19 листопада 2015 року м. Київ К/9991/63989/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 по справі № 2а-15738/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дєва-71"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень - рішень,-
У листопаді 2011 року Товариством до суду заявлено позов про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.08.2011 №000057180, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 55 552,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 13 888,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012, позов задоволено.
Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 року, за результатами якої оформлено акт від 27.07.2011 № 1451/18-015/33203677 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до висновків викладених в акті перевірки Товариством порушено вимоги пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч. 1, 5 ст. 203 п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного завищення ПДВ на загальну суму 55 552,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "Скап Холдінгс" не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки відповідно до протоколу допиту директора вказаного контрагента, щодо якого порушено кримінальну справу, він здійснив реєстрацію вказаного підприємства на своє ім'я за винагороду та підписував відповідні документи також за винагороду, проте ніякої господарської діяльності від імені Товариства не здійснював, крім того контролюючий орган зазначив, що позивач не має реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (матеріальних та трудових ресурсів), що було виявлено за допомогою системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Таким чином, вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору купівлі - продажу з контрагентом ТОВ "Скап Холдінгс", подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (поставка придбаного товару іншому господарюючому суб'єкту), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, первинних документів (договір купівлі-продажу, видаткова та податкова накладна, товарно-транспортна накладна, договір поставки), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення вказаних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкової накладної був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.
Доводи відповідача про недійсність укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій також правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (позивача) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 по справі № 2а-15738/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко