ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
06 квітня 2012 р. № 2а-1498/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Кравчука В.М.,
за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-вуглепром" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, від 05.10.2011 р. № 0001902380/24971, від 22.12.2011 р. № 0002092380/32111, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-вуглепром" звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, від 05.10.2011 р. № 0001902380/24971, від 22.12.2011 р. № 0002092380/32111.
В обгрунтування позову покликається на те, що на виконання постанови СВ ПМ ДПА у Львівській області від 26.07.2011 р. відповідно до наказу ДПІ у Шевченківському районі від 25.08.2011 р. проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Укр-вуглепром»з питань взаєморозрахунків з ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», за наслідками якої складено акт від 07.09.2011р. За наслідками перевірки були винесені три податкові повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. Позивач ці рішення оскаржив. Скаргу позивача задоволено частково, внаслідок чого винесено податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. № 0001902380/24971, винесено податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 р. № 0002092380/32111.
Позивач вважає зазначені рішення незаконними, оскільки з урахуванням п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України відповідач не має права приймати податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо перевірку призначено відповідно до кримінально-процесуального закону.
Окрім того, податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки на підтвердження господарських правовідносин з контрагентами податковому органу було надано відповідні первинні документи. Зазначає, що реальність господарських операцій товарів підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами і доказами, які свідчать про фактичне їх отримання, документально підтверджується вартість понесених витрат. Сама лише відсутність товаро-транспортних накладних не свідчить про те, що такі операції не відбувалися. За наявності таких доказів, вважає, що висновки ДПІ про неспроможність ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»здійснювати господарську діяльність та «безтоварність»операцій не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках про неможливість встановити економічну ефективність їх отримання підприємством і відсутність зв'язку з виробничим процесом, що не є підставою для встановлення факту порушення податкового законодавства. З цих підстав просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову. Зазначає, що господарські відносини між ТзОВ «Укр-вуглепром»та ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» є безтоварними, в дійсності не відбувались, оскільки у цих підприємств відсутні основні та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. З цих підстав просить у позові відмовити.
Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ТзОВ «Укр-вуглепром»є юридичною особою, що створена внаслідок перетворення ЗАТ «Західвугілля». Основним предметом господарської діяльності товариства є матеріально-технічне забезпечення у вугільній галузі.
Серед контрагентів (постачальників) ТзОВ «Укр-вуглепром»(ЗАТ «Західвугілля») були ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго».
Щодо правовідносин з ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго». На підставі договору № ПВ-01/10 від 01.04.2010р. ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»зобов'язалося поставити на користь ТзОВ «Укр-вуглепром»вугілля марки Ж у кількості 200 тон. Загальною вартістю 176400 грн. (в т.ч. ПДВ -29400 грн.). Продавець узяв на себе зобов'язання поставити товар на відкриту площадку за адресою м. Червоноград, вул. Львівська, 81. На цю поставку виписано накладу № РН-4-07002 від 07.04.2011р.
В подальшому цей товар було реалізовано за ціною 190000 гривень на користь ПП «Кригон»відповідно до договору № УВ-60 від 01.06.2011р. Договором передбачено (п. 2.2), що передача товару відбувається з відкритої площадки у м. Червонограді по вул. Львівська, 81 шляхом самовивозу.
На підставі договору № 5 управління майном від 10.03.2011р. ТзОВ «Укр-вуглепром»має в користуванні бетонну площадку площею 1000 кв.м. та інше майно для зберігання вугілля у м. Червонограді по вул. Львівській, 81.
На підставі договору № ПВ-01/VII від 01.07.2010 р. ТзОВ «Укр-вуглепром»купував у ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»руд стійку хвойних порід на суму орієнтовно 107100 грн. 19.07.2010р. сторони уклали додаткову угоду № 01/VI, за якою Продавець постачає продукцією кінцевому споживачу -ДП ВП «Шахта «Степова»(с. Глухів, Сокальського району). 06.10.2010р. сторони уклали додаткову угоду № 02/VI, за якою Продавець постачає продукцією кінцевому споживачу -ВП «Управління «Західвуглепостач»(с. Острів, Сокальського району). 27.05.2011 р. сторони уклали додаткову угоду № 03/VI, за якою Продавець постачає продукцією кінцевому споживачу -ДП «Львіввугілля»ВП «Шахта «Червоноградська»(м. Червоноград, вул. Промислова).
Факт поставки руд стійки від ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»на користь ТзОВ «Укр-вуглепром»підтверджується видатковими накладними № РН-7-20002 від 20.07.2010р., № РН-10-2907 від 29.10.2010р., № РН-11-2909 від 29.11.2010р., РН-4-30001 від 30.04.2011р., № РН-4-29005 від 29.04.2011р., № РН-5-12012 від 12.05.2011р., № Рн-5-12013 від 12.05.2011р.
В подальшому цей товар було реалізовано на користь ДП ВП «Шахта «Степова»(видаткові накладні № УВ-0000001 від 20.07.2010р., № УВ-0000010 від 23.05.2011р.), ВП «Управління «Західвуглепостач»(договір № 67 від 07.10.2010р., видаткові накладні № УВ-0000003 від 29.10.2010 р., № ЗВ-0000010 від 29.10.2010р., № ЗВ-0000009 від 29.10.2010р., № УВ-0000004 від 29.10.2010р., № УВ-0000008 від 29.11.2010р., № УВ-0000009 від 29.11.2010р., № УВ-0000007 від 29.11.2010р., № УВ-0000006 від 29.11.2010р., № УВ-0000005 від 29.11.2010р., № УВ-0000005 від 29.04.2011р., № УВ-0000006 від 29.04.2011р., № УВ-0000007 від 29.04.2011р. та інші), ДП «Львіввугілля»ВП «Шахта «Червоноградська»(договір від 27.05.2011р., видаткова накладна від 30.05.2011р.)
12.05.2011 р. між ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»та ТзОВ «Укр-вуглепром»укладено угоду № Л12/05, за якою сторони дійшли згоди, що за товар, поставлений 12.05.2011р. розрахунки будуть здійснюватися із застосуванням векселів. 16 травня 2011 року між сторонами складено акт приймання-передачі векселів на суму 24067,44 грн. із строком погашення до 16.06.2030 р.
Щодо правовідносин з ТзОВ «Втордеревпром». Між ТзОВ «Втордеревпром»та ЗАТ «Західвугілля»було укладено договір поставки № 02/02 від 02.02.2010р. на поставку вугілля марок Г, ГР. ОСОБА_2 погоджено поставку 217,78 тон вугілля на суму 153752,68 грн. Факт поставки вугілля підтверджується видатковою накладною № РН-2-03001 від 03.02.2010р.
Відповідно до договору поставки № Л/ЛВЧД-14-1005 від 03.02.2010р. ЗАТ «Західвугілля» зобов'язалося поставляти на корить ДТГО «Львівська залізниця»вугілля марки Г. Факт поставки підтверджується видатковою накладною № ЗВ-0000005 від 03.02.2010р., квитанцією про приймання вантажу від 05.02.2010 р.
Окрім того, відповідно до договору № 02/10 від 01.02.2010р. зі специфікацією ТзОВ «Втордеревпром»продав ЗАТ «Західвугілля»цемент за ціною 586,55 грн. за 1 тону. Факт поставки підтверджується видатковими накладними від 03.02.2010р., 05.02.2010р., 09.02.2010р., 01.03.2010р., 01.04.2010р., 29.04.2010р. Цей товар в подальшому реалізовувався на корить ТзОВ «Бетонбуд»відповідно до договору купівлі-продажу № 03/10 від 01.02.2010 р. за ціною 598,50 грн. за 1 тону, що підтверджується видатковими накладними від 03.02.2010р., 05.02.2010р., 09.02.2010р., 01.03.2010р., 01.04.2010р., 29.04.2010р
Окрім того, між ЗАТ «Західвугілля»та ТзОВ «Втордеревпром»16.11.2009р. було укладено договір транспортного експедирування, за яким ЗАТ «Західвугілля»(експедитор) надає ТзОВ «Втордеревпром»(вантажовласникові) послуги транспортного експедирування з перевезення вантажів залізничним транспортом. Факт виконання цих робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 01.03.2010 р., 02.02.2010р.
Окрім того, на підставі договору від 11.01.2010р. № 01/І-10 ЗАТ «Західвугілля»купувало у ТзОВ «Втордеревпром»рудстійку хвойної породи у кількості 350 куб.м. за ціною 285 грн. за 1 куб.м. на суму 99750 грн. Факт поставки підтверджується видатковими накладними від 12.02.2010р., 22.01.2010р., 28.01.2010р. Цей товар було реалізовано на користь ДП «Львіввугілля»ВП «Шахта «Степова»відповідно договору від 11.01.2010р. № 30-2 за ціною 290 грн. за 1 куб. м. Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними від 12.02.2010р., 22.01.2010р., 28.01.2010р., довіреностями на отримання товару, податковими накладними.
Щодо правовідносин з ПП «Фірма «Західпостачторг». На підставі договору № ЗВ-01/05Ц ПП «Фірма «Західпостачторг»виконувала на користь ЗАТ «Західвугілля»поставку цементу у кількості 43,96 т. за ціною 488,79 грн. на суму 25784,65 грн. Факт поставки підтверджується видатковою накладною № РН-5-07001 від 07.05.2010р., податковою накладною. В подальшому цей товар було реалізовано на ТзОВ «Бетонбуд», що підтверджується видатковою накладною № ЗВ-0000014 від 07.05.2010р.
Постановою про призначення позапланової виїзної документальної перевірки від 26.07.2011р., винесеною у межах досудового слідства у кримінальній справі № 139-0225, порушеній відносно директора ПП «Фірма «Західпостачторг», призначено позапланову виїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин ТзОВ «Укр-вуглепром»з ПП «Фірма «Західпостачторг», ПП «Євротехнік», ПП «Авторесурс-Сервіс», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», ТзОВ «Втордеревпром», ПП ТФ «Захід-Торг Інвест», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «МКМ-Сервіс», ПП «Аеромакс-Сервіс», ПП «Екоенергобуд», ТзОВ «Торгівельна компанія «Джілд», ТзОВ «Смарт-Трейд», а також з іншими підприємства з ознаками фіктивності за період з 2010 року по 01.06.2011 р.
Наказом від 25.08.2011 р. «Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТзОВ «Укр-вуглепром»на виконання зазначеної вище постанови та керуючись пп. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1. ст. 78, п. 82.2. ст. 82 Податкового кодексу України наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Укр-вуглепром»з 25.08.2011р. протягом 5 днів. 25 серпня 2011 року керівнику ТзОВ «Укр-вуглепром»вручено направлення на перевірку та копію наказу і розпочато перевірку.
За наслідками перевірки складено акт № 2293/256/23-8/31526887 від 07 вересня 2011 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Укр-вуглепром»з питань взаєморозрахунків з ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011 р.», в якому встановлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 пп. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 11 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 145033 грн.; порушення вимог п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 90683 грн.
Податковий орган встановив завищення валових витрат ТзОВ «Укр-вуглепром»на загальну суму 580131 грн., в тому числі за взаємовідносинами з ТзОВ «Втордеревпром»у 1-2 кварталі 2010 р. на суму 301595 грн. (в т.ч. ПДВ -50266 грн.). В акті перевірки зазначено, що проведеним дослідженням ТзОВ «Втордеревпром»встановлено, що у цього підприємства відсутні основні та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. Окрім того, для перевірки не було надано актів приймання-передачі продукції, сертифікатів, технічних паспортів, товаро-транспортних накладних з відмітками про отримання товару на складі ТзОВ «Втордеревпром»у м. Львові по вул. Дж. Вашингтона, 8 та передачу його на ТзОВ «Укр-вуглепром»Відсутність цих документів, на думку ДПІ, свідчить про ненадходження товарів на склад ТзОВ «Укр-вуглепром». Відтак, господарські операції, які відображені в первинних документах, не мають достатньої доказовості, і така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.
З аналогічних підстав податковий орган дійшов висновку про завищення валових витрат ТзОВ «Укр-вуглепром»у правовідносинах з ПП «Фірма «Західпостачторг»на суму 25542 грн. (в т.ч. ПДВ -4257 грн.) та ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»на суму 354552,59 грн. (в т.ч. ПДВ -47245 грн.) і завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну. В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що, на думку ДПІ, свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Податковий орган вважає, що правочини між ТзОВ «Укр-вуглепром»та ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»є нікчемними, а отже не створюють жодних правових наслідків.
За наслідками перевірки ДПІ винесено три податкових повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. № 0001892380/24970, № 0001902380/24971, № 0001912380/24972.
ТзОВ «Укр-вуглепром»з актом перевірки та рішеннями не погодилося і подало скаргу. Рішенням ДПА у Львівській області від 16.12.2011р., первинну скаргу частково задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 05.10.2011р. № 0001892380/24972 в частині 5715,48 гривень податку на прибуток і 15 грн. штрафних санкцій, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 05.10.2011р. № 0001912380/24972 в частині 1 грн. штрафної санкції. В іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін. За наслідками адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, № 0002092380/32111.
Рішенням ДПС України від 16.01.2012 р. № 977/6/10-245 повторну скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 05.10.2011 р. № 0001892380/24970, № 0001902380/24971, № 0001912380/24972, з урахуванням рішення ДПА у Львівській області від 16.12.2011р., прийнятого за результатами розгляду первинної скарги (податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, № 0002092380/32111), - залишено без змін.
