іменем україни
27 січня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя закасаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2015 року,
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 листопада 1999 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, який рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 9 липня 2007 року було розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство. У листопаді 2014 року вони припинили спільне проживання. Зазначала, що за час спільного проживання ними було придбано жилий будинок АДРЕСА_1 та інше майно на загальну суму 196 793 грн. Вважала, що її частка у спільному сумісному майні складає 98 356 грн 50 коп., яку просила виділити їй шляхом поділу майна або стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку, встановивши факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по жовтень 2014 року.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2015 року рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовну вимогу ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2007 року по жовтень 2014 року. У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент припинення спільного проживання за сторонами право власності на жилий будинок АДРЕСА_1, який просила поділити позивачка, зареєстровано не було, факт придбання цього нерухомого майна під час спільного проживання сторін позивачкою не доведено, у зв'язку з чим вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не мають правового значення.
Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою доведено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем. Крім того, підставами для поділу майна набутого чоловіком та жінкою за час спільного проживання однією сім'єю є встановлення факту такого проживання та наявність такого майна. Проте інші вимоги позивачка не довела.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що 24 листопада 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, який рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 9 липня 2007 року розірвано. Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати разом і припинили спільне проживання у листопаді 2014 року.
Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області
від 11 червня 2007 року між ними затверджено мирову угоду, якою поділено спільне майно подружжя, придбане під час перебування у шлюбі.
Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що на день припинення спільного проживання (листопад 2014 року) право власності на житловий будинок, у якому проживали сторони,розташованийза адресою: с. Копанки Маловисківського району Кіровоградської області, вул. Селище, 14, за ними не зареєстровано, позивачем не доведено, що спірний будинок було придбано у 2000 році, за час перебування сторін у шлюбі, тому відсутні підстави вважати цей житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому апеляційний суд послався на довідку голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумака О.В. від 19 лютого 2015 року № 41, згідно з якою ОСОБА_4 на правах господаря проживає у будинку з травня 1999 року.
Разом з тим, у довідці голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 19 січня 2015 року № 10 зазначено, що згідно даних книги погосподарського обліку № 3 особовий рахунок НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 з 1 січня 2000 року проживав ОСОБА_4 Згідно даних книги погосподарського обліку № 4 особовий рахунок НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 з 1 січня 2001 року по листопад 2014 року проживали разом ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України зазначене не врахував, не звернув увагу на те, що вказані довідки, видані однією особою, носять суперечливий характер та не з'ясував, у який саме період придбано спірний будинок, до чи під час перебування сторін у шлюбі, що має істотне значення до визначення правового статусу цього житлового будинку, зокрема чи є він спільної сумісною власністю подружжя чи особистою приватною власністю.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У п 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» судам роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У ст. 70 цього Кодексу зазначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України зазначене не врахував, не прийняв до уваги дію презумпції віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, а також те, що така презумпція відповідачем не спростована.
Крім того, апеляційний суд, встановлюючи факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та відмовляючи у задоволенні позову про права власності, не звернув уваги на те, що, виходячи зі змісту ст. 256 ЦПК України та правової природи окремого провадження, встановлення юридичного факту можливе і потрібне тоді, коли від встановлення факту, який має юридичне значення, залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав особи. Проте, відмовивши у позові про визнання права власності, який був наслідком встановлення зазначеного вище юридичного факту, апеляційний суд не вказав, для чого такий факт встановлювався і які правовідносини з нього виникають, змінюються чи припиняються.
За таких обставин рішення апеляційного суду є таким, що ґрунтується на припущеннях та не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик