20 жовтня 2015 року (11:53 год.) м. Київ №810/3644/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Макаренко К.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Голубець Н.М. довіреність від 27.04.2015 №20-22/76
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнень від 22 вересня 2015 року (а.с. 28-32), просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 квітня 2015 року про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2015 року судом здійснено заміну неналежного відповідача, а саме: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України замінено на належного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 серпня 2013 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження ВП №39410874 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини «Москаленко та інші проти України» №1270/12 від 18 липня 2013 року, яким державу-відповідача (Україну) зобов'язано виконати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення.
24 квітня 2015 року вказане виконавче провадження було закінчено з огляду на фактичне виконання рішення Європейського суду з прав людини «Москаленко та інші проти України» №1270/12 від 18 липня 2013 року та постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року.
Проте, позивач зазначає, що з листопада 2011 року виплати за постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року не проводяться. Відтак вражає, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 24 квітня 2015 року прийнята відповідачем передчасно та неправомірно.
Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову вказав, що постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року фактично виконана. З приводу доводів позивача про передчасність закінчення виконавчого провадження відповідач наголошував, що дія постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року припинилась, оскільки до законодавства, яке регулювало пенсійні виплати ОСОБА_1, було внесено зміни, відповідно до яких підстави для нарахування позивачу пенсії, в порядку, визначеному вказаним рішенням, відпали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 замінено відповідача - Департамент державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 визнано поважною причину пропуску ОСОБА_3 строку звернення до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови; поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позивач у судове засідання 20 жовтня 2015 року не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. 9 жовтня 2015 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просила розглядати справу за її відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та оцінивши докази, які є у справі, суд
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року у справі №2а-15653 за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Білій Церкві про зобов'язання провести перерахунок пенсії, адміністративний позов задоволено (а.с. 38-39).
Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області зобов'язано провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 державну пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 60% від мінімальної пенсії за віком з розрахунку прожиткового мінімуму, який встановлюється законами України «Про державний бюджет» з 1 жовтня 2007 року.
У зв'язку з невиконанням вказаного рішення суду, позивач звернулась до Європейського суду з прав людини із заявою №40596/12, що розглянута Європейським судом з прав людини у межах справи «Москаленко та інші проти України» (заява №1270/12 та 249 інших заяв).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко та інші проти України» Суд визнав прийнятними скарги заявників (у тому числі скаргу позивача за №40596/12) та констатував порушення Україною пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що полягали у тривалому невиконанні рішень, ухвалених на користь заявників та у відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту, у зв'язку з чим постановив:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(б) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (а.с. 43-48).
16 серпня 2013 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження ВП№39410874 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року «Москаленко та інші проти України» (а.с. 81).
24 квітня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№39410874 (а.с. 115).
У якості обставин, що зумовили закінчення виконавчого провадження з вищезазначених підстав, у мотивувальній частині постанови від 24 квітня 2015 року зазначено, про таке:
«Рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4323 від 07 листопада 2013 року у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України №1900 від 21 липня 2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн. Згідно даних з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавче провадження по виконанню рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження. Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України», у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав».
Не погоджуючись з рішенням та діями відповідача щодо закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Пунктом 9 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Механізм використання коштів, передбачених Мін'юсту (далі - головний розпорядник) у державному бюджеті за програмою «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», встановлений Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (далі - Порядок № 408).
Відповідальним виконавцем зазначеної програми є Міністерство юстиції України (пункт 1 Порядку № 408).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 408 для здійснення платежів головний розпорядник подає до Казначейства, уповноваженого банку платіжний документ.
У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини 1 статті 7 цього Закону.
Також, згідно частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині 3 цієї статті документів, здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4323 від 7 листопада 2013 року позивачу перераховані грошові кошти у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро) за відшкодування моральної і матеріальної шкоди; платіжним дорученням Міністерства юстиції України №1900 від 21 липня 2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн. (а.с. 114).
