ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
08 лютого 2016 року № 826/14360/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів - Аблова Є.В., Нагорянського С.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів Прем”єр-міністра України Яценюка Арсенія Петровича, Міністерства охорони здоров»я України
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
провизнання бездіяльності протиправною, стягнення матеріальної та моральної шкоди
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Прем”єр-міністра України Яценюка А.П., в якій просив:
- визнати бездіяльність відповідача по відношенню позивача до позивача такою, що порушує його права та інтереси, що охороняються законом;
- стягнути з відповідача матеріальні збитки в сумі 100000 грн.,
- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, а також залучено в якості відповідача - 2 Міністерство охорони здоров'я України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2015 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
Під час судового засідання позивач позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.
Представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав, стверджуючи про їх необґрунтованість та безпідставність.
Представник відповідача-2 до судового засідання не з»явився, надіславши до суду письмові заперечення на позов.
Представник третьої особи, до судового засідання також не прибув, про дату, час та місце розгляду справі повідомлений належним чином.
Зважаючи на наведені обставини, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як йдеться у позовній заяві, зважаючи на наявність у Державному бюджеті на 2015 р. фінансування придбання ліків та враховуючи наявність у ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» пільг на безкоштовне забезпечення ліками інвалідів війни, позивач (інвалід війни 2 групи) письмово звертався до відповідача із проханням здійснити перерахунок пенсії та встановити для інвалідів війни періодичні виплати на придбання ліків у розмірі, еквівалентному 100 доларам США на кожний місяць.
Запровадження такого підходу, як зауважено позивачем, підтверджується відсутністю урядових гарантій щодо стабільності гривні та оприлюдненою СБУ інформацією щодо порушення низки кримінальних проваджень стосовно розкрадання коштів у процедурах закупівлі ліків МОЗ України.
Листом б/н б/д (а.с.8) Секретаріатом КМУ повідомлено позивачу про скерування його звернення (від 28.10.2014 р.) Пенсійному Фонду України відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду і надання відповіді.
За результатами розгляду звернення Головним Управлінням ПФУ в м. Києві надано відповідь заявнику листом від 28.11.2014 р. №25385/10/Т-2121, в якому роз»яснено порядок нарахування пенсійних виплат позивачу по інвалідності.
Листом від 30.01.2015 р. №1703/12/Т-84 Головним УПФ України у м. Києві розглянуто звернення позивача та серед іншого повідомлено, що в разі призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб» можливий розмір такої пенсій становитиме 3206,46 грн.
За результатами отриманої інформації, позивач звернувся на адресу відповідача із листом від 18.02.2015 р., у відповідь на який Секретаріатом КМУ повідомлено про надісланння даного звернення Міністерству соціальної політики України для розгляду відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».
Міністерством соціальної політики в свою чергу листом від 27.02.2015 р. №507/0/039/15-зв звернення позивача надіслано для розгляду Міністерству охорони здоров»я України, попри це відмічено, що питання збільшення розміру державних соціальних стандартів та гарантій буде розглядатися в міру стабілізації економіки.
Міністерством охорони здоров»я України звернення позивача надіслано для розгляду за підвідомчістю Департаменту охорони здоров»я виконавчого органу КМР (КМДА), в якому серед іншого зазначено про необхідність забезпечення позивача необхідними лікарськими засобами згідно із законодавством.
Листом Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 28.04.2015 р. №061-3738/0204 позивачу надано вмотивовану відповідь, в якій зазначалося, що відповідно до постанови КМУ від 17.08.1998 р. №1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» за медичними показаннями позивач має право на пільгові рецепти на лікарські препарати в межах наявного фінансування. Також в листі Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зазначалось, що позивач у 2015 р. двічі перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній офтальмологічній лікарні «Центр мікрохірургії ока», де позивачу було призначено необхідні медичні препарати, однак з питань виписки рецептів на лікарські засоби на пільгових умовах до закладу охорони здоров'я він не звертався.
Відтак, вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на вказані вище звернення незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача за захистом порушених прав та інтересів він звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до положень ст. 3 цього Закону під зверненнями громадян розуміються викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Так, на переконання суду, за змістом наведені вище звернення позивача підпадають під визначення заяви (клопотання).
Згідно із ст. 5 цього Закону звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Статтею 7 Закону передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (ч. 3 ст. 7 Закону).
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 20 зазначеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу Украйни особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1).
Згідно з ч. 2 цієї статті збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (ч. 3).
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) (ч. 4).
Порядок відшкодування моральної шкоди передбачено нормою ст. 23 Цивільного кодексу України
Так, згідно до ч. 1 цієї статті особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У відповідності до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4).
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч 5).
Так, звертаючись до суду, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 100000 грн. моральної та 100000 грн. матеріальної шкоди, разом з тим доводів на підтвердження зазначеної суми шкоди, а також будь-яких доказів, які б підтверджували існування такої шкоди, позивачами до суду не надано.
Таким чином, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ч. 2).
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді: С.І. Нагорянський
Є.В. Аблов