№ 2-7374/15
(№ 760/20013/14-ц)
08. 12. 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Бобровника О. В.
при секретарі: Яковенко Н. К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у загальній спільній власності та визнання права власності,
В вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у загальній спільній власності та визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 28 квітня 2001 року по 10 листопада 2013 року позивач перебувала в законному шлюбі з відповідачем.
10 листопада 2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва, що набрало законної сили 02.12.2013 року, шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.
Сторони від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва встановлено з позивачем.
Перебуваючи в законному шлюбі сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 з документальним оформленням на ОСОБА_2.
Звернення позивача до колишнього чоловіка з пропозиціями стосовно спільного користування та розпорядження спірним майном, не надали ніяких позитивних результатів.
Відповідач в категоричній формі відмовлявся вирішувати будь-які питання відносно квартири, а також розглядати пропозиції позивача.
У зв'язку з тим, що між сторонами справи не досягнуто згоди на порядок користування майном котре належить їм на праві спільної сумісної власності позивач з урахуванням уточнень просив суд встановити наступний розмір часток у спільній власності, а саме в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 в розмірі 3/4 частки; ОСОБА_2 - у розмірі 1/4 частки.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02. 06. 2015 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у загальній спільній власності та визнання права власності.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10. 09. 2015 року скасовано заочне рішення суду від 02. 06. 2015 року та призначено справу до нового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача в якій також зазначено, що представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд про задоволення позову.
Відповідач в судове засідання не з'явився, направивши до суду електронне повідомлення про неможливість явки в судове засідання в зв'язку з тим, що представник відповідача перебуває в судовому засіданні в Апеляційному суді м. Києва, в зв'язку з чим відповідач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, при цьому відповідачем в поданому електронному повідомленні не було повідомлено суду про причини неявки самого відповідача в судове засідання.
Відповідно до приписів вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими не лише при з'ясуванні обставин справи по суті, а й, як у даному випадку, при поданні клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтованого зайнятістю представника відповідача в іншому судовому процесі.
Суд вважає дане клопотання необґрунтованим і таким, що може призвести до штучного затягування розгляду справи, в умовах існуючих процесуальних строків її розгляду, а тому вважає, що воно не підлягає задоволенню.
Враховуючи зазначене, зважаючи на те, що відповідачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин не можливості представника відповідача та самого відповідача бути присутніми в судовому засіданні, суд вважає неявку в судове засідання відповідача та його представника неповажною та вважає за можливе провести розгляд справи у їхню відсутність.
Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що з 2001 року сторони по справі перебували в шлюбі від якого мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження, місце проживання якого, згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03.03.2014 року, визначено з позивачем.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10.11.2013року, шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.
Згідно довідки №899 від 09.04.2014 року котра видана КП ЦОС №2 зазначено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
27.06.2014 року представником позивача на адресу відповідача був направлений лист з проханням надати правовстановлюючі документи на спірну квартиру, однак лист повернутий відправнику з причин закінчення терміну зберігання.
Відповідно до інформаційної довідки № 38288834 від 29.05.2015 року, що отримана з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за сформованим запитом представника позивача вбачається те, що 14.06.2004 року був укладений іпотечний договір №3037, де об'єктом іпотеки є квартирі АДРЕСА_1. Власник даної нерухомості ОСОБА_2
Зважаючи на те, що сторони по справі 28 квітня 2001 року по 10 листопада 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, копію паспорта позивача, інформаційну довідку № 38288834 від 29.05.2015 року - суд приходить до висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 дійсно була придбана за час перебування сторін в шлюбі та має статус спільної сумісної власності.
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна - ст.317 ЦК України.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні - ч.1 ст.320 ЦК України.
Статтею 355 ЦК України передбачено - майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними - ст.63 СК України.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) - ч.1 ст.60 СК України.
Позицію про рівність часток у спільній сумісній власності, що закріплено статтею 60 СК України підтримується і рішенням Конституційного суду України від 19.09.2012р. № 17-рп/2012 (п.2.1. мотивувальної частини).
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо - абз.2 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (надалі - ППВСУ № 11 від 21.12.2007 року)
Статтею 66 та абз.2 ч.1 ст.71 СКУ передбачено, що чоловік та жінка мають право домовитися про порядок користування майном котре належить їм на праві спільної сумісної власності, а у разі недосягнення згоди відносно майна між ними - такий спір може розглядатися судом.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (ст.70 СКУ).
Відповідно до п. 6. Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04. 10. 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній стороні може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним входом.
Пунктом 14 постанови пленуму ВСУ №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику по справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
У п. 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що у разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Зважаючи на те, що спірна квартира №20 розташована на п'ятому та містить дві житлові кімнати, суд приходить до висновку про неможливість реального поділу, даної квартира оскільки є неподільною річчю в розумінні ч.2 ст.183 ЦК України, і тому вважає за необхідне вирішити питання про визначення часток у майні, без реального поділу цього майна.
Статтею 70 СК України зазначено то, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування - ч.3 ст.70 СК України
Виходячи з системного аналізу положень ст.1, ч.8-9 ст.7, ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України, ч.3 ст. 319 ЦК України, ст.150 ЖК України, враховуючи те, що на утриманні позивача перебуває неповнолітній син, а також те, що на момент розгляду справи по суті, у відповідача наявне житло, а саме АДРЕСА_2 (інформаційна довідка №38288834 від 29.05.2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач разом з неповнолітнім сином змушена орендувати помешкання, суд приходить до висновку про доцільність та наявність підстав для відступу від засад рівності часток в спільній сумісній власності сторін на кв.№20.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
Відповідно до ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а відтак приходить до висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.1, ч.8-9 ст.7,ст.60, ч.1 ст.63, ч.1 ст.65, ч.3 ст.70, ст.71 СК України, ст.. ст.. 317, 319, 321, 368, 369 ЦК України, ст.150 ЖК України, п.23, п.24, абз.6 п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 224-226, 228 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати в порядку поділу майна за ОСОБА_1 (ІПН код - НОМЕР_1) право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1
Визнати в порядку поділу майна за ОСОБА_2 (ІПН код - НОМЕР_2) право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН код - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІПН код - НОМЕР_1) розмір судових витрат, що становлять 3654 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку.
Суддя: