18 листопада 2015 року Справа № 910/10292/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Данилової Т.Б.,
Козир Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015 року у справі № 910/10292/15 Господарського суду міста Києва за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, м. Київ, до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", Полтавська область, про стягнення штрафних санкцій,
за участю представників сторін:
прокуратури - Голуб Є.В. (посвідчення № 029151 від 22.09.14);
позивача - Ковальчук І.В. (дов. № 220/318/д від 18.05.15);
відповідача - Білявський В.В. (дов. № 2 від 05.01.15),
У квітні 2015 року Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "АвтоКрАЗ" про стягнення штрафних санкцій.
Вказував, що 06.11.14 між Міністерством оборони України (замовником) та ПАТ "АвтоКрАЗ" (виконавцем) був укладений державний контракт № 247/4/14/27 на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням - автомобілів вантажних підвищеної прохідності КрАЗ-6322-0000016-02 та автомобілів тягачів сідельних підвищеної прохідності КрАЗ-6446-0000076-02, згідно якого виконавець зобов'язався у 2014 році виготовити і поставити замовнику продукцію, визначену у специфікації, а замовник - прийняти продукцію та здійснити її оплату.
Посилаючись на порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині дотримання строку поставки продукції, Заступник Генерального прокурора України просив стягнути з відповідача 254 823,18 грн. штрафу та 340 370,97 грн. пені на підставі ст. 231 ГК України та розділу 7 контракту.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 липня 2015 року (суддя Пасько М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015 року (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий, Зеленіна В.О., Смірнової Л.Г.), позов задоволено.
Постановлено стягнути з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь Міністерства оборони України 254 823,18 грн. штрафу та 340 370,97 грн. пені.
Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині дотримання строку поставки продукції, що відповідно до положень ст. 231 ГК України є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити штраф та пеню.
У касаційній скарзі ПАТ "АвтоКрАЗ", посилаючись на неповне встановлення судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи щодо строків прострочення ним поставки продукції, а також на помилковість висновків судів щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за порушення ним договірного зобов'язання, що є порушенням ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 06.11.14 між Міністерством оборони України (замовником) та ПАТ "АвтоКрАЗ" (виконавцем) був укладений державний контракт № 247/4/14/27 на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням - автомобілів вантажних підвищеної прохідності КрАЗ-6322-0000016-02 та автомобілів тягачів сідельних підвищеної прохідності КрАЗ-6446-0000076-02, згідно якого виконавець зобов'язався у 2014 році виготовити і поставити замовнику продукцію, визначену у специфікації, а замовник - прийняти продукцію та здійснити її оплату.
Згідно додаткової угоди № 1 від 25.12.14 до контракту вартість продукції сторонами встановлено в сумі 36 099 532,40 грн. (без ПДВ), а загальна сума контракту разом з ПДВ складала 43 319 438,88 грн.
Розрахунки за продукцію здійснюються шляхом попередньої оплати у розмірі 100 % вартості продукції за контрактом, з яких 80 % в термін 3 банківських днів з дати укладення контракту, 20 % в термін 3 банківських днів з дати підписання протоколу договірної ціни. При цьому продукція поставляється протягом трьох місяців з дня перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але в будь-якому випадку не пізніше строку, зазначено у специфікації (п. 2.12 контракту).
Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ст. 530 ЦК України.
Судами встановлено, що на виконання умов контракту № 247/4/14/27 від 06.11.14 позивачем здійснено попередню оплату в сумі 35 375 668,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 247/1/599 від 07.11.14 та в сумі 7 943 770,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 247/1/666 від 25.12.14, проте відповідачем здійснено поставку продукції з порушенням строків обумовлених контрактом, а саме: на 22 дні за першою поставкою продукції та на 58 днів за другою поставкою продукції.
В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України).
Приписами ч. 2 ст. 231 ГК України унормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Позивачем за порушення відповідачем договірного зобов'язання здійснено нарахування пені на суму 331 270,14 грн. та 7 % штрафу на суму 254 823,18 грн.
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та штрафу та врахувавши, що оплата продукції здійснювалась позивачем за рахунок бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення означених вимог.
З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Посилання касаційної скарги на неможливість вчасного виконання ПАТ "АвтоКрАЗ" строків поставки продукції на підставі контракту № 247/4/14/27 від 06.11.14 через виникнення обставин непереборної сили, а саме: запровадження ПАТ "Полтаваобленерго" віяльних відключень електричної енергії, що вплинуло на строки виготовлення продукції, не заслуговують на увагу суду, оскільки як було встановлено судами електрична енергія за даними обленерго відключалася не кожного дня, а на декілька годин і тільки до 23.12.14, натомість, прострочення поставки продукції позивачу склало від 22 до 58 днів.
Доводи скаржника про те, зважаючи на вказані вище обставини судами попередніх інстанцій безпідставно не було зменшено розмір штрафних санкцій, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду.
Посилання скаржника на те, що судами не було з'ясовано дату передачі продукції спростовуються матеріалами справи, зокрема, актами приймання-передачі № 1 від 22.01.15 та № 2 від 27.02.15.
Щодо обґрунтувань скаржника про незастосування судами п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, у зв'язку з тим, що Заступником Генерального прокурора України не зазначено на захист яких саме інтересів держави ним подано позов, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Положеннями ст. 2 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 зазначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. У справах, порушених за позовною заявою прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, згідно зі ст. 29 ГПК України набуває статусу позивача.
При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015 року у справі № 910/10292/15 залишити без змін.
Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська
Судді: Т.Б. Данилова
Т.П. Козир