19 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Музичко С.Г., Прокопчук Н.О.
при секретарі: Бережняк Н.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1, яка діє як в своїх інтересах та представляє інтереси малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_7, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про вселення, усунення перешкод у здійсненні права власності, встановлення порядку користування нерухомим майном,
У березні 2015 року ОСОБА_1, яка діє як в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про вселення її разом з доньками в квартиру АДРЕСА_1. Просила суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди у здійсненні права власності на 1/2 зазначеної квартири, та просила встановити порядок користування кімнатами у вказаній квартирі шляхом виділення в користування позивачу кімнату площею 17,1 кв. м, а відповідачу ОСОБА_3 житлову кімнату площею 12, 8 кв. м. Кухню - площею 6,8 кв. м., коридор - площею 4,3 кв. м, санвузол - 2,8 кв. м, балкон - 0, 7 кв. м. залишити в спільному користуванні сторін.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.09.2015 позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 разом із доньками ОСОБА_3, ОСОБА_6, у квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 зазначеною квартирою. В решті позовних вимог - відмовлено.
Справа № 755/5991/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/14776/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи та порушення норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що спільна дочка сторін ОСОБА_5 проживає в спірній квартирі та відповідач не чинить будь-яких перешкод щодо користування останньою. Зазначив, що проживання шістьох осіб в даній квартирі загальною площею 43,80 кв. м. є неможливим, та враховуючи, що кімнати є суміжними та прохідними поділ майна в натурі також є неможливим. Вказав, що спірну квартиру купив за власні кошти, а позивач з 2008 року в ній не проживає, комунальні послуги не сплачує.
Рішення в частині відмови у встановленні порядку користування житловим приміщенням сторонами не оскаржувалося, в зв'язку з чим набрало законної сили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено, що він позбавлений можливості користуватись належним йому майном.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки форми № 3 від 26.06.2013, виданої ЖРЕО 795, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 - власник, ОСОБА_1 - колишня дружина, ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_7 - батько колишньої дружини (а. с. 19). 05.05.2015 рішенням Дніпровського районного суду, яке набрало законної сили, 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1 та 1/2 частину вказаної квартири визнано за ОСОБА_3 (позивачем по справі) (а. с. 10-14). Враховуючи, що відповідач чинить перешкоди та заперечує позивачу користуватись спірним майном, як співвласнику, остання звернулась з відповідним позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с.10-14). Відповідно до зави відповідача від 01.09.2015 останнім був визнаний позов в частині вселення та усунення перешкод у здійсненні права власності (а. с. 65).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині вселення ОСОБА_1 разом із доньками ОСОБА_3, ОСОБА_6, у квартиру АДРЕСА_1 та про зобов'язання відповідача усунити перешкоди у користуванні вказаної квартири останніми.
Доводи апелянта про неможливість вселення позивача з доньками до спірної квартири, враховуючи невеликий розмір останньої є необґрунтованими, оскільки рішенням Дніпровського районного суду від 05.05.2015, яке набрало законної сили за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частину зазначеної квартири (а. с.10-14), а тому вона відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Доводи апелянта, які ґрунтуються на безпідставності права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в зв'язку з чим не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: С.Г. Музичко
Н.О.Прокопчук