08 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі Лознян О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Євгенія Олегівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання заповіту та договору купівлі-продажу квартири недійсними, -
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного 09 липня 2014 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Євгенією Олегівною, за реєстровим номером 1288. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного 01.02.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Юрієм Вікторовичем за реєстровим номером 883.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасувати, ухвалити нове, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що у спадкодавця ОСОБА_7 були постійні проблеми з зловживанням алкоголем, тому укладення договору купівлі продажу та заповіту відбулося, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Унікальний номер справи: 754/3870/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2581/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Смирнова Є.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Посилається, що спадкодавець багато років не працював, грошей не мав, постійно брав в борг, тому відповідач скористалася його слабкістю до алкоголю, щоб одну з належних ОСОБА_7 квартир придбати за договором купівлі-продажу, а іншу отримати згідно заповіту.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 55 років помер ОСОБА_7 (а.с.8,85).
Після його смерті відкрилась спадщина. Спадковим майном є квартира АДРЕСА_1.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи ОСОБА_7,квартира АДРЕСА_1, у якій проживав ОСОБА_7, належала його матері ОСОБА_10 на підставі Договору купівлі-продажу від 21.10.1998 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_10 померла. Після її смерті син померлої ОСОБА_11 прийняв спадщину та 29.10.2012 року отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом - на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.81-132).
За життя ОСОБА_7 склав 09.07.2014 року заповіт на ім»я відповідачки ОСОБА_3, яким заповів останній належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а.с.87).
Після смерті ОСОБА_7, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадкоємиця за заповітом ОСОБА_3 24.09.2014 року звернулась до приватного нотаріуси Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. із заявою про прийняття спадщини за заповітом. (а.с.82,105,116).
У жовтні 2014 року доньки померлого ОСОБА_7 від двох попередніх шлюбів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. із заявою про прийняття спадщини за законом (а.с.93-96, 98-100).
18.02.2015 року ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом - на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.128).
Також встановлено, що 16.03.2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту складеного 09 липня 2014 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. за реєстровим номером 1288.
В подальшому ОСОБА_1 доповнила свої вимоги. Крім зазначених вимог, в заяві від 07.05.2015 року позивачка просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, вартість якої за договором складала 239.790 грн., укладений 01.02.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. реєстровим номером 883, а також застосувати наслідки недійсності вказаного договору та заповіту (а.с.149-152,153).
При цьому позивачка вказує на те, що за життя батько мав на праві приватної власності дві квартири, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Вказані квартири ОСОБА_7 обіцяв залишити їй, ОСОБА_1, та її сестрі ОСОБА_4 у спадок. Однак, коли вона із сестрою звернулися до нотаріуса для оформлення спадщини, то виявилось, що квартиру АДРЕСА_1 батько заповів ОСОБА_3.
Крім того, їй стало відомо, що двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 батько продав той же ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2013 року. Вартість квартири за договором складала 239.790 грн. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. за реєстровим номером 883.
ОСОБА_1 вважає, що заповіт, складений її батьком 09.07.2014 року на ім»я ОСОБА_3, не відповідає останній волі батька. На думку позивачки, відповідачка скористалась слабкістю ОСОБА_7 до спиртних напоїв, який під впливом алкоголю не міг у повній мірі тверезо оцінити значення своїх дій та наслідки вчинення таких дій.
Також, ОСОБА_1 вважає, що правочин з продажу квартири АДРЕСА_2, по-перше, був вчинений під впливом омани, оскільки ОСОБА_7 зловживав алкоголем, по-друге, зазначений правочин був удаваним.
На думку позивачки, за продаж квартири АДРЕСА_2 оплата відповідачкою не здійснювалась, а замість зазначеної в договорі купівлі-продажу вартості квартири - 239.790 грн., в квартирі батька було зроблено ремонт на суму 50.000 грн. Сам ОСОБА_7, від продажу спадкової квартир грошей не отримував.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 225 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст.1233, ч.1 ст.1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», п.18, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкій розлад здоров»я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Проте, з наданих позивачкою доказів щодо психічного стану ОСОБА_7, в справі наявні лише Виписка з протоколу № 3 партійних зборів БММТ «Супутник» від 22.01.1985 року з повісткою дня: Персональна справа комуніста ОСОБА_7, якій по повідомленню УДАЇ 17.11.1984 року в робочий час 00.20 год. був затриманий в нетверезому стані за рулем власного автомобіля, а також повідомлення Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» та виписка із медичної карти № 534 стаціонарного хворого ОСОБА_7, з якої вбачається, що останній перебував на лікуванні в наркологічному відділенні № 2 з 22.01.2011 року по 23.01.2011 року з діагнозом: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Гостра інтоксикація з розладами сприйняття. 23.01.2011 року о 6.30 год. ОСОБА_7 залишив відділення самостійно у задовільному стані. (а.с. 172, 240-242).
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати ОСОБА_7 ОСОБА_10, яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2.
За життя ОСОБА_10 була власником квартири АДРЕСА_2. Також, їй належала на праві власності квартира АДРЕСА_1, в якій був зареєстрований і проживав її син ОСОБА_7.
Після смерті матері ОСОБА_7 отримав вищезазначені квартири у спадщину (а.с. 12,116).
В подальшому, відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 01.02.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. за реєстровим номером 883, продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 Як зазначено в договорі, цей продаж вчинено за 239.790 грн. (а.с.54).
Позивачка ОСОБА_1 просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між її батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_3, вказуючи на те, що відповідачка ОСОБА_3 скористалась слабкістю ОСОБА_7 до алкоголю та уклала з ним договір купівлі-продажу квартири шляхом обману та удаваного правочину. Як зазначає позивачка, квартира була продана за ціною, нижчою її ринкової вартості. Крім того, за квартиру батько гроші не отримував, а було зроблено ремонт в його квартирі.
Суд вважає, що вказані доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Проте, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) якщо вона не визнана недієздатною або не обмежена в дієздатності. При цьому зміст повної дієздатності полягає в тому, що фізична особа визнається здатною своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання.
Згідно ч. 1 ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно ч. 3 ст. 36 ЦК України порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно ч. 4 ст. 36 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Дієздатність пов'язана з певними якостями фізичної особи: здатністю усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх вчинення. Такі якості залежать не лише від віку фізичної особи, але й від стан психіки.
У зв'язку з цим, якщо фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними, вона може бути судом або обмежена у своїй цивільній дієздатності, або визнана недієздатною. Вирішення цього питання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу.
Враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 для з'ясування обставин щодо психічного стану спадкодавця ОСОБА_7 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не було подано клопотання про призначення по справі судової психологічної експертизи, доводи апелянта, що укладення договору купівлі продажу та заповіту відбулося, коли спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не знайшли підтвердження матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202, ч.1 ст.203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначені в ст.203 ЦК України. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 ЦК України правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним правочином.
При цьому при вчинені удаваного правочину завжди має місце укладення двох правочинів: реального, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки, та правочину, вчиненого для приховання першого (реального) правочину.
Правочин, який вчинено з метою приховати інший (реальний) правочин, завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не породжує.
Правочин, що приховується, у свою чергу, може бути дійсним або недійсним.
Таким чином, відповідно до положень ст. 203 ЦК України, необхідною умовою дійсності правочину має бути єдність волі і волевиявлення сторін при укладанні правочину, який має бути реально спрямований на виникнення обумовлених ним правових наслідків.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про необгрунтованість вимог позивачки ОСОБА_1 щодо визнання недійсним заповіту, складеного 09 липня 2014 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. за реєстровим номером 1288, а також щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного 01.02.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. за реєстровим номером 883, та не знаходить підстав для їх задоволення.
Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: