ухвала
іменем україни
27 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Коротуна В.М., Маляренка А.В.,
Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів, стягнення додаткових витрат та пені, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2015 року,
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнень просила змінити розмір аліментів, що стягуються з відповідача на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1/3 частини його доходу на тверду грошову суму по 1 000 грн щомісячно на кожну дитину; стягнути з відповідача додаткові витрати на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 у розмірі 19 300 грн на навчання у медичному коледжі; також просила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів за період з серпня 2014 року по травень 2015 року у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 липня 2015 року задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 додаткові витрати на дитину ОСОБА_5 у розмірі 12 000 грн, неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 липня 2015 року змінено в частині стягнення розміру пені за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат, зменшивши пеню з 5 000 грн до 1 500 грн, додаткові витрати з 12 000 грн до 4 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду повністю, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову й ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що з 11 липня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4).
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2012 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2012 року, щомісячно, до повноліття дітей (а. с. 3).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, за наявності яких можливо змінити спосіб присудження аліментів з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму. Задовольняючи частково вимоги про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дочку ОСОБА_6, суд виходив із того, що додаткові витрати на утримання дитини стягуються до досягнення повноліття, тому вказана сума є половиною суми вартості навчання за цей період. Стягуючи пеню за прострочення сплати аліментів, суд вважав, що відповідач не довів відсутності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, тому відповідно до вимог ст. 196 СК України з нього підлягає стягненню неустойка (пеня) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру додаткових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що позивачем надано докази тільки щодо понесених нею додаткових витрат за перший курс навчання у розмірі 8 000 грн, тому половина цих коштів повинна бути компенсована відповідачем. Змінюючи рішення місцевого суду в частині пені за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд вважав, що наявні підстави для зменшення її розміру, оскільки відповідач не ухилявся від сплати аліментів, а сплачував їх у меншому від нарахованого розмірі, оскільки не мав постійного доходу. Крім того, у нього є інші боргові зобов'язання, а також зобов'язання з утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, надання матеріальної допомоги матері пенсійного віку, з якими він проживає.
В іншій частині апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 180 СК Українибатьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно.
Відповідно до п. п. 1, 3, ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 184 СК України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.
Частина перша ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Ураховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК Українизміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 просила змінити спосіб та розмір стягуваних з ОСОБА_4 аліментів шляхом стягнення щомісячно по 1 000 грн на кожну дитину, посилаючись на те, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід.
У матеріалах справи наявна довідка-рахунок відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції від 14 травня 2015 року № 588, з якої вбачається, що відповідачу нараховуються аліменти у розмірі 941 грн 67 грн щомісячно.
З огляду на зазначені положення закону, встановивши фактичні обставини справи й дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності з дотриманням ст. ст. 60, 212-214, 303, 316 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність передбачених ст. ст. 181, 192 СК України обставин для зміни розміру аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів з 1/3 частини доходів ОСОБА_4 на стягнення у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн на кожну дитину щомісячно.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазначені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.
Судом установлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається у комунальному вищому навчальному закладі 1 рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж ім. В.І. Литвиненка» на підставі типового договору від 12 серпня 2014 року № 25.
Згідно з вказаним договором термін навчання - з 01 вересня 2014 року по 30 червня 2018 року; загальна вартістю навчання становить 32 000 грн.
Пунктом 4.2 договору передбачено внесення плати замовником безготівково за періоди: вересень-січень - 4 000 грн та лютий-червень - 4 000 грн. Плата вноситься до 25 числа місяця, що передує розрахунковому періоду (а. с. 7).
Таким чином, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено розмір фактично понесених додаткових витрат у зв'язку з оплатою навчання дитини у медичному коледжі за період з 01 вересня 2014 року до червня 2015 року в розмірі 8 000 грн, половина з яких підлягає стягненню з відповідача.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися із висновками апеляційного суду в частині стягнення пені, виходячи з наступного.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
З урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку, та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК Українипеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-94цс15.
Погодившись із місцевим судом щодо розрахунку розміру пені за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд зазначені положення закону не врахував, не звернув уваги на те, що місцевий суд у своєму рішенні не навів розрахунок розміру пені, а погодився із наданим позивачем розрахунком, не перевіривши його, та на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, розмір заборгованості зі сплати аліментів і розрахунок, з якого виходив при задоволенні грошових вимог.
Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що позивач у своєму розрахунку виходила із іншої суми заборгованості, ніж зазначено у довідці-рахунку відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції від 14 травня 2015 року № 588.
Також суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України, зменшуючи розмір пені, не визначившись належно із її розміром, не врахував, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням майнового та сімейного стану платника аліментів, лише у разі правильного визначення цієї неустойки згідно з вимогами закону. При цьому суд обмежився лише загальною фразою про майновий стан відповідача, який не працює, проте це не є визначальним при встановленні його майнового стану. Свій майновий стан, який надає можливість суду зменшити розмір неустойки по аліментам, має довести саме відповідач, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, розглянув справу поверхово та ухвалив судове рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2015 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Дем'яносов
Судді: В.М. Коротун
А.В. Маляренко
І.К. Парінова
О.В. Ступак