"22" грудня 2015 р. Справа № 917/1892/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (дов. №1 від 19.12.2014 р.)
відповідача - ОСОБА_2 (дов. №1-17/1715 від 17.07.2015 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№5391П/1-8) на рішення господарського суду Полтавської області від 05 листопада 2015 року у справі
за позовом Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська область
до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", м. Лубни, Полтавська область
про стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних, річних
Позивач, КП "Лубни-водоканал" ЛМР, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з Обласного КВПТГ "Лубнитеплоенерго" суму заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №489 від 01.01.2015 р. у розмірі 132082,47 грн., з яких: сума основного боргу - 52502,74 грн., пеня - 52 502,74 грн., інфляційні - 26183,78 грн., 3% річних - 853,21 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.11.2015 р. у справі №917/1892/15 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено повністю.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що позивачем невірно здійснений розрахунок основного боргу та штрафних санкцій. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права при повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи. Зокрема, зазначає, що наявність або відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2015 р. між КП "Лубни-водоканал" (виконавець) та Обласним КВПТГ "Лубнитеплоенерго" "Лубнитеплоенерго" (замовник) було укладено договір №489 про надання послуг з водопостачання та водовідведення, згідно п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надавати замовнику вчасно та відповідної якості послуги з постачання питної холодної води та водовідведення, а замовник зобов'язався своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами за встановленими тарифами, на умовах, передбачених договором (т. 1 а.с. 10-21).
Предметом договору (п. 2) є такі послуги: централізоване водопостачання: для виробництва замовником послуг з постачання гарячої води для потреб споживачів; централізоване водопостачання для господарчо-питних, побутових і технологічних потреб замовника, пов'язаних з наданням споживачам послуг з централізованого опалення; централізоване водопостачання: приймання стічних вод (стоків), що утворилися внаслідок діяльності замовника, у каналізаційну мережу виконавця, та дощових і талих вод, відповідно до п.4.10 Наказу Мінжитлокомунгоспу №190 від 27.06.2008 р. щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в додатку №6 до договору.
Надання послуг по постачанню холодної води здійснюється із міських магістральних мереж до точки розмежування балансової приналежності мереж водопроводу сторін договору Надання послуг по відводу стоків здійснюється по міським магістральних мережам від точки розподілу балансової приналежності мереж каналізації сторін договору.
Між виконавцем та замовником встановлюється такий розподіл відповідальності за стан та експлуатацію водопровідних та каналізаційних мереж: виконавець - зовнішні мережі, замовник - внутрішні мережі. Точкою розподілу зовнішніх і внутрішніх комунікацій (якщо інше не визначено договором) є: для каналізації - найближчий до будівлі оглядовий колодязь на центральній мережі; для водопроводу - вентиль або трійник біля будівлі (в місця приєднання споживача до систем централізованого водопостачання).
Відповідно до п. 5 договору приймання-передача послуг водопостачання та водовідведення у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі.
За умовами п. 6 договору загальний обсяг послуг з постачання холодної води, наданих за цим договором, визначається виходячи з обсягу (об'єму) холодної води у метрах кубічних, та включає в себе: обсяг послуг з постачання холодної води для виробництва замовником послуг з постачання гарячої води для потреб споживачів, наданих за цим договором, що визначається:
- виходячи з обсягу (об'єму) холодної води у метрах кубічних: як різниця показів між об'ємами показів засобів обліку води встановлених на вводі в теплові пункти або котельні, перелік яких наведено у додатку №1 та показів засобів обліку води для господарчо-питних, побутових і технологічних потреб замовника, пов'язаних із наданням послуг з централізованого опалення, встановлених у теплових пунктах або котельнях, перелік яких наведено у додатку №2;
- виходячи з показань засобів обліку (лічильників гарячої води) встановлених у споживачів послуг з постачання гарячої води /населення/, які проживають у багатоквартирних будинках зазначених у додатку № 4 (які не отримують гарячу воду через теплові пункти (котельні) замовника, а при відсутності лічильників гарячої води - за нормами споживання, затвердженими органами місцевого самоврядування (п. 6.1 договору).
Згідно з п. 6.2. договору обсяг послуг з постачання холодної води для господарчо-питних, побутових і технологічних потреб замовника, пов'язаних з наданням споживачам послуг з централізованого опалення, наданих за цим договором, що визначається виходячи з показань засобів обліку води для господарчо-питних, побутових і технологічних потреб замовника, пов'язаних із наданням послуг з централізованого опалення, встановлених у теплових пунктах або котельнях, перелік яких наведено у додатку № 2.
Пунктом 7 договору передбачено, що обсяг послуг з водовідведення (кількість прийнятих стоків), наданих за цим договором, визначається як різниця показів між об'ємами показів засобів обліку води для господарчо-питних, побутових і технологічних потреб замовника, пов'язаних із наданням послуг з централізованого опалення, встановлених у теплових пунктах або котельнях, перелік яких зазначено у додатку № 2 та показів засобів обліку води для підживлення теплових мереж, встановлених у теплових пунктах або котельнях, перелік яких наведено у додатку № 3.
Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам (населення, юридичні особи) замовником, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів (населення, юридичні особи) і оплачується ним за договорами з виконавцем на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договорами (п. 7.1 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору вартість послуги з постачання холодної води визначається сторонами як добуток діючого тарифу виконавця на кількість використаної води споживачем з розподілом за напрямками подальшого використання (подачі гарячої води) за групами споживачів встановлених для виконавця рішенням уповноваженого органу (на момент укладення договору рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради №29.03.2012 №69 зі змінами та доповненнями).
