іменем україни
27 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства «Київтранспарксервіс 1» публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про відшкодування шкодиза касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПАТ «ХК «Київміськбуд») було укладено інвестиційний контракт, за умовами якого товариство зобов'язалось побудувати і передати йому нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_1, право власності на яке він набув після здійснення фінансування та 18 червня 2014 року йому було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно. 24 червня 2014 року він уклав договір про надання комунальних послуг та про участь у витратах на утримання вказаної будівлі з державним підприємством «Київтранспарксервіс 1» (далі - ДП «Київтранспарксервіс 1»). 1 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір оренди офісного приміщення на строк з 1 жовтня 2014 року по 1 жовтня 2015 року. Оскільки відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, зокрема щодо забезпечення централізованого опалення та гарячого водопостачання указаного приміщення, орендар ОСОБА_4, у зв'язку з наявністю указаних недоліків, що не дають змоги належним чином використовувати орендоване приміщення, 3 грудня 2014 року повідомив його про розірвання в односторонньому порядку договору оренди офісного приміщення. У зв'язку з порушенням умов договору ОСОБА_4 висунув вимогу щодо сплати штрафу, передбаченого договором оренди, у розмірі 100 тис. грн, який він сплатив 25 лютого 2015 року та 2 березня 2015 року. Вважав, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, передбачених договором від 24 червня
2014 року, він змушений був здійснити грошові витрати, тобто зазнав збитків з вини відповідача у розмірі 100 тис. грн, які він просив стягнути з останнього на його користь.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача зазначених коштів та про відсутність його вини щодо незабезпечення указаного приміщення опаленням. При цьому зазначили про те, що за умовами договору про надання комунальних послуг від 24 червня 2014 року
ДП «Київтранспарксервіс 1» створює умови та надає можливість отримання споживачами послуг, сам такі послуги не надає, тому споживачам для отримання комунальних послуг слід укладати окремі договори з організаціями, які їх надають. Також зазначав, що відповідач не є стороною договору оренди указаного приміщення й не може нести відповідальність за його недоліки, а відповідно до умов цього договору, сам позивач, як власник, узяв на себе обов'язок усунути виявлені орендарем недоліки приміщення, що було відображено у договорі оренди.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ХК «Київміськбуд» було укладено інвестиційний контракт, за умовами якого товариство зобов'язалось побудувати і передати йому нежитлове офісне приміщення АДРЕСА_1, право власності на яке ОСОБА_3 набув після здійснення фінансування та 18 червня 2014 року останньому було видано свідоцтво про право власності на указане нерухоме майно. 24 червня 2014 року між ОСОБА_3 та
ПАТ «Київпастранспарксервіс 1» було укладено договір про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання указаної будівлі. 1 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір оренди офісного приміщення на строк з 1 жовтня 2014 року по 1 жовтня 2015 року за умовами якого орендодавець зобов'язаний забезпечити орендарю належні умови праці в офісі відповідно до технічних та санітарних норм, зокрема освітлення, електропостачання, централізоване опалення, водопостачання гарячої та холодної води. ОСОБА_4, у зв'язку з наявністю недоліків, зокрема незабезпечення орендодавцем централізованого опалення та гарячого водопостачання указаного приміщення, що не дають змоги належним чином використовувати орендоване приміщення, 3 грудня 2014 року повідомив ОСОБА_3 про розірвання договору оренди в односторонньому порядку. У зв'язку з порушенням умов договору ОСОБА_4 висунув ОСОБА_3 вимогу щодо сплати штрафу, передбаченому договором оренди, у розмірі 100 тис. грн, який ОСОБА_3 сплатив 25 лютого 2015 року та 2 березня 2015 року.
Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно ч. 3 ст. 60 ЦПК доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі (ст. 179 ЦПК України).
Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 4 ст. 10, пп. 1, 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти здійсненню їхніх прав, а також уточнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги позивач посилався на те, що у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору про надання комунальних послуг та утримання офісного приміщення, він змушений був понести грошові витрати, тобто зазнав збитків, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача. Отже, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги щодо заподіяння, збитків (шкоди) діями чи бездіяльністю відповідача.
Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону та не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог;які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовуі їх висновки ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
При цьому, аналізуючи договір оренди указаного офісного приміщення і посилаючись на те, що відповідач не є стороною цього договору (у зв'язку з порушенням умов якого на час розгляду справи його було розірвано), суди не звернули уваги на предмет доказування у справі, а саме не дослідили обставини, зазначені у позові, щодо заподіяння відповідачем шкоди неналежним утриманням останнім указаного нежитлового приміщення, що, на думку позивача, знаходиться у прямому причинному зв'язку з грошовими витратами, які він змушений був нести з вини відповідача.
Ураховуючи, що фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик