ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.02.2016Справа №910/12923/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОН ЛТД"
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛІМП-96»
про визнання правочину недійсним
суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: Мала Л.М. - представник за довіреністю № 50 від 31.12.15;
від відповідача-1: Утіралова А.М. - представник за довіреністю № 4 від 19.01.16,
від відповідача-2: Твердохлебов Є.Г. - представник за довіреністю № 1-Д від 12.01.16;
Савченко М.А. - представник за довіреністю № 19-д від 11.12.15;
від відповідача-3: Якименко А.Г. - представник за довіреністю від 24.11.15;
від третьої особи: Єніч В.С. - представник за довіреністю від 16.11.15
В судовому засіданні 03.02.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передана справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРБОН ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" про визнання недійсним нікчемного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір купівлі-продажу від 27.08.2005 року, укладений між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД" є нікчемним, з огляду на те, що всупереч умовам п.4.1. Договору та вимогам ст..657 ЦК України не був нотаріально посвідчений. Також, позивач вказує, що рішенням господарського суду міста Києва по справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011 року переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.05.2005 р., що був укладений між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД", на ТОВ "Карбон ЛТД", в той же час зазначеним рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Констеб ЛТД" щодо визнання правочину - договору купівлі-продажу від 27.05.2005 дійсним. Вказане рішення ґрунтувалось на факті укладення договору купівлі-продажу від 27.08.2005р. позивач стверджує, що саме укладення правочину - договору купівлі-продажу від 27.08.2005 та переведення прав покупця за ним на іншу особу - ТОВ «Карбон ЛТД» призвело до порушення в наступному прав та законних інтересів ПАТ «КБ «Земельний капітал» у вигляді постановлення у квітні 2013 року рішення суду щодо витребування належного банку нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.07.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 р. у справі № 910/12923/15 позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27.08.2005 року, укладений між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД" щодо нежилих приміщень загальною площею 3000 кв.м., які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.15 касаційну скаргу ТОВ "Карбон ЛТД" задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 07.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 910/12923/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі Розпорядження керівника апарату суду № 04-23/1974 від 01.12.2015р. справу № 910/12923/15 направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу № 910/12923/15 до свого провадження та призначила до розгляду у судовому засіданні на 20.01.2016.
12.01.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, про призначення колегіального розгляду справи та про здійснення технічної фіксації судового процесу. Крім того, відповідач-2 подав письмові заперечення, що були залучені позивачем до матеріалів справи. Відповідач-2 зазначив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, крім того, позивачем не вказано, яке саме його право було порушено відповідачами шляхом вчинення правочину від 27.08.2005. Відповідач-2 зазначив, що оскільки позивач не є власником спірних приміщень, тому можливе задоволення позовних вимог в даній справі не призведе до поновлення його прав, оскільки рішенням Печерського районного суду від 25.06.2013 у справі № 2-3574/12 визнано недійсним правовстановлюючий акт для виникнення права власності на спірні приміщення за ПАТ «КБ «Земельний капітал».
У судове засідання, призначене на 20.01.2016, з'явились представники сторін та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-96", який підтримав подане через канцелярію суду клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, яке обґрунтоване наступним.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-96" станом на 2005-2011 роки було власником 8/100 частин у нежитловому приміщенні за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 1, що підтверджується довідкою-характеристикою КМБТІ від 10.02.2010 та відповідними Протоколами загальних зборів учасників ТОВ "ОЛІМП-96". Таким чином, на момент вчинення оспорюваного правочину останній був співвласником вищевказаного приміщення, відтак рішення у справі № 910/12923/15 про визнання Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.08.2005 недійсним може вплинути на права та обов'язки ТОВ "ОЛІМП-96".
Представник позивача щодо вступу до участі у справі третьої особи не заперечував, представники відповідача-1 та відповідача-3 зазначили на розсуд суду, представник відповідач-2 заперечував.
Зважаючи на те, що рішення у справі № 910/12923/15 може вплинути на права і обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-96", суд задовольнив клопотання про вступ останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
В письмових поясненнях, що були надані позивачем в судовому засіданні 20.01.16 останній зазначив, що порушення прав та законних інтересів позивача як власника нерухомого майна, розташованого за адресою м. Київ, пров. Лабораторний,1, відбулось в результаті постановлення рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2013 у справі № 5011-74/12502-2012, яке набуло законної сили 23.08.13, на підставі якого відбувається витребування належного банку нерухомого майна. Вказане рішення суду ґрунтувалось саме на факті укладення правочину - договору купівлі-продажу від 27.08.05 та переведенні прав покупця за цим правочином на ТОВ «Карбон ЛТД» відповідно до рішення господарського суду м. Києва у справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011. позивач зазначає, що строк позовної давності має обчислюватись не з моменту вчинення спірного правочину, а з моменту коли ПАТ «КБ «Земельний капітал» дізналось про порушення свого права, тобто з 23.08.13.
В письмових поясненнях відповідача-1 останній зазначає, що погоджується з позовними вимогами та визнає позов в повному обсязі.
