04 листопада 2015 року м. Київ К/9991/81617/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: при секретарі Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., Корецькому І.О.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2009
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 15.11.2012
у справі № 2а-3790/09/1470 Миколаївського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного підприємства (ПП) «Бімс»
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (ДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 15.11.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 16.12.2008 № 0001152301/0.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.11.2008 № 5085/23-600/32143540. Згідно з цим актом позивач порушив норми підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5, ст. 18, пункту 19.3 ст.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): завищено валові витрати на загальну суму 1021815,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2006 року, 1-й, 2-й, 3-й, 4-й квартали 2007 року, 1-й та 2-й квартали 2008 року у зв'язку з включенням до їх складу суми податку PVN, який сплачувався представництвом ПП «Бімс» на території Латвійської Республіки, у результаті чого занижено податок на прибуток на 255454,00 грн. у податковому обліку за період з 4-го кварталу 2006 року по 2-й квартал 2008 року.
За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2008 № 0001152301/0 про визначення податкового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 372885,90 грн., у т.ч.: 255454,00 грн. за основним платежем та 117431,90 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
У судовому процесі встановлено, що позивач здійснює діяльність із ремонту та будівництву суден. У зв'язку із тим, що вказані послуги надавались позивачем компанії «Riga Ship Yard» (Латвійська Республіка), ним у м. Рига було відкрито постійне представництво, яке з 17.03.2006 знаходиться на обліку у Службі державних доходів Латвійської Республіки як платник податків.
За період з 2006 року по 2008 рік постійне представництво позивача сплатило до бюджету Латвійської Республіки 10218115,00 грн. як суму податку PVN (18 %), який включається до складу ціни товарів(послуг), поставка яких здійснюється на території Латвійської Республіки. Цю суму позивач включив до валових витрат в податкових деклараціях з податку на прибуток за вище вказані податкові звітні періоди.
Пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 цієї статті передбачено, що до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.
Не включаються до складу валових витрат витрати на: сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб (підпункт 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР).
Відповідно до пункту 19.3 ст.19 цього ж Закону не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах: податок на капітал (майно) та приріст капіталу; поштові податки; податки на реалізацію (продаж); інші непрямі податки незалежно від того, чи підпадають вони під категорію прибуткових податків, чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав; суми податку, сплачені з пасивного прибутку (дивідендів, процентів, страхування, роялті).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до суми валових витрат суму податку PVN, його постійним представництвом до бюджету Латвійської Республіки, як суму витрат, що пов'язані із господарською діяльністю позивача.
При цьому, суди відхилили довід податкового органу про порушення позивачем підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, якими виключено зі складу валових витрат суми податку на додану вартість, з огляду на те, що таке виключення стосується тільки податку, який визначений законодавством України (Закон України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про систему оподаткування») та справляється на території України. Згідно з висновком суду, податковий орган неправомірно ототожнив податок на додану вартість, встановлений нормами законодавства України та податок PVN, який встановлений законодавством Латвійської Республіки безвідносно до схожості природи таких податків.
Висновок судів попередніх інстанцій є правильним лише частково.
Як встановлено в судовому процесі, постійне представництво позивача в м. Рига зареєстровано платником податку PVN, що входить в податкову систему Латвійської Республіки. Постійне представництво отримало на рахунок кошти від замовника - резидента Латвійської Республіки за виконані роботи, в ціну яких входили і суми зазначеного податку та як платник цього податку перерахувало суми податку до бюджету Латвійської Республіки (загальна сума за період з 4-го кварталу 2006 року по 2-й квартал 2008 року склала 10218115,00 грн.).
За своєю економічною сутністю податок PVN, є непрямим, оскільки нараховується на вартість обороту, входить до складу ціни реалізації товару (послуг), сплачується фактично покупцем, з перекладанням у законодавчому порядку обов'язку щодо сплати цього податку з реального платника (покупця) на формального (продавця). З врахуванням цього збільшення позивачем суми валових витрат на суму цього податку, сплаченого його постійним представництвом згідно із законодавством Латвійської Республіки, є порушенням норми пункту 19.3 ст. 19 Закону № 334/94-ВР, якою встановлено застереження щодо непрямих податків, сплачених в інших країнах.
Разом з тим, як свідчать приєднані до справи докази, позивач до валового доходу включив загальну суму валютних коштів, зарахованих на банківський рахунок постійного представництва в м. Рига, в тому числі і суму нарахованого податку PVN (а.с. 135). Представник ДПІ в судовому засіданні суду касаційної інстанції підтвердив, що сума податкових зобов'язань була визначена позивачу за результатами перевірки без виключення суми податку PVN, яка поступила на банківський рахунок постійного представництва, із суми валового доходу. Оскільки податок PVN входить в податкову систему Латвійської Республіки і сплачується до бюджету останньої, він не може одночасно приймати участь у визначенні дохідної частини Державного бюджету України. З огляду на це позивач не зобов'язаний включати суми цього податку до валового доходу.
Згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. За змістом цієї норми при проведенні документальних перевірок контролюючий орган повинен виявляти як випадки заниження, так і завищення податкових зобов'язань. З огляду на те, що податкові зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням від 16.12.2008 № 0001152301 визначені позивачу без врахування суми завищення валових доходів, висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності цього податкового повідомлення-рішення є правильним, безвідносно до підстав, з яких такий висновок був зроблений.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 15.11.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписМ.П. Зайцев