Справа № 22-3070 / 2008 Головуючий у 1 інстанції
Шудрик А.А. Суддя-доповідач: Приймак В.М.
"26" серпня 2008 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
Суддів : Мануйлова Ю.С.
Осоцького І.І. При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконкому Комишувахської селищної ради. Державної нотаріальної контори Оріхівського району про тлумачення заповіту, -
встановила:
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась з позовом в якому вказувала, що вона є рідною дочкою ОСОБА_2, яка 20 січня 1997 року у виконкомі Комишувахської селищної ради склала заповіт, зареєстрований за № 24, згідно якого, на випадок її смерті все майно, де б воно не знаходилось та із чого б воно не складалось, заповідала їй та ОСОБА_4 (другій доньці) у рівних частинах. На час складення заповіту у її матері, ОСОБА_2, був будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1. Виходячи гз зазначеного у заповіту їх мати залишала спадкове майно їй та сестрі ОСОБА_4., зазначений будинок у рівних частинах. У 2000 році після смерті своїх батьків ОСОБА_2 отримала спадкове майно, яке складалось із 1/2 частини будинку, розташованого АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у виконкомі Комишувахської селищної ради ОСОБА_2 склала ще один заповіт, зареєстрований за № 647, згідно якого 1/2 частини житлового будинку розташованого АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_2
Таким чином, двома заповітами, від 20.01.1997 року та ІНФОРМАЦІЯ_1, які не суперечили один одному, ОСОБА_2 розділила все своє майно у рівних частинах між трьома дочками - ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. Позивач, щоб прийняти спадщину після смерті матері, звернулась до Комишувахської селищної ради із проханням підтвердити дійсність заповіту від 20.01.1997 року. В селищній раді їй зробили помітку, що заповіт від 20.01.1997 року не скасовано, але ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 склала ще один заповіт, зареєстрований за № 647.
11.12.2006 року позивач звернулась в державну нотаріальну контору
Оріхівського району для прийняття спадщини, але від сестри ОСОБА_2. по телефону
вона дізналась, що остання оформляє все спадкове майно на своє ім'я.
07.03.2007 року державний нотаріус пояснив їй, що ОСОБА_2. подала заяву на
прийняття спадщини за заповітом від ІНФОРМАЦІЯ_1 та те, що їх мати залишила ОСОБА_2 все майно, тобто два будинки. Ще при житті, зазначала позивач, мати говорила, що
вона розділила все майно між трьома дочками порівну, тому вважає, що заповіт від
ІНФОРМАЦІЯ_1 складений виконкомом Комишувахської селищної ради не вірно. В
заповіті вказане спадкове майно, зазначене машинописним друком, а саме 1/2 частина
будинку розташованого АДРЕСА_2 ОСОБА_2 - в цілому. Сам же бланк заповіту містить в собі рядки, де вказано „все моє майно,
де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все по Закону я маю
право заповідати". Враховуючи те, що вказаний заповіт не відповідає волі їх матері, вона
звернулась до суду із заявою про розтлумачення вказаного заповіту.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2008 року позов задоволено. Заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1, складений ОСОБА_2 і посвідчений секретарем виконавчого комітету Комишувахської селищної ради Оріхівського району Запорізької області за № 647, тлумачено так як він складений: „ОСОБА_2, яка проживає АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті роблю заповіт-розпорядження: „Все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все по Закону я маю право заповідати 1/2 частину житлового будинку, розташованого АДРЕСА_2 -ОСОБА_2 - в цілому".
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вона, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, колегія суддів зважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в реєстрі за № 647, слід тлумачити таїс як він написаний, тобто, ОСОБА_2 відповідно до цього заповіту заповідала все своє
майно, в тому числі будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи та діючому законодавству, яке належить застосовувати в даних правовідносинах.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
У порушення вимог ст. 215 ЦПК України, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення не зазначив про те, чи задовольнив він позовні вимоги позивача повністю або частково, або відмовив у позові. Оскільки суд зробив висновок про те, що заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає тлумаченню та є чітким і ясним, то в дійсності він повинен був відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Відповідно до ст. 37 ЗУ „Про нотаріат" в населених пунктах, де відсутні державні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних рад народних депутатів здійснюють ряд нотаріальних дій, в тому числі посвідчують заповіти.
Відповідно до наказу № 22/5 Міністерства юстиції України, який був зареєстрований 26.10.1994 року № 256/466 „Про затвердження Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів" секретар Комишувахської селищної ради Шакула Н.А. посвідчила заповіти ОСОБА_2 від 20.01.1997 року та від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до п.п, 16, 17 Інструкції тексти нотаріально посвідчених заповітів повинні бути написані чітко та ясно, числа та строчки, які є змістом заповіту, повинні бути зазначені хоч би один раз словами, а прізвища, ім'я та по-батькові повинні бути записані в документі повністю з зазначенням місця їх проживання.
Заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1, складений на бланку одного типографського шрифту, а сам текст (волевиявлення спадкодавця) надрукований печатною машинкою. Таким чином, надрукований на бланку типографський текст „все мое имущество, где бы оно не было и с чего бы оно не состояло и вообще все по закону я имею право завещать» суперечить тексту, надрукованому печатною машинкою «1/2 часть жилого дома, расположенного АДРЕСА_2 ОСОБА_2 - в целом».
Судом встановлено, що 20.01.1997 року ОСОБА_2 у виконкомі Комишувахської селищної ради склала заповіт, зареєстрований за № 24. згідно якою, вона заповідала все своє майно, без його конкретизації. ОСОБА_1 та ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 у виконкомі Комишувахської селищної ради ОСОБА_2 склала ще один заповіт, зареєстрований за № 647, згідно якого, 1/2 частина житлового будинку, розташованого АДРЕСА_2 заповідала ОСОБА_2. в цілому.
Відповідно до п.п. 38, 39 Інструкції спадкодавець може в любий час змінити чи скасувати заповіт, звернувшись при цьому до виконкому із заявою. Отримавши таку заяву, посадова особа виконкому робить про це помітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в алфавітній книзі обліку заповітів та відповідний запис на екземплярі заповіту, який зберігається у виконкомі.
Судом встановлено, що після смерті спадкодавця на заповіті від 20.01.1997 року була зроблена помітка про те, що цей заповіт не скасовувався, але був складений ще один заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Крім того, судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що заповіт від 20.01.1997 року не був змінений чи скасований. Судом не встановлена і та обставина, що спадкодавець ОСОБА_2 зверталася із заявою про зміну чи скасування заповіту від 20.01.1997 року.
Відповідно до ст. 213 ЦК України при тлумаченні угоди приймається до уваги
однакові для всього змісту угоди значення слів та понять, а також загально прийняті значення термінів та шляхом порівняння відповідної частини угоди зі змістом інших її частин, всім її змістом та наміром сторін. При цьому приймається до уваги суть та характер відносин, їх поведінка, відповідність частин угоди між собою та з загальним змістом, відповідність угоди принципам цивільного законодавства та Конституції України. При ухваленні судового рішення суд першої інстанції зазначені норми матеріального права не застосував та не виклав мотиви їх незастосування.
Відповідно до Наказу № 19/5 від 07.07.1994 року Міністерства Юстиції України затверджені форми заповітів на все майно (зразок № 2) та заповіти на окремі види майна (зразок №4).
Таким чином, у заповіті на все майно законодавством не передбачено будь-якої конкретизації майна. Заповіт від 20.01.1997 року, яким ОСОБА_2 заповідала все своє майно (без конкретизації), відповідає зразку №2. Разом з тим. у заповіті від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заповідала ОСОБА_2. 14 частину жилого будинку, розташованого АДРЕСА_2. Зазначений заповіт відповідає зразку №4, тобто він є конкретизований та стосується лише окремого майка, а саме - житлового будинку, розташованого АДРЕСА_2. Суд першої інстанції зазначені зразки заповітів до уваги не прийняв, не дав їм належної оцінки.
Відповідно до ст. 57 ЦЇІК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Згідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 року „Про судове рішення", мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів. Приймаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
На порушення зазначених вимог суд першої інстанції необгрунтовано відхилив показання свідків з боку позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7 та ОСОБА_8, пославшись на те, що вони є зацікавленими особами в цьому розподілі. Разом з тим, такий свій висновок суд першої інстанції взагалі не обгрунтував. Крім того, позовна заява не містить в собі вимог щодо будь-якого розділу майна, а лише вирішується питання щодо тлумачення заповіту відповідно до вимог ст. 213 ЦК України. Жодний із допитаних свідків не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітами від 20.01.1997 року та ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом з тим, свідки ОСОБА_5, який є чоловіком позивача, ОСОБА_6, яка с сусідкою покійної ОСОБА_2, ОСОБА_7, яка є дочкою позивача, та ОСОБА_8, який є онуком покійної ОСОБА_2, у судовому засідання дали пояснення та підтвердили ті обставини, що за свого життя ОСОБА_2 розпорядилася своїм майном відносно всіх трьох своїх дочок в рівних частках. Зазначені свідки у повному обсязі підтвердили обгрунтованість позовних вимог щодо тлумачення заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25, 03.2003 року ОСОБА_2 ще при житті продала свою 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 сину відповідача по справі ОСОБА_2. - ОСОБА_9 Зазначеному письмовому доказу суд першої інстанції оцінки не дав. Разом з тим. зазначений договір свідчить про те, що ОСОБА_2 ще при житті 03.1 1.2000 року склала заповіт на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 та підтвердженням незмінності волі спадкодавця є укладення договору купівлі-продажу 25.03.2003 року лише на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2.
Судом встановлено, що сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2. після смерті матері звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Ці докази
суд першої інстанції взагалі не досліджував та не дав їм належної оцінки.
Разом з тим, ОСОБА_1, 11.12.2006 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом. В той же час, ОСОБА_2, 08.12.2006 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері за законом. Остання обставина, на думку колегії, свідчить про те, що ОСОБА_2. знала і розуміла те, що її матір - ОСОБА_2 заповідала їй лише 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою будинок АДРЕСА_2, а не все майно, як зазначено в тексті заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому не приклала до заяви заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Таким чином, колегія приходить до висновку, що заповіти від 20.01.1997 року та від ІНФОРМАЦІЯ_1 є самостійними заповітами та ніяким чином не пов'язані один з одним. Заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно розуміти та тлумачити так, що ОСОБА_2 своїм заповітом від ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідала ОСОБА_2. конкретне майно, а саме - 1/2 частини житлового будинку., розташованого за адресою будинок АДРЕСА_2, а не все майно, як то зазначено в тексті заповіту.
Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріальної та процесуального права привело до ухвалення неправильного рішення, воно не може бути визнано законним та підлягає скасуванню. Приймаючи до уваги ті обставини, що в матеріалах справи є необхідні докази та відсутня необхідність в збиранні інших доказів, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2008 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: „Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Розтлумачити заповіт ОСОБА_2, посвідчений секретарем виконкому Комишувахської селищної ради народних депутатів Оріхівського району Запорізької області Шакулою Неонілою Олександрівною 03 листопада 2000 року, та зареєстрованого у реєстрі за № 647 наступним чином: , Я, ОСОБА_2, яка мешкає АДРЕСА_1, на випадок своєї смерті роблю заповіт-розпоряджєння: заповідаю 1/2 частину житлового будинку, розташованого АДРЕСА_2 ОСОБА_2 в цілому".
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.