09 лютого 2016 року Справа № 876/8824/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Ніколіна В.В., Кушнерика М.П.,
при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області на постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання до вчинення дій, відшкодування моральної шкоди,
В травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) в якому, просив визнати дії відповідача неправомірними щодо припинення виплати пенсії по інвалідності з 01.08.2014, зобов'язати поновити таку виплату та виплачувати на строк встановлення інвалідності, зобов'язати нарахувати та виплатити пенсію з 01.08.2014, допустити до негайного виконання та стягнути моральну шкоду в розмірі 12588грн.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 01.08.2014 відповідачем протиправно було припинено йому виплату пенсії по інвалідності, оскільки станом на день призначення такої 01.06.2010 у нього було достатньо страхового стажу для її призначення, при цьому без врахування роботи в Відкритому акціонерному товаристві «Кутський лісокомбінат» (далі - ВАТ).
Постановою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2015 року у справі №340/283/15-а заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФ щодо припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності з 01.08.2014. Зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплатити пенсію позивачу з 01.08.2014.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції безпідставно нараховано позивачу страховий стаж при отриманні допомоги по безробіттю у більшому розмірі, аніж в дійсності є у такого.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що страховий стаж позивача більше 5 років станом на 01.06.2010 підтверджується наданими суду документами, а відтак УПФ безпідставно припинено нарахування та виплату пенсії.
Проте, такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають фактичним обставинам справи з таких міркувань.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 01.06.2010 призначено пенсію по ІІІ групі інвалідності (довідка МСЕК Серії 10 ААБ №589785 (а.с.6) згідно із статтями 30 та 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час призначення пенсії) (далі - Закон №1058-IV).
Проте, після проведення зустрічної перевірки УПФ виявлено, що відомості про роботу позивача у ВАТ не підтверджуються, а відтак період роботи з 15.01.1992 по 15.12.1992 не може враховуватись до страхового стажу ОСОБА_2, що свідчить про відсутність у нього страхового стажу передбаченого Законом №1058-IV для призначення 01.06.2010 пенсії по інвалідності.
У зв'язку із наведеним, УПФ припинено виплату пенсії позивачу з 01.08.2014, про що було повідомлено такого ще 11.07.2014 (а.с.5, 7 зворот), що представником позивача не заперечувалось у судовому засіданні.
Не погодившись із такими діями відповідача, ОСОБА_2 лише 15.05.2015 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_2 зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався лише після звернення до відповідача в березні 2015 року, а крім цього неодноразово звертався до правоохоронних органів та органів виконавчої влади.
Апеляційний суд, вважає, що наведені позивачем причини поважності пропуску строку звернення до суду не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку, він дізнався та з обставин справи повинен був дізнатися про припинення йому виплати пенсії ще в серпні 2014 року, коли вперше таку не отримав. Більше того, про припинення виплати пенсії він був також повідомлений УПФ 11.07.2014, що підтверджується долученою ним до позову довідкою та не заперечувалось його представником, який в судовому засіданні також послався на таку, як неналежну підставу для припинення виплати пенсії.
Право на звернення до суду з позовом у позивача виникло з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, однак такий жодного разу у встановлений законодавством процесуальний строк таким не скористався.
Дотримання ж строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Однак, у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та переслідувати легітимну мету, враховуючи розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Позивач мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у розумні строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), не визначено строк звернення до суду, а позивачем не надано доказів того, що ним такий був пропущений з поважних причин.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позивачем не зазначено обґрунтованих причин пропущення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог з 01.08.2014 по 14.11.2014 включно, та не надано доказів на підтвердження того, що існували певні об'єктивні перешкоди для такого звернення до суду у встановлені строки, а тому суд апеляційної інстанції приходить до переконання про пропуск ОСОБА_2 строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 01.08.2014 по 14.11.2014 без поважних причин, що є підставою для залишення у відповідній частині позовної заяви без розгляду у відповідності до ст.100 КАС.
Щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.30 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Статтею 32 цього ж Закону передбачено, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема для осіб віком 32 роки і старших - 5 років.
Пенсія по інвалідності інвалідам III групи призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону (ст.33 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.34 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач являється інвалідом ІІІ групи, а відтак повинен був мати страховий стаж передбачений ст.32 Закону №1058-IV в 5 років.
