Ухвала іменем україни 20 січня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Маляренка А.В., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення вкладів та заборгованості за депозитними договорами, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення вкладів та заборгованості за депозитними договорами. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 листопада 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070019050400, відповідно до умов якого 20 листопада 2013 року позивачем було внесено на відповідний рахунок вклад у розмірі 5 316 дол. США на термін до 20 травня 2014 року включно, з нарахуванням відсотків у розмірі 7,5 % річних. Зазначав, що 20 грудня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070041097400, відповідно до умов якого 20 грудня 2013 року позивачем було внесено на відповідний рахунок банку вклад у розмірі 16 700 грн на термін по 20 березня 2014 року включно, з нарахуванням 18 % річних. Також 18 січня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070061615100, відповідно до умов якого 18 січня 2014 року позивачем було внесено на відповідний рахунок банку вклад у розмірі 38 900 дол. США на термін по 18 липня 2014 року включно з нарахуванням 9 % річних. Зазначав, що ним на адресу відповідача були направлені відповідні заяви про дострокове розірвання вказаних договорів, повернення вкладів та нарахованих відсотків. Проте відповіді банком не було надано та при безпосередньому зверненні до відділення банку працівниками банку йому було відмовлено у поверненні вкладу. Враховуючи викладене, просив стягнути з банку на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу від 20 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070019050400 з урахуванням встановлених договором відсотків та 3 % річних станом на 11 лютого 2015 року у розмірі 5 922,02 дол. США; за договором від 20 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070041097400 заборгованість з урахуванням встановлених договором відсотків, 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу станом на 11 лютого 2015 року у розмірі 24 767 грн 69 коп.; за договором від 18 січня 2014 року № SAMDNWFD0070061615100 заборгованість з урахуванням встановлених договором відсотків та 3 % річних станом на 11 лютого 2015 року у розмірі 43 296,23 дол. США. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 суму банківського вкладу за договором банківського вкладу від 20 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070019050400 в розмірі 5 316 дол. США з нарахованими відсотками за користування коштами в розмірі 489,36 дол. США, 3% річних в розмірі 116,66 дол. США, разом 5 922,02 дол. США. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 суму банківського вкладу за договором банківського вкладу від 20 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070041097400 в розмірі 16 700 грн з нарахованими відсотками за користування коштами в розмірі 3 442 грн 48 коп., 3% річних у розмірі 450 грн 21 коп, 4 175 грн індексу інфляції, а разом 24 767 грн 69 коп. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 суму банківського вкладу за договором банківського вкладу від 18 січня 2014 року № SAMDNWFD0070061615100 в розмірі 38 900 дол. США з нарахованими відсотками за користування коштами в розмірі 3 731,20 дол. США та 3 % річних у розмірі 665,03 дол. США, а разом 43 296,23 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року скасовано в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Проте таким вимогам рішення суду не відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого в частині стягнення суми банківського вкладу погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки внесені позивачем грошові кошти на вимогу позивача повернуті не були, то є підстави для повернення цих грошових коштів у судовому порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, апеляційний суд виходив з того, що оскільки позивач звернувся до банку з вимогою дострокового повернення банківського вкладу, тобто до закінчення строку дії договорів, а тому не мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, а на час терміну дії договору було встановлено відповідні відсоткові ставки, отже нарахування інфляційних витрат на час дії договору також не було передбачено умовами договорів, а тому нарахування додатково 3 % річних на строк дії договору та інфляційних втрат безпідставне. З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з п. 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції № 337 після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час -час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Статтею 64 ЦПК України передбачено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Проте суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на вище викладені вимоги норм процесуального права уваги не звернув та дійшов передчасних висновків, що банківська установа не виконала своїх зобов'язань щодо повернення банківських вкладів на підставі заяв позивача щодо дострокового повернення коштів, оскільки матеріали справи не містять ні оригіналів договорів, ні завірених копій договорів банківських вкладів, за якими позивачем було внесено кошти до банку на депозитний рахунок, та інших документів, а тому не можна вважати невиконаним договір, оскільки такі обставини не підтверджено відповідними належними та допустимими доказами, а в силу вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК Українищодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун А.В. Маляренко І.К. Парінова