В судовому засіданні 20.01.16 представники відповідача-1 та відповідача-3 надали пояснення по суті спору, відповідно до яких просили задовольнити позовні вимоги ПАТ "КБ "Земельний капітал".
Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримав подані через канцелярію суду заяви про застосування строку позовної давності, про призначення колегіального розгляду справи у зв'язку з її складністю та надав власні заперечення, відповідно яких просив відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки станом на 19.05.2015, коли позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 27.08.2005 між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД" сплинув строк позовної давності.
Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-3 проти поданих відповідачем-2 заяв заперечували та просили відмовити в їх задоволені.
У судовому засіданні представник третьої особи заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи.
Вказане клопотання третьої особи було судом задоволено, в судовому засіданні оголошено перерву до 03.02.16.
В судове засідання 03.02.16 представники учасників процесу з'явились, представник відповідача-2 подав клопотання про колегіальний розгляд справи.
Статтею 4-6 ГПК України визначено, що справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Суд вважає клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи безпідставним та необґрунтованим, оскільки дана справа не належить до категорії складних, тому в задоволенні клопотання відповідача-2 слід відмовити.
Позивач через канцелярію суду подав письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких зазначив, що твердження ТОВ «Карбон ЛТД» про те, що воно на даний час є власником спірного нерухомого майна не відповідає нормам чинного законодавства та висновкам суду касаційної інстанції. Позивач наголошує, що без належної державної реєстрації у ТОВ «Карбон ЛТД» не виникло право власності на нерухоме майно лише на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20, відповідно до якого на ТОВ «Карбон ЛТД» було переведено права покупця за нікчемним договором купівлі-продажу від 27.08.2005. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.01.16 № 51757075 право власності на нерухоме майно зареєстровано за ПАТ «КБ «Земельний капітал», тобто власником нерухомого майна за адресою м. Київ, пров. Лабораторний, 1 секція 3 та 4 держава визнає позивача. Тому, порушення прав та законних інтересів ПАТ «КБ «Земельний капітал» як власника нерухомого майна відбулось з моменту постановлення рішення господарського суду м. Києва від 03.04.13 у справі № 5011-74/12502-2012, яке набуло законної сили 23.08.13, на підставі якого відбувається витребування належного банку нерухомого майна. Враховуючи викладене, ПАТ «КБ «Земельний капітал» просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представники учасників процесу надали пояснення, представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали. Представники відповідача-1 та відповідача-3 позов визнали, представник відповідача-2 проти позову заперечували.
У судових засіданнях за клопотанням відповідача-2 згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
27 серпня 2005 року між ТОВ "Денді-Карбон" (продавець, відповідач-3) та ТОВ "Констеб ЛТД" (покупець, відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу (далі -договір), за яким ТОВ "Денді-Карбон" зобов'язується передати у власність ТОВ "Констеб ЛТД" нежилі приміщення загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1, а ТОВ "Констеб ЛТД" зобов'язується прийняти приміщення і сплатити за них обумовлену грошову суму відповідно до умов договору.
Згідно з п. 4.1 договору право власності у покупця на приміщення виникає після підписання сторонами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та акту прийому-передачі. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу відбувається в п'ятиденний термін з моменту виконання покупцем п.2.2.2 договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011 р. було відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Констеб ЛТД" до ТОВ "Денді - Карбон" про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 27.08.2005 р. та визнання права власності і задоволено позов 3-ї особи з самостійними вимогами на предмет спору ТОВ "Карбон ЛТД" і переведено на нього права і обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.08.2005 р., що був укладений між ТОВ "Денді - Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД", визнано за ним право власності на нежилі приміщення загальною площею 3 000 кв.м., які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1, що становить 42/100 частин у будівлі за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011- 74/12502-2012 витребувано із незаконного володіння у ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" та передано ТОВ "Карбон ЛТД" нежиле приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 1, що становить 42/100 її частин.
Звертаючись з даним позовом ПАТ "КБ "Земельний капітал" зазначив, що на час постановлення рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011- 74/12502-2012 спірні приміщення належали ПАТ "КБ "Земельний капітал" на праві власності, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 15.11.2011 року № 32041766, відповідно до якого з 15.11.2011 року по теперішній час право власності на об'єкт (нежитлові приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: м.Київ, пров. Лабораторний, 1) зареєстровано за ПАТ "КБ "Земельний капітал". Вказане рішення ґрунтувалося саме на факті укладення правочину - договору купівлі-продажу від 27.08.2005 року, що був укладений між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД" та переведенні прав покупця за цим правочином на ТОВ "Карбон ЛТД", визнання його належним власником даного майна, відчуженого за спірним договором, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва по справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011 року.
Оскільки, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011-74/12502-2012, що набрало законної сили 23.08.13, оспорюється право ПАТ "КБ "Земельний капітал" як власника, тому позивач звернувся до суду з позовом про визнання нікчемного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним, оскільки саме наявність цього договору стала підставою для придбання майна, яке належить позивачу, ТОВ "Карбон ЛТД" (відповідачем-2).
Оцінюючи подані учасниками процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням висновків викладених в постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2015 у справі № 910/12923/15, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Скасовуючи рішення Господарського суду м. Києві від 07.07.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 р. у даній справі, Вищий господарський суд України зазначив, що у випадку звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним нікчемного правочину суд має в першу чергу з'ясувати яке право чи охоронюваний законом інтерес позивача порушені чи оспорюються внаслідок укладення нікчемного правочину. Якщо ж таким правочином права позивача не порушені і не оспорені, то підстави для задоволення позову навіть при наявності факту нікчемності правочину відсутні.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом, 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 зазначено, що «за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.
Пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 визначено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Згідно з абз. 5 п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Обґрунтовуючи порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного правочину, ПАТ "КБ "Земельний капітал" посилається на набуття ним права власності на спірні приміщення. Як вбачається з матеріалів справи, першою підставою для реєстрації права власності позивача на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 27.08.2005 року, був договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011 р., укладений між ним ТОВ "Денді-Карбон", який рішенням господарського суду м. Києва від 13.04.2012 р. у справі за № 5011-62/1814-2012, що набрало законної сили 19.07.12, був визнаний недійсним.
Іншою підставою для реєстрації права власності позивача на це ж майно був договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.11.2011 р., укладений між позивачем та ОСОБА_7, який був визнаний недійсним рішенням Печерського районного суду від 25.06.2013 р. у справі за № 2-3574/12, що набрало законної сили 26.08.2014 відповідно до Ухвали апеляційного суду м. Києва. Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2015 Печерським районним судом м. Києва було відкрито провадження за заявою ПАТ "КБ "Земельний капітал" про перегляд рішення Печерського районного суду від 25.06.2013 р. у справі за № 2-3574/12 за нововиявленими обставинами. Докази розгляду вказаної заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по суті в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В цьому випадку незаконність набуття права власності позивачем на спірне нерухоме майно була встановлена судом, а тому твердження ПАТ "КБ "Земельний капітал" про те, що банк з 15.11.2011 р. і понині є власником спірного майна не підтверджується матеріалами справи, оскільки позивач ототожнює суб'єктивне право власності особи з фактом його державної реєстрації.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011- 74/12502-2012 у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» було витребувано на користь ТОВ «Карбон ЛТД» нежиле приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 1
В обґрунтування позовних вимог позивач також посилається на те, що його права порушуються внаслідок постановлення рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.13 у справі № 5011-74/12502-2012, яке набуло законної сили 23.08.13, на підставі якого відбувається витребування належного банку нерухомого майна. Судом відхиляються вказані твердження позивача з огляду на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаного забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.13 у справі № 5011-74/12502-2012 переглядалось в апеляційному та касаційному порядку, було залишено без змін та набрало законної сили 23.08.2013, а отже є обов'язковим для виконання в тому числі і позивачем. Ревізія судового рішення у непроцесуальний спосіб не допускається.
Твердження позивача про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.13 у справі № 5011-74/12502-2012 обґрунтоване саме фактом укладення оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу від 27.08.2005 року спростовуються матеріалами справи, оскільки з тексту рішення № 5011-74/12502-2012 вбачається, що підставою для витребування спірного приміщення у позивача була та обставина, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011 р., укладений між позивачем та ТОВ "Денді-Карбон" рішенням господарського суду м.Києва від 13.04.2012 р. у справі за № 5011-62/1814-2012 був визнаний недійсним.
Статтею 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Згідно з статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.
Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його права та/або законного інтересу внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу як на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.08.2005 так і станом на теперішній час, що згідно ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові
Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не може призвести до поновлення прав і охоронюваних законом інтересів позивача. Між тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про вирішення спору, обравши спосіб, що відповідатиме змісту порушеного права та характеру правовідносин, що склались між сторонами спору.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Заяви відповідача-1 та відповідача-3 про визнання позову оцінюються судом з урахуванням положень ст. 22 ГПК України як такі, що порушують права та охоронювані інтереси інших осіб, отже судом не приймаються.
Відповідач-2 - ТОВ "Карбон ЛТД" подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що строк позовної давності позивачем пропущений, оскільки про наявність прав на дані приміщення відповідача-2 позивач міг та мав дізнатись 20.02.2012 після одержання копії позовної заяви в справі № 5011-62/1814-2012, де позивач виступав в якості одного з відповідачів та заперечував проти позовних вимог ТОВ «Карбон ЛТД», які ґрунтувались в тому числі і на договорі купівлі-продажу від 27.08.2005. З наданих ТОВ "Карбон ЛТД" документів вбачається, що позовна заява у справі за № 5011-62/1814-2012 була одержана позивачем 20.02.2012 (а.с.202,т.1). З її змісту вбачається, що позовні вимоги обгрунтовані тим, що за спірним договором права і обов'язки покупця рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011 р. переведені на ТОВ "Карбон ЛТД".
В рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 5011-62/1814-2012 від 13.04.2012 р. вказано, що позивач надав відзив на позовну заяву 27.02.2012 р. (а.с.184, т.1). Таким чином, надіслання відзиву безперечно свідчить про ознайомлення ПАТ «КБ «Земельний капітал» з позовною заявою.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд зазначає, що заява відповідача-2 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.02.2016
Суддя Пукшин Л.Г.