Позивачем не заперечується правомірність не зарахування УПФ до його стажу роботи період праці у ВАТ з 15.01.1992 по 15.12.1992, який був попередньо зарахований при призначенні пенсії по інвалідності 01.06.2010.
В свою чергу, УПФ не заперечує наявність стажу роботи ОСОБА_2 за період з 15.06.1993 по 15.09.1993 та з 15.06.1994 по 15.08.1994 у Грамітнянському лісництві, що становить 5 місяців та 2 дні, який також підтверджується архівною довідкою від 24.09.2007 №П-350 (далі - Архівна довідка).
Аналогічно безспірним є наявність стажу роботи ОСОБА_2 з 15.08.1998 по 15.04.1999 у філії «Верховинського райавтодору», загалом 8 місяців 1 день.
Згідно ч.3 ст.72 КАС обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Доводи ж позивача про те, що період його роботи в Грамітнянському лісництві слід зарахувати з 15.06.1993 по 15.08.1994, оскільки так було зазначено у листі відповідача від 02.02.2015 №29/П-5 (а.с.7) є неспроможними, оскільки не носять під собою жодного правового підґрунтя, а також спростовуються Архівною довідкою та поясненнями його представника, який у судовому засіданні вказав, що в той період ОСОБА_2 працював по короткостроковому контракту, які були поширеним явищем для цього регіону у вказаний період. А відтак, враховуючи специфіку роботи в Грамітнянському лісництві така носила сезонний характер, що свідчить про обґрунтоване зарахування періодів роботи УПФ.
Щодо зарахування до стажу позивача періоду його навчання у Сторожинецькому лісовому технікумі (далі - Технікум), апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.
Так, зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Згідно із ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Крім того, відповідно до ч.3 цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.
Також, ст.13 Закону №1058-IV передбачено, що у разі якщо особа не сплачувала страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування під час навчання, у період визнання інвалідом, тимчасового виїзду за кордон тощо, за нею зберігається право на набутий страховий стаж та право на пенсійні активи, що обліковані на її накопичувальному пенсійному рахунку.
Згідно записів трудової книжки, ОСОБА_2 з 01.10.2003 по 02.04.2004 навчався в Технікумі, де згідно із посвідчення від 02.04.2004 №2569 здобув кваліфікацію «лісник», за якою в подальшому і працював.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для не зарахування вказаного періоду з 01.10.2003 по 02.04.2004 до стажу позивача для призначення пенсії по інвалідності, що становить 6 місяців та 2 дні.
Загалом слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV вказані вище періоди роботи позивача зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, визначених раніше діючим законодавством. За період до 01.01.2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
В подальшому, з 12.04.2005 по 25.07.2005 позивач також працював лісником у Гринявському держлісгоспі, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.11) та індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.30), з яких чітко вбачається сплата страхових внесків із заробітної плати ОСОБА_2 у вказаний період.
У відповідності до ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Цією ж статтею Закону передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
В силу вимог ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений пропорційно сумі фактично сплачених страхових внесків.
Згідно даних персоніфікованого обліку, з квітня по серпень 2005 року, із заробітної плати позивача було сплачено страхові внески в розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, зокрема за липень 2005 року страхові внески були доплачені у серпні цього ж року.
Відтак, період роботи з 12.04.2005 по 25.07.2005 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_2, загалом 3 місяці 13 днів.
Також, позивач в грудні 2005 року та грудні 2007 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу працював у Пробійнівській сільській раді, що УПФ не заперечується, а відтак враховуючи, що за вказаний період його роботи були сплачені страхові внески в розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, то до страхового стажу ОСОБА_2 слід також додати 2 місяці за вказану роботу.
Слід звернути увагу, що перебуваючи на обліку у Верховинському районному центрі зайнятості з 17.07.2006 (а не як помилково зазначив суд першої інстанції з 18.04.2006) по 12.04.2007 позивач набув страхового стажу 8 місяців 27 днів, що підтверджується даними персоніфікованого обліку та визнається УПФ.
