І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
26 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2015 року позивач, який є вкладником та кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк» за різними договорами, звернувся до суду з позовом в якому просив визнати зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Брокбізнесбанк» за кредитним договором № 005 від 16 жовтня 2013 року припиненим в повному обсязі 16.10.2014 року, з підстав передбачених ст. 606 ЦК України, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, визнати договір застави майнових прав № 005/z від 16.10.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» припиненим з 16.10.2014 року та припинити (скасувати) обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна - застава рухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1, майнове право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 45325,00 доларів США 00 центів, які знаходяться на банківському рахунку в AT «Брокбізнесбанк», на підставі Договору № D_260549782 банківського строкового вкладу (депозиту) (Вклад «Стабільний») від 16.08.2013 року та зобов'язати ПАТ «Брокбізнесбанк» подати до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України заяву відповідно затвердженої законодавством форми про припинення обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна - застава рухомого майна.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилався на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Вказував, що оскільки Банк, прийняв 16 жовтня 2014 року рішення про акцептування вимог ОСОБА_1, останній поєднав у своїй особі кредитора і боржника ПАТ «Брокбізнесбанк» у зв'язку з чим у суду першої інстанції були всі підстави для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами ст. 606 ЦК України.
Суд першої інстанції помилково застосував закон, який не підлягав застосування, зокрема ст. 52 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки зазначена стаття є процедурною та лише визначає порядок та черговість вимог до Банку.
Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та безпідставного зазначено в рішенні суду про те, що позивач не з'явився в судове засідання, хоча останній був присутнім на всіх судових засіданнях.
ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити з підстав наведених в ній.
Відповідач та третя особа, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15.08.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено Договір № D_260549193 банківського вкладу «Стабільний», за умовами якого позивач розмістив на вкладному рахунку НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. на строк 368 днів, з процентною ставкою 19,0% річних.
16.08.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено договір № D_260549782 банківського строкового вкладу (депозиту) - вклад «Стабільний», за яким Банку було передано грошові кошти в сумі 45 325,00 доларів США на строк 368 днів з 16.08.2013 року по 19.08.2014 року з процентною ставкою 7,5% річних.
16.10.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір № 005, відповідно до якого Банк надав позивачу кредитні кошти в сумі 145 000,00 грн., строком користування з 16 жовтня 2013 року по 15 липня 2014 року.
Належне виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором забезпечувалось договором застави №005/z від 16.08.2013 року.
Згідно п. 1.2, вказаного договору предметом застави є право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 45325,00 доларів США, які знаходяться на рахунку НОМЕР_2 в AT «Брокбізнесбанк», відкритому на ім'я ОСОБА_1 на підставі Договору банківського строкового вкладу «Стабільний» № D_260549782 від 16 серпня 2013 року.
Судом також встановлено, що 26.02.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено Договір № D_260735841 банківського вкладу «Лояльний», за умовами якого позивач розмістив на вкладному рахунку НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 21200,00 доларів США на строк 93 дні, з проценті ставкою 11,0% річних.
28.02.2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк».
Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк».
24.06.2014 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача заяву з вимогами кредитора.
Листом ПAT «Брокбізнесбанк» № 4/9265-кр від 28.11.2014 року позивача було повідомлено, що Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 226/14 від 16.10.2014р. щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів «Брокбізнесбанк», згідно якого грошові вимоги позивача до банку були акцептовані у сумі 136917,53 грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу.
Також, з 23.06.2014 року, на адресу ОСОБА_1, від імені банку почали надходити вимоги про сплату боргу за Кредитним договором.
07.05.2014 року та 30.07.2014 року позивач направив на ім'я уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПAT «Брокбізнесбанк» заяви про дострокове погашення кредиту за рахунок застави майнових прав.
22.08.2014 року ОСОБА_1 було направлено лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 21-036-6491/14 щодо відмови у зарахування однорідних зустрічних вимог.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, застосувавши відповідні норми матеріального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Окрім того, у відповідності до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами,ст. 606 ЦК України з огляду на наступне.
Відповідно до статті 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Норми статті 606 ЦК України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце у випадку, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Інакше кажучи, через об'єктивні обставини або певного правочину один із суб'єктів правовідношення зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин). Зобов'язання це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін в одній особі є підставою для припинення зобов'язання.
Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.
Отже, якщо вкладник за договором банківського вкладу одночасно є боржником за кредитним договором, то в такому разі не може відбуватися поєднання боржника і кредитора в одній особі, натомість залишаються дві особи, в яких є взаємні зобов'язання.
Тобто поєднання боржника і кредитора може бути лише у межах одного і того самого договору (зобов'язання).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-43цс15 від 16 вересня 2015 року.
Оскільки ОСОБА_1 має статус вкладника та кредитора за різними договорами, укладеними з Банком, підстав для застосування ст. 606 ЦК України, до правовідносин, що виникли між сторонами, колегією суддів не встановлено.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що застосовуючи правову конструкцію, яка передбачена ст. 606 ЦК України, до правовідносин, коли вкладник за договором банківського вкладу одночасно є боржником за кредитним договором, сторони в дійсності намагаються вести мову про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачено ст. 601 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги що суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, безпідставно посилався на Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є необґрунтованими.
Судом першої інстанції вірно враховано положення Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та зазначено, що правовідносини між Банком і його боржником, могли припинятись тільки відповідно до статей 601, 602 ЦК України, однак, у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки така операція, як зарахування зустрічних вимог, якщо вона здійснюється під час дії тимчасової адміністрації, є задоволенням вимоги кредитора, що заборонено згідно зі ст. 36 Закону.
Ураховуючи наведене, колегія судді дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді
Справа № 760/13231/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3039/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Бобровник О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.