І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
26 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА», в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Кудляка Євгена Васильовича,
на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року про забезпечення позову
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс», Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА» про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва
та за позовом Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним
та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА», треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма WELKOME», про визнання неправомочності арбітражного керуючого-ліквідатора Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА» на укладення договорів купівлі-продажу та визнання недійсними договорів купівлі-продажу,-
В березні 2015 року позивачі звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Укрінформсервіс», ЗАТ «КИЇВГУМА» в якому заявлено декілька позовних вимог, серед яких про визнання позивачів власниками майнових прав на житловий корпус типу «С» за АДРЕСА_1 та визнання за позивачами права спільної сумісної власності на вказаний об'єкт незавершеного будівництва.
ОСОБА_2 звернувся із заявою про забезпечення позову, посилаючись на наявність спору щодо дійсності договорів купівлі-продажу № 1-10 від 22.10.2014 року, предметом яких був продаж через комісіонера ТОВ «Консультаційна фірма «WELKOME» на користь ТОВ «Технічне промислове постачання» бувших у використанні будівельних матеріалів, які будуть отримані в процесі розбирання житлових корпусів АДРЕСА_1.
Вказував, що він має інформацію щодо здійснення незаконної реєстрації права власності на належне йому та ОСОБА_3 на підставі інвестиційного договору № ІД-1-CD20/АБ від 18.10.2005 року майно та його наступного відчуження на користь інших осіб, з метою недопущення подальшого відчуження, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на корпус (будинок) АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
Заборонено будь-яким особам здійснювати відчуження майнових прав на об'єкт нерухомості чи об'єкт незавершеного будівництва (у тому числі як будівельних матеріалів), а саме: корпус (будинок) АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, а також вчиняти будь-які інші дії, пов'язані з розпорядженням зазначеним об'єктом нерухомості.
Заборонено органам державної реєстрації прав власності та будь-яким іншим особам вчиняти дії пов'язані з державною реєстрацією прав на об'єкт нерухомості чи об'єкт незавершеного будівництва, а саме: корпус (будинок) АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ЗАТ «Київгума» звернулося до суду з апеляційною скаргою.
Вказувало на те, що постановляючи ухвалу суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову без достатніх на те підстав, оскільки заявником не надано жодних доказів вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на ухиляння від виконання зобов'язання після пред'явлення позову.
Зазначало, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухиляння відповідача від виконання майбутнього судового рішення не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Посилаючись на необґрунтованість та невідповідність ухвали суду обставинам справи, просило її скасувати на ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
ОСОБА_2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував просив відхилити.
Представник ТОВ «Укрінформсервіс» - Зарубін О.О. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував просив відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно є необхідним для виконання можливого позитивного рішення суду, заявник належним чином обґрунтував необхідність накладення арешту, а вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. п. 4, 7, 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до відповідачів з позовом про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Предметом позовних вимог є, зокрема, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва - житловий корпус типу «С» за АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
На підставі вказаних обставин та положень закону, суд дійшов вірного висновку щодо спору між сторонами, та з метою забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, судом і був забезпечений позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Захід забезпечення є співмірним з позовними вимогами.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що при постановленні ухвали було порушено норми процесуального права.
Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1.ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Оскільки ухвалу постановлено з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав до її скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «КИЇВГУМА», в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Кудляка Євгена Васильовича, - відхилити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді:
Справа № 752/4361/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/684/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Хоменко О.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.