В подальшому, ОСОБА_2 працював з 06.02.2008 по 31.08.2010 в Відкритому акціонерному товаристві «Прикарпаттяобленерго» на посаді діловода у філії Відкритого акціонерного товариства «Верховинський РЕМ», що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.12-13) та індивідуальними відомостями про застраховану особу. За вказаний період його роботи були сплачені страхові внески в розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, а відтак до його страхового стажу підлягає зарахуванню 02 роки 06 місяців 06 днів, з них на момент призначення пенсії 01.06.2010 позивачу підлягало зарахуванню 02 роки 03 місяці 06 днів.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що станом на момент призначення УПФ позивачу пенсії по інвалідності у такого було 5 років 21 день страхового стажу (у Грамітнянському лісництві - 05 місяців 02 дні + у філії «Верховинського райавтодору» - 08 місяців 01 день + навчання у Технікумі - 06 місяців 02 дні + Гринявський держлісгосп - 03 місяці 13 днів + Пробійнівська сільська рада - 02 місяці + Верховинський районний центр зайнятості - 08 місяців 27 днів + ВАТ «Прикарпаттяобленерго» - 02 роки 03 місяці 06 днів), що є достатнім для призначення такому пенсії по інвалідності у відповідності до статей 30 та 32 Закону №1058-IV.
Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди у розмірі 12588грн, то апеляційний суд не знаходить підстав для її задоволення, оскільки не встановлено та в матеріалах справи немає жодних підтверджень того, що незаконними діями УПФ йому була спричинена моральна шкода, не обґрунтовано її розмір і не надано доказів, які б підтвердили факт переживання ним моральних страждань, їх тривалість та інтенсивність, завдання будь-якої шкоди його родині.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання протиправними дій УПФ щодо припинення виплати йому пенсії по інвалідності з 15.11.2014 (враховуючи положення статей 99, 100 КАС) та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії по інвалідності відповідно до статей 30 та 32 Закону №1058-IV з 15.11.2014.
З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.
Одночасно, відповідно ч.1 ст.94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.1 ст.87 КАС, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 3 ч.3 ст.87 КАС встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать виграти на правову допомогу.
Відповідно до ст.97 КАС, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено 15.05.2015 своєму представнику - адвокату ОСОБА_1 у відповідності до договору про надання правової допомоги від 28.05.2015 зокрема за здійснення представництва його інтересів 2000грн та 600грн відповідно до договору від 06.10.2015 №50 (а.с.19-20, 26, 64-65).
Частинами 1, 3 ст.90 КАС регламентовано, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закон) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Протягом розгляду справи у 2015 році розмір мінімальної заробітної плати становив - 1218грн, а з грудня 2015 та у 2016 році - 1378грн.
Адвокат ОСОБА_1 брав участь в судових засіданнях 28.05.2015 з 11/39 по 12/01год.(00/22год.), 15.06.2015 з 10/22 по 10/24год. (00/02год.), 07.08.2015 з 10/31 по 11/51год. (01/20год.), 08.12.2015 з 14/56 по 15/02 (00/06год.) та 09.02.2016 з 12/51 по 12/56 (00/05год).
Виходячи із 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні компенсація становить 945,53грн за участь у судовому засіданні 1/55год.
Щодо компенсації витрат на правову допомогу у зв'язку із вчиненням адвокатом окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, зокрема подання ним заяв та клопотань, то обсяг часу та роботи які затрачені адвокатом на такі дії є не підтвердженими належними доказами, а їх роль в досягненні гіпотетичного результату є сумнівними, що виключає можливість оцінки таких з врахуванням ст.1 Закону та п.33 Правил адвокатської етики.
Згідно ст.71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, обґрунтовано понесені витрати позивача становлять разом 945,53грн.
Згідно із ч.3 ст.94 КАС якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відтак, враховуючи, що фактично позивачу задоволено частину його вимог, то обґрунтованим було б стягнути на його користь 642,3грн понесених судових витрат, які включають судовий збір та понесені витрати на правову допомогу.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання до вчинення дій, відшкодування моральної шкоди за період з 01 серпня 2014 року по 14 листопада 2014 року включно залишити без розгляду.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_2 з 15 листопада 2014 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії по інвалідності відповідно до статей 30 та 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15 листопада 2014 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 642,3грн.
Допустити дану постанову в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.
В задоволенні решти позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя В.В. Ніколін
Суддя М.П. Кушнерик
Повний текст виготовлений 15 лютого 2016 року.