У ході розгляду справи також встановлено, що 17 серпня 2010 року Міським відділом Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП№20857875 з примусового виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року у справі №2а-15653 (а.с. 107).
На виконання зазначеного рішення суду розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області від 1 вересня 2010 року №181568 вирішено провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсійного забезпечення у порядку та спосіб, визначений у постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року у справі №2а-15653 (а.с. 108).
Постановою державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції винесено постанову від 28 вересня 2010 року про закінчення виконавчого провадження ВП№20857875 у зв'язку із проведенням перерахунку пенсії позивача (а.с. 106).
Як вбачається з довідки Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області від 12 серпня 2013 року №3884/07 виплата пенсійного забезпечення ОСОБА_1 у порядку та розмірах, визначених постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року у справі №2а-15653 здійснювались з моменту перерахунку по жовтень 2011 року.
Наведені обставини не заперечуються та визнаються позивачем.
Разом з тим, у судовому засіданні 9 жовтня 2015 року позивач наголосила на тому, що з листопада 2011 року Пенсійний фонд України припинив виконувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року.
На переконання позивача підстав для неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 з листопада 2011 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року не існує, тому державний виконавець передчасно прийняв рішення про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини «Москаленко та інші проти України.
Однак суд зауважує, що наведені доводи позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області, є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІІ групи, отримує пенсію по інвалідності з врахуванням доплат, що передбачені положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно частини 1 статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
Частиною 4 статті 54 цього Закону №796-XII встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів по ІІІ групі інвалідності, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до вимог статті 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
За правилами статті 63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Законом України від 14 червня 2011 року № 3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання пункту 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491- VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акту терміни застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 23 липня 2011 року здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, роз'яснено, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Таким чином, пенсійний орган як суб'єкт владних повноважень повинен діяти на підставі закону та у спосіб, визначений законом, і тому наділений повноваженнями самостійно визначатися щодо порядку та розміру сплати пенсії у відповідності до Закону України від 14 червня 2011 року № 3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», рішення Конституційного суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.
1 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року №4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що у 2012 році норми і положення статті 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Тобто, визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
На виконання вищевказаних вимог закону постановою Кабінету Міністрів України №745 від 6 липня 2011 року (дата набрання чинності 23.07.2011) та постановами Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року, № 1381 від 28 грудня 2011 року були визначені розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, починаючи з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інших соціальних виплат, зокрема, по-іншому визначені розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд звертає увагу відповідача, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили судові рішення про це.
При цьому відсутність у постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії, та додаткової пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
У справі «Великода проти України» від 3 червня 2014 року в якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 1 грудня 2008 року, суд визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану.
Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У даному Рішенні Суду зазначено, що суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Згідно вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.
У рішеннях Європейського суду з прав людини в справі «Аррас та інші проти Італії» від 14 лютого 2012 року, «Сухобоков проти Росії» від 13 квітня 2006 року зазначено, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Таким чином, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року у справі №2а-15653 в частині проведення визначеного ним перерахунку пенсії та відповідних виплат підлягає виконанню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат.
Пунктом 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Наведеному положенню кореспондують приписи пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у силу якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
З огляду на зазначене, враховуючи встановлення судом фактів перерахунку та виплати позивачу пенсійного забезпечення згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області до 1 листопада 2011 року і визнання цього позивачем, наявності доказів перерахування позивачу матеріальної та моральної шкоди в еквіваленті 2000,00 євро і пені за прострочення строку виконання рішення Європейського суду, зміну правового регулювання стосовно обчислення пенсії позивача, наведену вище практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що рішення Європейського суду з прав людини «Москаленко та інші проти України» в частині, що стосується позивача, виконано у повному обсязі.
За таких обставин, вимоги позивача про скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України від 24 квітня 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП№39410874 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних та достатніх доказів, що спростували б доводи відповідача, позивач у ході розгляду справи не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Судом 20 жовтня 2015 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст постанови виготовлений 26 жовтня 2015 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кушнова А.О.