12 листопада 2015 року м. Київ К/800/21637/13
К/800/20744/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Мороз В.Ф.
Логвиненко А.О.
Донець О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року
у справі за позовом ОСОБА_6
до Рівненської міської ради (надалі також - міська рада)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_7, також третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Леді», товариство з обмеженою відповідальністю «Марічка», суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_8, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_9, ЖКП «Покровське»
про скасування рішення,
Позивач звернувся з позовом про скасування рішень міської ради: № 1490 від 11.04.2008 року «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення та закріплення меж прибудинкової території за будинковолодінням АДРЕСА_1»; № 2607 від 02.07.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та закріплення меж прибудинкової території за будинковолодінням АДРЕСА_1»; №3511 від 12.05.2010 року «Про припинення права оренди частини земельної ділянки, скасування абзацу 1 пункту 2 рішення Рівненської міської ради від 02.07.2009 року №2607 та передачу в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1».
В обґрунтування позову вказав на незаконність оскаржуваних рішень, оскільки земельна ділянка, щодо якої вони прийняті, призначена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за цією адресою та перебуває у спільному користуванні мешканців будинку. Має надаватись у постійне користування підприємству, установі чи організаціям, яка здійснює управління цим будинком. Такі рішення порушують права позивача, який проживає у цьому будинку.
Рівненський міський суд, погодившись з доводами позивача, постановою від 31.05.2012 року позов задовольнив та скасував оскаржувані рішення міської ради.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування прийнятого рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що органи місцевого самоврядування, будучи власниками земель комунальної власності, до яких належать і земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки та прибудинкові території комунальної власності, як суб'єкти права власності, наділені правом володіння, користування, розпорядження належними їх землями комунальної власності, зокрема і повноваженнями з надання цих земель у користування, у тому числі і на умовах оренди. Також вказав на відсутність право встановлювальних документів, які посвідчують в установленому законом порядку право власності чи право користування співвласників земельною ділянкою.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції звернулись з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Судова колегія вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 11.04.2008 року міською радою було прийнято рішення №1490 про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення та закріплення меж прибудинкової території за будинковолодінням АДРЕСА_1.
В подальшому 02.07.2009 року міською радою прийнято рішення №2607 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та закріплення меж прибудинкової території за будинковолодінням АДРЕСА_1.
12.05.2010 року міською радою прийнято рішення №3511 «Про припинення права оренди частини земельної ділянки, скасування абзацу 1 пункту 2 рішення Рівненської міської ради від 02.07.2009 року №2607 та передачу в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1».
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень ( пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Верховний Суд України у постановах від 11 листопада 2014 року у справі (№21-405а14) та 06 жовтня 2015 року (№21-1306а15) зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
У зв'язку з цим Верховний Суд України у постанові від 06 жовтня 2015 року (№21-1306а15) дійшов висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Процесуальним наслідком цього висновку є закриття провадження у справі.
Враховуючи зазначене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія вбачає підстави для закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За правилами частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
За таких обставин, оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 222, 223, 228, 230 КАС України,
Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду від 31.05.2012 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
А.О. Логвиненко
О.Є Донець
В.Ф. Мороз