Пунктом 15 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за надані послуги справляється згідно отриманих акту приймання-передачі послуг і рахунку та проводиться на протязі 5 (п'яти) робочих днів після їх отримання.
Пунктом 19.5 договору сторони передбачили обов'язок замовника сплачувати вартість наданих виконавцем послуг з постачання холодної води.
Термін дії договору, встановлений пунктом 31, - з 01.01.2015 р. до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості.
Виконавець свої зобов'язання за договором щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення за період з січня по липень 2015 року виконав належним чином, що підтверджується актами наданих послуг та рахунками, підписаними обома сторонами (т. 1 а.с. 46-61).
Проте, замовник свої зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, оплату за отримані послуги своєчасно не здійснив, а з травня 2015 року взагалі припинив оплату спожитих послуг, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед виконавцем в сумі 52 502,74 грн.
Оскільки виникла заборгованість замовником у добровільному порядку не була сплачена КП "Лубни-водоканал" ЛМР звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення суми заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №489 від 01.01.2015 р. у розмірі 132 082,47 грн., з яких: сума основного боргу - 52 502,74 грн., пеня - 52 502,74 грн., інфляційні - 26 183,78 грн., 3% річних - 853,21 грн.
В обґрунтування позову КП "Лубни-водоканал" ЛМР, зокрема, посилається на п. 22 договору №489 від 01.01.2015 р., приписи ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання на інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Відповідно до пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (із змінами та доповненнями) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення.
Частиною 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що протягом спірного періоду замовник в повному обсязі отримав послуги з водопостачання та водовідведення, що встановлені умовами договору №489 від 01.01.2015 р.
Факт отримання відповідачем наданих виконавцем послуг підтверджується актами наданих послуг та рахунками, підписаними обома сторонами, а також актами перевірки засобів обліку води з 01.01.2015 р. по 28.04.2015 р. та актами перевірки засобів обліку водопостачання на теплопунктах та котельнях ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" для проведення щомісячної звітності представниками КП "Лубниводоканал" (т.1 а.с. 115-144, 151).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були правомірно відхилені твердження відповідача стосовно того, що послуги були надані позивачем на підставі договорів № 489-1 від 06.11.2014 р. та № 489 від 03.01.2014 р.
На думку відповідача, акти надання послуг, на підставі яких нараховано заборгованість, стосуються іншого договору з надання комунальних послуг, а не того, який є підставою даного позову.
З'ясовуючи вказані обставини, господарський суд вірно встановив наступне: строк дії договору № 489 від 03.01.2014 р., встановлений пунктом 27, - до 31.12.2014 р. (т. 1 а.с. 170-177); в період, за який нараховано заборгованість діяв договір № 489 від 01.01.2015 р.; факт отримання послуг та факт виставлення позивачем рахунків за спірний період відповідачем не заперечується.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що по суті заперечення відповідача зводяться щодо дати договору зазначеної в актах з надання послуг, отже, ці заперечення носять формальний характер та не спростовують вимог позивача щодо оплати наданих послуг з водопостачання саме за 2015 рік.
Крім того, місцевим господарським судом було встановлено, що в актах з надання послуг допущено технічну описку, а саме: помилково зазначено, як підставу надання послуг, договори №489 від 03.01.2014 р. та № 489-1 від 06.11.2014 р., замість договору № 489 від 01.01.2015 р.
Враховуючи наведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за спірним договором, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за надання комунальних послуг в розмірі 52 502,74 грн. є законними та обґрунтованими, тому правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.
В позовній заяві КП "Лубни-водоканал" ЛМР просило стягнути з ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасні розрахунки за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №489 від 01.01.2015 р.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 22 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати за надані послуги із замовника стягується пеня в розмірі встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (в редакції, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу.
Умовами договору №489 від 01.01.2015 р. сторони передбачили, що у випадку за несвоєчасного внесення плати за отримані послуги із споживача (абонента) стягується пеня в розмірі встановленому законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. за №630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (п. 23).
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних - це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у зв'язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно визнав позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 52 502,74 грн., інфляційних втрат в розмірі 26 183,78 грн., 3% річних в розмірі 853,21 грн. такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає твердження апелянта щодо наявності переплати за спірний період та невірний розрахунок позивачем суми боргу безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
По-перше, як пояснив в судовому засіданні представник позивача, зазначені в апеляційній скарзі суми переплати були зараховані підприємством в рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше спірного періоду. Даний факт не заперечується відповідачем, докази в спростування зазначених обставин в матеріалах справи відсутні.
По-друге, позивач, хоча і не погоджується з нарахованою до стягнення сумою, існування заборгованості визнає.
По-третє, належних доказів на підтвердження боргу в сумі 46 391,79 грн. (а не 52 502,74 грн. як заявлено до стягнення позивачем) відповідач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на акти звірки взаєморозрахунків як на доказ в підтвердження відсутності заборгованості, оскільки даний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджується первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.
Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 05.11.2015 р. у справі №917/1892/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 05.11.2015 р. у справі №917/1892/15 залишити без змін.
Повна постанова підписана 28.12.2015 р.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Камишева Л.М.