27 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 653/2321/15-а
Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Шарко Н.А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравець О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області, в якому просила визнати дії відповідача виражених у відмові призначити пенсію неправомірними, зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2015 року вказаний позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області розглянути подану ОСОБА_2 через представника заяву про призначення їй пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянкою України, виїхала на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки. До виїзду на постійне місце проживання за кордон позивач була зареєстрована за адресою: АРК Крим, АДРЕСА_1.
20.07.2015 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до УПФУ у Генічеському районі Херсонської області із заявою про призначення пенсії позивачу. До заяви було додано перелік документів: нотаріально завірена копія трудової книжки ОСОБА_2, нотаріально завірена копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон, нотаріально завірена копія картки платника податків ОСОБА_2, нотаріально завірена копія легалізованої апостилем довіреності, у якій прописано право представника позивача на представництво інтересів позивача, оригінал довідки про заробітну плату від 18.12.214 року за № 1061, копія довідки від 15.09.1983 року.
За наслідком розгляду вказаної заяви, 27.07.2015 року УПФУ у Генічеському районі Херсонської області, на адресу представника позивача було направлено листа за № 2413/09, яким повідомлялось, що чинним законодавством не передбачено право поновлення виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Не погоджуючись з позицією відповідача, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що УПФУ у Генічеському районі Херсонської області належним чином не розглянуто заяву представника позивача і не прийнято рішення з урахуванням положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Частиною 1 статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 51 зазначеного Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
Верховний Суд України в постанові Пленуму від 24.04.2015 року № 6 «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» зазначив, що аналізуючи згадане вище Рішення Конституційного Суду України, можна зробити висновок, що пенсія за віком є формою соціального захисту, яка пов'язана насамперед з попередньою трудовою діяльністю та трудовими заслугами особи і не може бути залежною від її місця проживання. Тобто, Конституційний Суд України окреслив суттєві умови, які впливають на право на отримання пенсії взагалі, і визначив місце проживання як умову, що не повинна впливати на реалізацію такого права, зокрема такої його складової, як перерахунок пенсії.
Зміст ч. 1 ст. 92 Закону «Про пенсійне забезпечення» створює ситуацію, коли громадянин, який досяг пенсійного віку та має право на призначення пенсії, пов'язане з його попередньою трудовою діяльністю, може бути позбавлений цього заслуженого права на соціальний захист тільки у зв'язку з обранням ним іншого місця постійного проживання, хоча така обставина відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 не може створювати будь-який вплив на реалізацію такого права.
Тому, при вирішенні питання про призначення пенсії існує можливість застосування аналогії права, висловленого в Рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Ураховуючи те, що Конституційний Суд України вже визнав неконституційними положення про припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, то виходячи з конституційних принципів і загальних засад права до положення про те, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, має бути застосована аналогія права. Пенсійні правовідносини є цілісним триваючим процесом, у якому право на призначення пенсії є первинним, а право на її виплату - похідним. Водночас ці правовідносини є ідентичними та взаємозалежними, без призначення пенсії не може виникнути право на її виплату.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначено, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абз. 2 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Відтак, аналогічне твердження слід застосовувати при реалізації права на призначення пенсії. Тому, незалежно від подальшого місця проживання, громадянин має такі самі можливості для реалізації свого права на пенсію, як і громадянин, який проживає на території України.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції та наголошує, що проживання громадянина України в іншій державні не може бути єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії.
Разом з тим, як вбачається з листа УПФУ у Генічеському районі Херсонської області від 27.07.2015 року № 2413/09, фактично позивачу відмовлено у розгляді документів для призначенні пенсії у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено право поновлення виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а також з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 234.
Колегія суддів звертає увагу, що територіальним органом Пенсійного фонду України не здійснювалась перевірка наданих позивачем інших документів та перевірка умов призначення пенсії, зокрема наявності у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.
Тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком є передчасними.
В процесі розгляду справи знайшов своє підтвердження факт протиправності відмови УПФУ у Генічеському районі Херсонської області в призначенні пенсії в зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено право поновлення виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції, зобов'язуючи УПФУ у Генічеському районі Херсонської області розглянути питання щодо призначення їй пенсії за віком згідно чинного пенсійного законодавства на підставі поданих документів, протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком як громадянці України.
Дане твердження є передчасним та необґрунтованим, оскільки УПФУ у Генічеському районі Херсонської області не досліджувало та не перевіряло наявності права позивача на отримання пенсії за віком. Отже, зобов'язання відповідача розглянути питання щодо призначення позивача пенсії за віком є законним та мотивованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, оскільки доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2015 року - залишити без задоволення.
Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О.О. Кравець