Таким чином, предметом оскарження є податкове повідомлення рішення:
(1) від 05.10.2011 р. № 0001902380/24971, яким збільшено суму податку на додану вартість на суму 111880 гривень, в т.ч. за основним платежем -94166 грн. і за штрафними санкціями - 17714 грн.;
(2) від 22.12.2011 р. № 0002082380/32109, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 161932,52 гривень, в т.ч. за основним платежем -139317,52 грн., і за штрафними санкціями -22615 грн.;
(3) від 22.12.2011 р. № 0002092380/32111, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, відображену у декларації за червень 2011 року на суму 4252 грн.
Позивач із зазначеними рішення не погодився і оскаржив їх до суду. Щодо змісту та форми первинних документів податковий орган зауважень не висловлює. Таким чином, спір виник щодо правомірності оскаржуваних рішень з огляду на повноваження податкового органу виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі та реальність господарських операцій, які зафіксовані в первинних документах.
Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо відсутності у відповідача повноважень виносити податкові повідомлення-рішення з огляду на заборону, передбачену п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України, Суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.
Суд вважає, що це положення слід тлумачити як гарантію, яка стосується суб'єкта, відносно якого порушено кримінальну справу. Саме щодо цієї особи податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Водночас, щодо інших осіб, зокрема й контрагентів, грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, в загальному порядку.
Таким чином, оскільки кримінальну справу порушено щодо посадових осіб щодо директора ПП «Фірма «Західпостачторг», то саме щодо цієї особи не можуть прийматися податкові повідомлення-рішення. Водночас, правових перешкод для прийняття таких рішень щодо ТзОВ «Укр-вуглепром»немає. Тому в цій частині доводи позивача є необгрунтованими.
Що стосується оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 пп. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон № 334/94-ВР), ст. 11 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 145033 грн.
Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.
Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.
Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, порушення вимог п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 90683 грн.
Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ «Укр-вуглепром»(ЗАТ «Західвугілля») та ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго».
Податковий орган вважає, що зазначені контрагенти не виконували поставки товарів (не виконували робіт), які зазначені в укладених ними договорах. Нереальність (фіктивність) господарських операцій з ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» відповідач доводить відсутністю основних фондів та виробничих потужностей, недостатністю трудових ресурсів, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності цими підприємствами, а отже й фіктивність правочинів.
Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях. Реальність виконання робіт підтверджується письмовими доказами, які зазначені в описовій частині постанови; актами, які підписані посадовими підприємств. Допустимих засобів доказування фальсифікації цих документів суду не надано.
Суд враховує, що відповідач не надав навіть тих доказів, на які посилався. Саме лише покликання на відомості, які є в «Системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»та інші дані з інформаційних систем ДПС України не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.
Відповідач у встановленому законом порядку не довів, які саме трудові ресурси та основні засоби необхідні для виконання тих робіт з поставки товарів, які зазначені в договорах, накладних та актах виконаних робіт ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», а також не довів, хто саме виконував ці роботи (виконував поставки), якщо не зазначені підприємства, і на яких умовах, якщо не на тих, які передбачені відповідними договорами.
Відповідач не заперечує правильність оформлення названих документів, однак, вважає, що відсутність товаро-транспортних накладних свідчить про нікчемність операцій з позивачем. З твердженням ДПІ про обов'язкову наявність товаро-транспортних накладних, як безумовного доказу факту поставки товару, погодитись не можна, зважаючи на основні принципи формування податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону «Про податок на додану вартість»), підтвердженням яких є відповідні розрахункові, платіжні та інші документи; серед обов'язкових таких документів ТТН немає. Відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами.
Відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
З наведеного вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту, а лише може бути доказом відсутності господарських операцій, як таких. Цей доказ оцінюється судом в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.
Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Укр-вуглепром»та ПП «Фірма «Західпостачторг», ТзОВ «Втордеревпром», ЗАТ «НВП «Укрзахіденергрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.
У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Укр-вуглепром»на укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів (виконання робіт). Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.
Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.
Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт (поставки товарів). Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.
Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.
Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ «Укр-вуглепром»пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 пп. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 11 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відтак, не відповідають закону і оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскаржувані рішення прийняті за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.
Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 22 грудня 2011 р. № 0002082380/32109, від 05 жовтня 2011 р. № 0001902380/24971, від 22 грудня 2011 р. № 0002092380/32111.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-вуглепром" судові витрати у розмірі 2146,00 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено 11 квітня 2012 р.
Суддя В.М.Кравчук