79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" лютого 2016 р. Справа № 914/3679/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І.
Желік М.Б.
при секретарі Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариствак "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вх. №01-05/249/16 від 14.01.2016 року
на рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року
у справі № 914/3679/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів
про стягнення 893 274,51 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Вознюк Є.В.-представник на підставі довіреності № 14-167 від 11.06.2014 року;
від відповідача: Негря Г.Ю.-представник на підставі довіреності б/н від 17.09.2015 року;
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови
рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі №914/3679/15 (суддя Коссак С.М.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", до відповідача Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", про стягнення 893 274,51 грн. - задоволено частково; стягнуто з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" 25 059,76 грн. - пені, 2 261,55 грн. - три відсотків річних, 46 443,08 грн. інфляційних втрат та 1 267,56 грн. витрат по сплаті судового збору; розстрочено виконання рішення щодо стягнення 85 771,84 грн. заборгованості рівними частками згідно такого графіку: до 31.01.2016р. - 21 442,96 грн., до 29.02.2016р. - 21 442,96 грн., до 31.03.2016р. - 21 442,96 грн. та до 30.04.2016р. - 21 442,96 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі №914/3679/15, позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, - подав апеляційну скаргу.
Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не враховано жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушено вимоги ГПК України. Апелянт також зазначає, що відповідач не здійснив оплату позивачу у строки визначені Договором № 2117/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 04.12.2014р. за поставлений газ. Позивачем, зокрема, було нараховано у відповідності до умов договору пеню, яку судом першої інстанції було безпідставно зменшено на 30 %. При цьому, скаржник звертає увагу на те, що під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. А також, апелянт зазначає, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 914/3679/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 47 489,93 грн.. Прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" щодо стягнення пені у сумі 47489,93 грн. в повному обсязі. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі № 914/3679/15 залишити без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2016р. справу № 914/3679/15 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 02.02.2016 р..
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.
Представник позивача в судове засідання 02.02.16 року з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у ній. Надав усні пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 02.02.2016 року представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, з підстав наведених у поданому письмовому відзиві на неї. (вих. № б/н від 28.02.2016 року).
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:
04.12.2014р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", надалі Продавець, з однієї сторони, та Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго", надалі Покупець, з другої сторони, укладено Договір №2117/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу, у відповідності до пункту 1.1. розділу 1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014р. природний газ (далі - газ), ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а "Покупець" зобов'язується прийняти і оплатити газ в обсягах, зазначених у п.2.1 доного договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання.
Відповідно до п. 2.1 р. 2 Договору Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015р. по 31 грудня 2015р. газ обсягом до 9630,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м): січень - 1800,000; лютий - 1800,000; березень - 1500,000; (І квартал - 5100,000); квітень - 690,000; травень - 110,000; червень - 110,000; (ІІ квартал - 910,000); липень - 110,000; серпень - 110,000; вересень - 150,000; (ІІІ квартал - 370,000); жовтень - 500,000; листопад - 1000,000; грудень - 1750,000; (IV квартал - 3250,000).
Обсяги газу, що планується передати за цим Договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пп.2.1.1 п. 2.1 р. 2 Договору).
Відповідно до пп. 2.1.2 п. 2 р. 2 Договору, допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі + 5%, від узгодженого Сторонами згідно п. 2.1 цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.
Пунктом 3.3 р. 3 Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по два примірника оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником та скріплених печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання актів. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4 р. 3 Договору).
Розділом 11 Договору встановлено, що останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами і діє у частині реалізації газу до 31 грудня 2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом січня 2015р. - травня 2015 р., передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 25910535 грн. 25 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних зауважень.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).
Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого природного газу виконав з порушенням строку оплати за поставлений позивачем згідно Договору купівлі-продажу природного газу № 2117/15-КП-21 від 04.12.2014р..
А тому керуючись ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 821 230,19 грн. та три відсотки річних у сумі 4 201,56 грн.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем на підставі п. 7.2. договору нараховано пеню в сумі 67 842,76 грн.. Окрім того, Відповідач просив суд зменшити розмір пені яка підлягала стягненню та розстрочити виконання рішення на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язанння є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким , що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
У підпункті 1.9. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Договором № №2117/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 04.12.2014р. встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 р.6 Договору).
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Позивачем надано суду розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, у відповідності до якого останній просить стягнути з відповідача 821230 грн. 19 коп. інфляційних, 4201 грн. 56 коп. - 3% річних та 67842 грн. 76 коп. - пені.
Колегія суддів апеляційної інстанції перевіривши, поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування 3% річних погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню підлягає 2 261,55 грн.-3 % річних. В частині стягнення 1 940,01 грн.- 3 % річних судом першої інстанції підставно відмовлено.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Колегія суддів здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, дійшла висновку про підставність стягнення останнії в сумі 46443,08 грн. Оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції станом на 28.02.2015р. (на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений,) у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в сумі 430 028,54 грн. на яку нараховуються інфляційні втрати, а станом на 31.03.2015р. та саном на 30.04.2015р. у відповідача заборгованість була відсутня. У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що в частині стягнення 774 787,11грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Відповідно до підпункту 1.12. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.
Колегія суддів здійснивши перерахунок пені (з врахуванням ст. 253, ч.5 ст. 254 ЦК України, п.6.1. договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань", дійшла висновку, що стягненню підлягає 35 799,65 грн. - пені. В частині стягнення 32 043,11 грн. пені суд першої інстанції підставно відмовив.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем в процесі розгляду справи в першій інстанції подано клопотання про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача. Дане клопотання мотивоване важким фінансовим становищем, пов'язаним із збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів за теплову енергію.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом Львівської області норм чинного законодавства в частині зменшення розміру пені, колегією суддів встановлено, що такі є безпідставними, з огляду на наступне:
відповідно до пункту 1 статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що приймаючи рішення про зменшення розміру пені, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги те, що відповідно до умов Договору №211/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 04.12.2014р. ЛМКП "Львівтеплоенерго" отримувало природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями; невчасна оплата відповідачем за одержаний газ спричинена збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу, відсутністю субвенції з бюджету та несвоєчасністю розрахунку споживачів за теплову енергію.
З огляду на майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 30 %, що підлягає до стягнення з відповідача в сумі 25059,76 грн.
Разом з тим, відповідачем подано клопотання про розстрочку виконання рішення на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами, яке обґрунтовано важким фінансовим становищем, пов'язаним із збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів та теплову енергію.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд задовольняючи частково клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення врахував те, що відповідач належить до комунальних підприємств, основним напрямком діяльності якого є вироблення, транспортування і постачання теплової енергії населенню та бюджетним установам, взяв до уваги ту обставину, що у зв'язку із збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів за послуги з опалення, відповідач перебуває у важкому фінансовому стані. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду врахував інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та те, що негайне виконання рішення може призвести до неможливості здійснення відповідачем постачання теплової енергії населенню та бюджетним установам.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що місцевий господарський суд, на підставі п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України, приймаючи оскаржуване рішення у даній справі правомірно розстрочив виконання рішення суду на чотири місяці із сплатою заборгованості рівними частинами.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 914/3679/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариствак "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вх. №01-05/249/16 від 14.01.2016 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 914/3679/15 без змін.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 08.02.2016 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.