позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Подільського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2015року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді