18 листопада 2015 року Справа № 922/2473/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач),
Грека Б.М., Нєсвєтової Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиліквідатора відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство - 16309" та Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову та на рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року господарського суду Харківської області від 30.06.2015 року
у справі господарського судуХарківської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк"
довідкритого акціонерного товариства "Лозівське АТП- 16309"
провизнання права власності,
в засіданні взяли участь представники:
- позивача:Серпутько А.С., Сидора С.І.
- відповідача: - прокурор:Мішин С.І., Збарих С.М.
У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський автопарк" (далі - ТОВ "Лозівський автопарк") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Лозівське АТП- 16309" (далі - ВАТ "Лозівське АТП- 16309") про визнання права власності на нежитлові будівлі літ. "А-2", загальною площею 1073,8 кв.м., літ. "Б-2", загальною площею 3983,9 кв.м., літ. Д", загальною площею 23,5 кв.м., 2 СК-26, огорожу - 650 п.м., асфальтовану відкриту стоянку на 150 авто, площею 6400 кв.м., зовнішнє освітлення ЛЕП-10КВТ, мережі водопостачання та каналізації, газопровід внутрішній, розташовані за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Польова, 1 (далі -нерухоме майно) та визнання права власності на рухоме майно - транспортні засоби: ПАЗ 3205 (1991 рік випуску, державний номер АХ 6456ВІ, реєстраційне свідоцтво АХС111379, дата реєстрації 14.05.2008 року), IKARUS 250 (1986 рік випуску, державний номер АХ2933АХ, реєстраційне свідоцтво АХС045006, дата реєстрації 07.07.2007 року), DAIMLER-BENZ 0303 (1977 рік випуску, державний номер АХ 7651ВА, реєстраційне свідоцтво АХС025380, дата реєстрації 09.06.2007 року); DAIMLER-BENZ (1987 рік випуску, державний номер 2883ХІА, реєстраційне свідоцтво ХАС533897, дата реєстрації 12.06.2002 року); IKARUS 256 (1988 рік випуску, державний номер 0967ХАХ, реєстраційне свідоцтво ХАС246084, дата реєстрації 21.08.1997 року), КРАЗ 256 (1993 рік випуску, державний номер 2782ХАФ, реєстраційне свідоцтво ВЦ827992, дата реєстрації 09.04.1993 року), ГАЗ 3307 (1993 рік випуску, державний номер 3165ХАФ, реєстраційне свідоцтво ХАС048003, дата реєстрації 12.01.1995 року) - далі рухоме майно.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.06.2015 року (далі - Суслова В.В.) позов задоволено повністю. Визнано за ТОВ "Лозівський автопарк" право власності на нежитлові будівлі літ. "А-2", загальною площею 1073,8 кв.м., літ. "Б-2", загальною площею 3983,9 кв.м., літ. Д", загальною площею 23,5 кв.м., 2 СК-26, огорожу - 650 п.м., асфальтовану відкриту стоянку на 150 авто, площею 6400 кв.м., зовнішнє освітлення ЛЕП-10КВТ, мережі водопостачання та каналізації, газопровід внутрішній, розташовані за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Польова, 1 та на рухоме майно - транспортні засоби: ПАЗ 3205 (1991 рік випуску, державний номер АХ 6456ВІ, реєстраційне свідоцтво АХС111379, дата реєстрації 14.05.2008 року), IKARUS 250 (1986 рік випуску, державний номер АХ2933АХ, реєстраційне свідоцтво АХС045006, дата реєстрації 07.07.2007 року), DAIMLER-BENZ 0303 (1977 рік випуску, державний номер АХ 7651ВА, реєстраційне свідоцтво АХС025380, дата реєстрації 09.06.2007 року); DAIMLER-BENZ (1987 рік випуску, державний номер 2883ХІА, реєстраційне свідоцтво ХАС533897, дата реєстрації 12.06.2002 року); IKARUS 256 (1988 рік випуску, державний номер 0967ХАХ, реєстраційне свідоцтво ХАС246084, дата реєстрації 21.08.1997 року), КРАЗ 256 (1993 рік випуску, державний номер 2782ХАФ, реєстраційне свідоцтво ВЦ827992, дата реєстрації 09.04.1993 року), ГАЗ 3307 (1993 рік випуску, державний номер 3165ХАФ, реєстраційне свідоцтвоХАС048003, дата реєстрації 12.01.1995 року).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року (колегія суддів у складі: Черленяк М.І. - головуючий, судді: Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) рішення місцевого господарського суду від 30.06.2015 року залишено без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ліквідатор відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство - 16309" та Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області подали касаційні скарги, в яких просять постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог, скаржники посилаються на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги про визнання за позивачем право власності на нерухоме та рухоме майно, суди попередніх інстанцій виходили з того, що таке право ним правомірно було набуто на підставі угоди про припинення зобов"язання передачею відступного № 2 від 30.03.2014 року та договору купівлі-продажу № 4 від 31.03.2014 року, які укладені між позивачем та відповідачем, і таке право виникло до відкриття процедури банкрутства відповідача, але належним чином не було оформлено позивачем, через обставини, що не залежали від його волі та оскільки позивач фактично володіє та користується зазначеним у позові майном, а тому право власності підлягає захисту.
Проте такі висновки попередніх інстанцій, колегія суддів вважає передчасними та такими, що зроблені без урахування та дослідження всіх обставин справи.
За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 640 ЦК України, приписи якої визначають момент укладення договору, передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно зі статтею 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Суди попередніх інстанцій, визнаючи за позивачем право власності належним чином не дослідили зазначені позивачем підстави, на яких він вважає було набуто право власності на спірне майно, не надана таким правочинам, з урахуванням приписів щодо форми правочинів, належна юридична оцінка, у зв"язку з чим суди дійшли до передчасних висновків про правомірність набуття позивачем права власності на вказане ним майно.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відступне, за яким зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові (ст. 600 ЦК України) є правочином і на нього поширюються всі нормативні вимоги, що визначають правовий режим правочинів (гл. 16 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій зазначеному також не було надано належну юридичну оцінку, у зв"язку з чим не було досліджено умови угоди про припинення зобов"язання передачею відступного № 2 від 30.03.2014 року, укладеної між сторонами щодо форми правочину, розміру, строків та порядку передання відступного, не враховано, що строк настання відступного може бути встановлено тільки до настання строку виконання основного зобов"язання; порядок надання відступного не може включати в будь-якій формі дії боржника з передання відступного після настання строку виконання основного зобов"язання.
Крім того, при вирішенні спору про визнання права власності, судами попередніх інстанцій не було враховано, що за змістом статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 5011-74/9393-2012).
Не врахування та не дослідження зазначених вище обставин, призвело до прийняття судами передчасних висновків попередніх інстанцій про правомірність набуття позивачем права власності на вказане ним нерухоме та рухоме майно, про порушення право власності позивача на це майно, а також про наявність правових підстав, передбачених ст. 392 ЦК України, для захисту права власності позивача.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин у справі є виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на викладене та враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, судова колегія вважає, що постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку, ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційні скарги ліквідатора відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство - 16309" та Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 року у справі № 922/2473/15 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий М.М.Черкащенко
Судді Б.М.Грек
Н.М.Нєсвєтова