03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 752/16965/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Шкірай М.І.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3259/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.
10 лютого 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Крічфалуши С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Васильківтрансавто» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Васильківтрансавто», Державного підприємства «Київпассервіс» про захист прав споживачів,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у жовтні 2015 року.
Зазначав, що він має статус учасника бойових дій та, згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту», має право на безкоштовний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. 15.09.2015 року він придбав в касі автовокзалу «Київ» безкоштовний квиток на проїзд по маршруту Київ-Миколаїв на 16.09.2015 року місце № 5, відправлення в 07-15 з платформи № 5, за який він сплатив 49,86 грн. Підприємством, яке повинно було здійснювати перевезення, зазначено ПП «Васильківтрансавто». 16.09.2015 року о 07 годині позивач намагався скористатись послугами перевізника, однак водій автобусу, д.н.з. НОМЕР_1, відмовив йому в перевезенні по пільговому квитку, мотивуючи тим, що керівник підприємства дав наказ не перевозити пасажирів по пільговим проїзним документам. У зв'язку з порушенням його права на пільговий проїзд, просив стягнути з ПП «Васильківтрансавто» матеріальну шкоду у розмірі 50,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а також стягнути з ДП «Київпассервіс» збір за послуги автостанції 49,86 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто ПП «Васильківтрансавто» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 видане 03.09.2001 року Управлінням внутрішніх справи Миколаївської області.
Як вбачається з чеку №5, наявного в матеріалах справи, 15.09.2015 року позивач придбав у ДП «Київпассервіс» пільговий квиток на рейс № 1171 Київ-Миколаїв, місце № 5, відправлення 16.09.2015 року о 07,15 год., перевізник ПП «Васильківтрансавто».
16.09.2015 року о 07 годині позивач намагався скористатись послугою перевезення за вказаним білетом, в чому йому було відмовлено водієм автобуса.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначав, що ПП «Васильківтрансавто» було порушене його право на пільговий проїзд, а тому останній зобов'язаний відшкодувати йому завдану моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновків про доведеність вини ПП «Васильківтрансавто» у неправомірності його дій щодо відмови позивачу у пільговому безкоштовному проїзді.
Проте колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України ).
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Перелік пільг, що надаються учасникам бойових дій, визначений ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Так, відповідно до п. 7 ст. 12 Закону учасникам бойових дій надається така пільга як безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.
Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Отже, зі змісту вказаної статті, вбачається можливість відмови перевізника від пільгового перевезення у передбачених законом випадках.
Згідно ч. 2 ст. 29 цього Закону, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Згідно із ст. 11 Закону надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту, до яких відносяться послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах, здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 60 Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира, до автомобільного перевізника застосовується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, в матеріалах справи наявна постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.09.2014 року у справі за позовом ПП "Васильківтрансавто" до Управління Укртрансінспекції у Київській області про визнання протиправною і скасування постанови від 21.05.2014 №026801, про стягнення штрафу у сумі 170 грн. за порушення абз. 2 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у зв'язку з відмовою у пільговому перевезенні.
В зазначеній постанові суд прийшов до висновків, що Закон України «Про автомобільний транспорт» не містить вичерпного переліку випадків, у яких автомобільний перевізник може відмовитися від пільгового перевезення пасажира. Однак аналіз нормативних положень дає суду підстави для висновку про те, що у випадку відсутності у автомобільного перевізника державного контракту на перевезення пільгових категорій громадян і відповідного замовлення, то такий автомобільний перевізник може відмовити в пільговому перевезенні пасажиру. Відмова з цих причин є обґрунтованою.
Розглядаючи вищезазначену справу, суд також зазначив, що з урахуванням наявності у ПП «Васильківтрансавто» обґрунтованих причин для відмови в пільговому перевезенні пасажира, суд дійшов висновку про відсутність обставин які б свідчили про порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» та безпідставність застосування адміністративно-господарського штрафу у зв'язку з чим
Вказані висновки також викладені в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2015 року у справі за аналогічним позовом.
Під час розгляду даної справи було встановлено, що станом на вересень 2015 року ні органами виконавчої влади, ні органами місцевого самоврядування не було укладено жодного державного контракту чи договору з ПП "Васильківтрансавто" на перевезення пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування, всепереч неодноразових звернень відповідача щодо вжиття заходів по врегулюванню порядку здійснення таких перевезень, що, зокрема, підтверджується листом Міністерства інфраструктури України №12585/25/10-15 від 11.11.2015 року за №149 від 02.10.2015 року.
Положеннями ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати в тому числі і у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
На підставі встановлених обставин справи, зокрема, наявності судових рішень на підтвердження відсутності в діях ПП «Васильківтрансавто» порушень вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо відмови у пільговому перевезенні, у зв'язку з відсутністю укладених угод з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо пільгового перевезення, з урахування відсутності вини ПП «Васильківтрансавто» щодо неукладених угод, оскільки останній звертався з листами та пропозиціями щодо укладення зазначених угод, натомість вказані дії виявились безрезультатними, що підтверджується листом Міністерства інфраструктури України №12585/25/10-15 від 11.11.2015 року за №149 від 02.10.2015 року, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на ПП «Васильківтрансавто» обов'язку по відшкодуванні моральної шкоди позивачу, оскільки остання заподіяна не з вини відповідача, що підтверджено належними та допустимими доказами.
Враховуючи викладене висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ПП «Васильківтрансавто» на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. колегія суддів вважає передчасними.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права тощо.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Васильківтрансавто»- задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року в частині стягнення з Приватного підприємства «Васильківтрансавто» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: