10 вересня 2009 року №22а-10622/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого-судді: Пліша М.А.,
суддів: Стародуба О.П., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання: Ільницькій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову господарського суду Волинської області від 05 червня 2008р. у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення №0000142200 від 12.12.2007р.,-
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції в якому просила визнати нечинним податкове повідомлення - рішення відповідача №0000142200 від 12.12.2007р.
Постановою господарського суду Волинської області від 05 червня 2008р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції приватний підприємець ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що механізм застосування та стягнення штрафних санкцій встановлено Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Згідно цього Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки визначені цим Законом або іншими законами України, а штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не є законом про оподаткування, тому визнання пені, яка нараховується за порушення його норм не є податковим зобов'язанням, а адміністративно-господарською санкцією.
Господарським судом Волинської області нараховану податковим органом пеню визначено не як податкове зобов'язання, а як адміністративно-господарську санкцію.
Проте, при цьому судом не взято до уваги те, що процедура нарахувань та стягнень, визначена Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стосується лише податкових зобов'язань, пені та штрафів (в розумінні п. 1.4 та 1.5 ст. 1 Закону), а не адміністративно-господарських санкцій.
В свою чергу, ст. 5.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначає строки погашення саме податкового зобов'язання, й взагалі не стосується адміністративно-господарських санкцій. Таким чином, суд допускає використання під час процедури застосування адміністративно-господарських санкцій окремих положень вище вказаного Закону, що є на думку апелянта неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Наслідками прийняття рішення, яким суд фактично дозволив податковому органу застосовувати до платника податків адміністративно-господарську санкцію за процедурою, передбаченою Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , є й те, що ця визнана судом адміністративно-господарська санкція втрачає свій статус як такої. Тобто, якщо суд кваліфікує пеню за порушення валютних розрахунків адміністративно-господарську санкцію, це повинно означати: відсутність процедури узгодження розміру нарахування; неправомірність, у разі несплати добровільно в установлений строк, направлення суб'єкту господарювання податкових вимог, застосування податкової застави та адміністративного арешту до його активів; стягнення несплаченої суми нарахованої пені можливе виключно в судовому порядку за позовом податкового органу.
В той же час, всі вище перелічені ознаки адміністративно-господарської санкції перестають мати будь-яке значення, оскільки податковий орган завдяки оспорюваному рішенню суду першої інстанції й надалі використовуватиме процедуру, встановлену Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» . А з вищевикладеного різниця ж між процедурою нарахування та стягнення податкового зобов'язання й адміністративно-господарської санкції є очевидною і додаткових коментарів не потребує.
Оскільки штрафні (фінансові) санкції, нараховані органами державної податкової служби за порушення вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не є податковими зобов'язаннями у визначенні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , то норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на них не поширюються. У разі несплати зазначених штрафних санкцій вони не можуть набувати статусу податкового боргу, а також не може застосовуватися порядок їх стягнення, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» . У разі ж нарахування пені й визнання її не податковим зобов'язанням, а адміністративно-господарською санкцією, податковий орган не зможе блокувати роботу платника шляхом застосування податкової застави та примусового продажу активів, оскільки стягнення адміністративно-господарських санкцій, які за своєю суттю є конфіскаційним заходом, в примусовому порядку можливе виключно за рішенням суду.
Судом не взято до уваги той факт, що Луцькою ОДПІ застосована сума пені визначається ні чим іншим як податковим зобов'язанням. А стосовно форми документу, яким податковий орган повідомляє платника податку про застосовану штрафну санкцію, зазначає наступне. Пунктом 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. № 253 передбачено надсилання платникам податку повідомлень про необхідність сплати застосованих до них штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у формі податкових повідомлень-рішень (п. 2.6 Порядку). Додатками до цього Порядку встановлено різні форми повідомлень-рішень (залежно від виду порушення), але жодне з них до пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не застосовується. Натомість податковим органом використовується форма рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (форма «С»), сфера використання якої - штрафні санкції за порушення неподаткових законів.
Вважає, що в вище вказаному Порядку № 253, без сумніву, має місце певна неузгодженість між твердженням, що зазначена пеня є податковим зобов'язанням, та практичним його втіленням. Вказане у Порядку формулювання дає можливості неоднозначно тлумачити сфери застосування тієї чи іншої документальної форми повідомлення платника про застосовану до нього пеню у сфері ЗЕД. При цьому зазначає, що вказаний порядок в першу чергу розроблений з метою забезпечення впровадження Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та встановлює документальну форму застосування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, і не більше.
Судом не досліджено правомірність застосування Відповідачем саме рішення форми «С», і не взято до уваги п. 2.6 Порядку № 253, який передбачає направлення платникам повідомлень про необхідність сплати застосованих до них штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у формі податкових повідомлень-рішень.
Судом першої інстанції здійснено порушення процесуального права, а саме: не взято до уваги вимоги ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до вимог якої податковий орган як суб'єкт владних повноважень повинен був належним чином довести правомірність прийняття ним Рішення, що ним не було зроблено.
Судом першої інстанції проігноровано й вимоги положення п. 4.4.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , яким передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. А згідно матеріалів справи як Позивач так і Відповідач обґрунтовують свої правові позиції одними й тими ж нормами чинного законодавства України. Тому вважає, що незастосування Господарським судом Волинської області вказаної статті є проявом порушення ним матеріального права при вирішення справи.
Тому просить Скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено невиїзну позапланову перевірку СПД ОСОБА_1. з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій згідно інформації Луцької філії ВАТ ВТБ Банк від 04.09.2007 року № 1054 та від 03.10.2007 року за № 1172 по контрактах № 3 від 30.05.2007 року, № 4 від 18.06.2007 року та № 5 від 27.06.2007 року за період з 30.05.2007 року по 07.12.2007 року, за результатами якої складено відповідний акт № 3/22/2873705240.
Згідно акту перевірки позивачкою було укладено зовнішньоекономічні контракти на поставку товарів з оплатою в іноземній валюті.
Згідно ст.. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції яка діяла в період проведення розрахунків) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно акту перевірки Національним банком України ліцензії на продовження встановлених законодавством термінів розрахунків підприємцю ОСОБА_1. не видавались.
Відповідно до ст. 4 даного Закону за порушення резидентами термінів, передбачених ст. 1 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену ст. 4 вказаного Закону.
Згідно додатку №2 до акту перевірки сума нарахованої пені складає 21009,52 грн.
Суд першої інстанції вірно вказав, що пеня за порушення встановлених ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено ст. 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю. Штрафна санкція застосована податковим органом згідно рішення від 12.12.2007 року за порушення допущені в вересні, жовтні, листопаді 2007 року, які зафіксовано актом перевірки від 07.12.2007 року, тобто в межах строків визначених ст. 250 Господарського кодексу України.
Суд обгрунтовано відхилив твердження позивача щодо застосування при винесенні оспорюваного рішення норм Закону України, оскільки відповідачем - прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Щодо посилання на п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині терміну оплати, то зазначене не може бути-підставою для скасування рішення, оскільки не міняє правової суті застосованої санкції за порушення ст. 1 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
А відтак суд підставно відхилив позовні вимоги.
З огляду на вище викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову господарського суду Волинської області від 05 червня 2008р. у справі № 02/110-2А - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : М.А.Пліш
Судді: О.П.Стародуб
Р.М. Шавель
Повний текст ухвали виготовлено
15.09.2009 р.