Справа № 755/21687/15-к
"03" лютого 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040014538 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
У провадження суду обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні надійшов 02.12.2015 року.
Ухвалою суду від 02.12.2015 року у провадженні було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.
Прокурор вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає, просить призначити справу до судового розгляду.
В свою чергу, про розгляд провадження були неодноразово належним чином, згідно положень Глави 11 КПК України, повідомлено обвинуваченого, однак до суду останній жодного разу не з'явився, про поважні причини неявки, регламентовані ст. 138 КПК України, не повідомив.
Згідно з ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обвинувачений, за період часу, з 02.12.2015 року по 03.02.2016 року, провадженням у своїй справі, що здійснюється Дніпровським районним судом м. Києва, не цікавився.
У відповідності до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Тож, враховуючи вищевикладене, ухвалою суду від 03.02.2016 року, винесеною у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 374 КПК України, виходячи з положень ст.ст. 7, 22, 26 КПК України, визнано за можливе провести підготовче судове засідання у відсутність осіб, що не з'явилися.
Таким чином, суд, заслухавши думку прокурора, перевіривши обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування на відповідність вимогам КПК України та/або закону, приходить до наступного.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.
Зокрема, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить перелік відомостей, які повинен містити останній та перелік документів, що у обов'язковому порядку повинні бути до нього приєднанні слідчим і прокурором.
Так, як убачається з матеріалів провадження, даний обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040014538 від 29.03.2015 року (а.п. 4) за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України складений 19.11.2015 року слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_5 та затверджений 19.11.2015 року прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_3 (а.п. 10).
В той же час, з розписки ОСОБА_4 слідує, що він отримав обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040014538 від 23.09.2015 року, а не від 29.03.2015 року.
Тобто, обвинувальний акт, який складений стороною обвинувачений і направлений до суду та обвинувальний акт отриманий обвинуваченим є різними.
Таким чином, у цьому випадку, порушено п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України, оскільки розписка обвинуваченому про отримання складеного обвинувального акту, а саме за № 12015100040014538 від 29.03.2015 року, відсутня, тобто саме цей акт особі не вручено, взагалі.
Вручення особі, акту, який слідством взагалі не складався не може слугувати підтвердженням дотримання вимог цієї правової норми.
Апріорі, з витягу з ЄРДР слідує, що достовірною датою внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12015100040014538 є 23.09.2015 року (а.п. 2), а не 29.03.2015 року.
Також, згідно п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).
Тобто, дана правова норма, зобов'язує орган досудового розслідування не просто вказати будь-яку адресу проживання обвинуваченого, а достовірну, за якою останній дійсно проживає.
З обвинувального акту слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, направлені судом на вказану в обвинувальному акті адресу місця проживання обвинуваченого судові повістки повернулися з УДППЗ «Укрпошта» відповідно до довідки ф-20 «за закінченням встановленого строку зберігання».
Ухвала суду про примусовий привід обвинуваченого викона не була, та у супереч ч. 4 ст. 535 КПК України, орган, який виконував дане судове рішення, взагалі не повідомив суд, який його постановив, про причини не виконання та спрямовані на це заходи.
У підготовчому судовому засідання прокурор, як особа на яку було покладено контроль за виконанням судового рішення про примусовий привід обвинуваченого, пояснив суду, що оперативно-розшуковими заходи при виконанні ухвали суду не було встановлено місце перебування обвинуваченого, у даний час, однак, зі слів дружини обвинувачений перебуває в Російській Федерації.
При цьому, суд враховує, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, відносно обвинуваченого будь-який захід забезпечення кримінального провадження, слідством взагалі не обирався (а.п. 18).
Тож, суд приходить до переконливого висновку, що у обвинувальному акті відсутні достовірні дані про місце проживання та знаходження обвинуваченого, а прокурором, не дивлячись на неодноразові відкладення підготовчого засідання та застосування приводу, явка останнього у підготовче судове засідання не забезпечена.
Тобто, в цій частині обвинувальний акт не відповідає п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки містить дані, які вказані стороною обвинувачення, як місце проживання, однак у підготовчому судовому засідання встановлено, що вони не ґрунтуюся на доказах регламентованих ст. 84 КПК України, та зокрема не кореспондуються з відомостями відображеними у довідках УДППЗ «Укрпошта» .
Аналізуючи питання відповідності обвинувального акту п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо формулювання обвинувачення, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Як передбачено п. 13 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Частина 1 статті 337 КПК України визначає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Статтею 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Європейський суд з прав людини у справі "Абрамян проти Росії" від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( рішення від 25.03.1999 у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції", п.52).
Зокрема, з постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 06.11.2009 N 10 слідує, що шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання (п.п. 17-19 ППВСУ).
Тобто, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст. ст. 91, 291 КПК України і містити, зокрема, формулювання обвинувачення, яке згідно з п. 13 ст. 3 КПК України є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України з безпосереднім викладом деталей вчинення злочину, а не загальних розмитих формулювань.
Також, суд звертає увагу учасників процесу на те, що згідно даних акту (дослівно) «таким чином, своїми умисними діями, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, та за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_6 вчинили злочини, передбачені ч. 2 ст. 190 КК України».
Тобто, на думку слідства, якийсь ОСОБА_6 , анкетні дані про якого в акті відсутні, вчинив злочин за ч. 2 ст. 190 КК України.
Однак, з положень ст. 17 КПК України слідує, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 виділено в окреме та, на даному етапі, воно перебуває на стадії судового слідства у Дніпровському районному суді м. Києва (ЄРДР - № 12014100040005168, судове провадження № 755/18442/15-к).
Згідно ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини «нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)...».
Крім того аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «…Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції (995_004 ), є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, … стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які … визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. Germany), N 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють …», або ж обвинувачують у вчиненні злочину, «… та чітку заяву, зроблену за відсутості остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року)...».
Даний перелік Рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення презумпції невинуватості не є вичерпним і свідчить про те, що дотримання презумпції невинуватості є вкрай важливим і недотримання якої є наслідком порушення п. 2 ст. 6 Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року, ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України.
Однак, у цьому кримінальному провадженні формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, яке б відповідало вимогам кримінального процесуального законута кореспондувалося з позицією ЄСПЛ з цього питання, зокрема висловленою у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82, п. 79, і не порушувало б презумпцію невинуватості відсутнє.
За таких умов, обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягають поверненню прокурору Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_3 , як такі, що не відповідають вимогам закону.
На підставі викладеного, керуючисьст. ст. 1-2, 7-29, 128, 314-318, 369-372, 376 КПК України, суд, -
Обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування із долученими матеріалами в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040014538 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України повернути прокурору Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_3 для усунення виявлених судом недоліків та виконання вимог Кримінального процесуального Кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 7-ми днів з дня її оголошення.
Визначити час проголошення повного тексту о 13 год. 15 хв. 05.02.2016 року.
С у д д я : ОСОБА_1