Справа № 161/9124/15-ц
Провадження № 2/161/2990/15
23 листопада 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Подзірова А.О., при секретарі Кубяк О.В., з участю сторін, розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м.Луцьк цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що в період з 1995 р. по 2007 р. він та ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. В період спільного проживання ними було придбано квартиру по АДРЕСА_1 та земельну ділянку в АДРЕСА_2 При реєстрації квартири та земельної ділянки ОСОБА_2 одна набула права власності на спірне нерухоме майно.
Просить суд, встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1995 року по 2007 рік. Визнати об'єктом спільної власності подружжя квартиру по АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,2 га в АДРЕСА_2 кадастровий № НОМЕР_1, а за ОСОБА_2 залишити право власності на квартиру по АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити в повному об'ємі.
Відповідач та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали. Просили суд, відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Як вбачається із змісту п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В судовому засіданні з пояснень сторін, показів свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 1995 року по 2007 роки.
Вказаний висновок суду був зроблений, у тому числі, на підставі пояснень позивача і визнання їх відповідачем. ОСОБА_2 в судовому засіданні вказала, що вони з ОСОБА_1 проживали разом з 1995 року, спочатку знімали житло, а після нею була придбана квартира по АДРЕСА_1, після придбання вказаної квартири вони там разом проживали до 2007 року, весь час вони разом були приватними підприємцями та вона допомагала ОСОБА_1 вести справи.
Щодо позовних вимог про розподіл земельної ділянки площею 0,2062 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2, суд виходить з наступного.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_2 від 24.03.2005 р. виданого Заборольською сільською радою, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2062 га, яка розташована в АДРЕСА_2
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України у відповідача право власності на спірну земельну ділянку виникло після одержання нею Державного акта па право власності на земельну ділянку.
Отже, ОСОБА_2 використала своє право яке передбачене ст. 81 п. "в", ст. 118, ст. 121, 125 Земельного Кодексу України, тобто, набула права власності на земельну ділянку шляхом приватизації земельної ділянки.
Виходячи з викладеного, статті 61 СК України (чинної на час одержання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність) те, що земельна ділянка, одержана ОСОБА_2 у власність на підставі статей 81, 116 Земельного кодексу України, шляхом приватизації, під час проживання з ОСОБА_1 у 2005 році, але до 8 лютого 2011 р., суд вважає, що вказана спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2, а не спільною сумісною власністю осіб, що разом проживали однією сім'єю та не підлягає розподілу, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю вимог.
Щодо позовних вимог про розподіл квартири по АДРЕСА_1, суд виходить з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 в 2001 році під час проживання з ОСОБА_1 придбала квартиру по АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Суд не приймає заперечення відповідача в частині того, що квартира була придбана частково за кошти взяті в борг у ОСОБА_8 та вказані кошти були повернуті, а частково подаровані ОСОБА_7, оскільки вони не були підтвердженні належними доказами в розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України.
Так само, суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про те, що вони надавали у борг сторонам гроші на придбання квартири, оскільки свідчення свідка про отримання грошових сум, його розміру не є належним доказом в розуміння ст.ст.58,59 ЦПК України.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана в період часу, коли сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім'єю і тому вона є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як передбачено ч.ч. 3.4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст.72 СК).
Отже, початок позовної давності для вимоги позивачки про поділ спільного майна подружжя обчислюється від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності.
В судовому засіданні представник позивача вказував на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався в 2015 році, коли відповідач відмовився відати земельну ділянку.
До вказаних заперечень представника позивача, суд ставиться критично, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні сторони припинили спільно проживати в 2007 році із того часу не бачилися до травня 2015 року, коли позивач звернувся до відповідача з вимогою віддати земельну ділянку. На думку суду позивач дізнався та міг дізнатися про порушення свого права власності з наступного дня після того, як сторони розійшлися та припинили разом проживати тому і початок строку позовної давності щодо розподілу майна треба рахувати саме з цього дня.
Оскільки позивачу було відомо про те, що спірна квартира була оформлена на відповідача і тим самим не було належного документального підтвердження його права спільної сумісної власності на вказану спірну квартиру, що є, на думку суду, порушенням його права власності, позивач без поважних причин з 2007 року (момент розірвання відносин між сторонами) пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності на пред'явлення вимог про поділ майна, який сплив, ще до 1 січня 2011 року, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити в зв'язку зі спливом позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 210, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, с у д, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1995 року по 2007 рік.
В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 27.11.2015 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду Подзіров А.О.