79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.10.2015р. Справа№ 914/2480/15
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Стрий Львівської області
до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Миколаївський райавтодор», м.Миколаїв Львівської області
про стягнення 48951,26грн.
Суддя Щигельська О.І.
при секретарі Зарицькій О.Р.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю
Від відповідача: Цимбала І.З. - представник за довіреністю
Суть спору: позов заявлено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м.Стрий Львівської області до Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Миколаївський райавтодор», м.Миколаїв Львівської області про стягнення 48951,26грн., з яких 30910,18грн. основного боргу, 7462,76грн. пені, 403,73грн. 3% річних та 10174,59грн. індексу інфляції.
Ухвалою суду від 23.07.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.08.2015р. Ухвалою суду від 10.08.2015р. розгляд справи відкладено на 19.08.2015р. Ухвалою суду від 19.08.2015р. строк вирішення спору продовжено на 15 днів за клопотанням відповідача та відкладено розгляд справи на 05.10.2015р. В судовому засіданні 05.10.2015р. оголошено перерву до 07.10.2015р. для надання можливості позивачу подати додаткові докази та пояснення на поданий відповідачем відзив.
Представникам сторін роз'яснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.
Представник позивача в судове засідання 07.10.2015р. з'явився, долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№42964/15). Позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві та поясненнях (вх.№42966/15). Ствердив зокрема, що на виконання умов договору, укладеного між сторонами в грудні 2014 року, позивачем у грудні 2014 року та лютому 2015 року надано відповідачу - філії Миколаївський райавтодор Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» послуг із перевезення на суму 30910,10грн., які у встановлений договором строк не оплачено, що й зумовило звернення до суду із позовною заявою, в якій окрім суми основного боргу просив стягнути з відповідача 7462,76грн. пені, 403,73грн. 3% річних та 10174,59грн. індексу інфляції. Пояснив, що після звернення до суду із позовною заявою відповідачем частково погашено основний борг на суму 5000,00грн. Просив позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2015р. проти позову заперечив з підстав, вказаних у відзиві (вх.№42425/15 від 05.10.2015р.). Зазначив, що позивачем не доведено, що виставлені на оплату рахунки отримано відповідачем, а отже, зважаючи на умови договору, прострочення боржника не настало. Відтак, у задоволенні позову просив відмовити.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець за договором, позивач по справі) та філією Миколаївський райавтодор Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник за договором, відповідач по справі) укладено договір про надання послуг №1/12-14 від 09.12.2014р., за яким виконавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язався надати послуги з перевезення вантажів замовника власним транспортним засобом (п.1.1). Виконавець також зобов'язався своєчасно надавати послуги автотранспортного перевезення технічно справним транспортом, а замовник - приймати та оплачувати надані послуги (п.1.2).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у грудні 2014 року позивачем надано послуг на суму 2160,00грн., а в лютому 2015 року - на суму 28750,18грн. Зазначене підтверджується товарно-транспортними накладними за вказаний період та актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №16/12-14 від 12.12.2014р. та №1/2-15 від 06.02.2015р. Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи.
За умовами договору, розрахунок між виконавцем і замовником здійснюється шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця (п.2.1). Вартість послуг визначається по факту наданих послуг згідно відпрацьованого часу на підставі товарно-транспортних накладних та акту виконаних робіт (п.2.2). Замовник зобов'язаний оплатити вартість наданих послуг по перевезенню протягом 3-х днів з моменту виставлення рахунку виконавцем (п.2.3).
На оплату наданих у грудні 2014 року позивачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-000063 від 12.12.2014р., а у лютому - рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 06.02.2015р.
Позивач стверджує, що у встановлений договором строк надані послуги відповідачем не оплачено, що зумовило звернення до суду із позовною заявою про стягнення із відповідача 30910,18грн. основного боргу, 7462,76грн. пені, 403,73грн. 3% річних та 10174,59грн. індексу інфляції. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4800,00грн. витрат за юридичні послуги.
При вирішенні спору суд виходив з наступного.
Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється, як вказано ч.1 ст.908 ЦК України, за договором перевезення.
У ч.ч.1, 2, 4 ст.306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Як передбачено ст.909 ЦК України та ч.ч.1,2 ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі та підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно з ч.1 ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач стверджує, що прострочення виконання зобов'язання із оплати за надані послуги не настало, оскільки позивачем не доведено факт виставлення йому рахунків, тобто отримання вказаних рахунків ДП «Львівський автодор». Водночас, суд звертає увагу на те, що ані чинним законодавством, ані договором, виставлення рахунку не ототожнюється із обов'язком його надання контрагенту. Також до матеріалів справи долучено копію акту звірки взаємних розрахунків, підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками,у якому зазначено, що станом на 30.04.2015р. сальдо на користь позивача складає 30910,18грн. Окрім цього, ФО-П ОСОБА_1 на адресу філії Миколаївський райавтодор Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надіслано претензію №1 від 27.05.2015р. про виконання зобов'язань та перерахунок грошових коштів в розмірі 30910,18грн., яку останнім залишено без відповіді та задоволення. Також позивачем долучено клопотання (вх.№42433/15 від 05.10.2015р.), в якому зазначено, що відповідачем 20.08.2015р. частково погашено основний борг на суму 5000,00грн., що підтверджується копією банківської виписки про рух коштів по рахунку ФО-П ОСОБА_1 Суд звертає увагу, що призначення платежу даної транзакції визначено як «За транспортні послуги згідно рах. №СФ-0000002 від 06.02.2015р.». Зазначене спростовує твердження відповідача про неотримання виставлених позивачем рахунків.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що провадження по справі в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу слід припинити, а позовні вимоги про стягнення 25910,18грн. основного боргу - слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п.4.3 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Проаналізувавши долучений до позовної заяви розрахунок, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 7462,76грн. пені підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Також у п.3.1 вказаної Постанови визначено, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи вищенаведене та визначений позивачем період, за який проведено нарахування індексу інфляції та 3 % річних, суд, провівши відповідні підрахунки, приходить до висновку, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 8650,83грн. індексу інфляції та 403,73грн. 3% річних.
Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат між сторонами, суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач просить покласти витрати на юридичні послуги в сумі 4800,00грн. До матеріалів справи долучено копію договору про надання юридичних послуг від 20.05.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4. Водночас, у поданому відповідачем відзиві проти вказаної вимоги позивача заперечено, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про те, що такі послуги надано адвокатом.
У відповідності до ч.1 ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 роз'яснено, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскільки юридичні послуги, що є предметом зазначеного договору, надано позивачу не адвокатом, а іншим фахівцем в галузі права, то в стягненні з відповідача витрат зі сплати 4800,00грн. за юридичні послуги слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом також враховано, що відповідачем частково погашено заборгованість після звернення позивача до суду із позовною заявою та порушення судом провадження по справі, а відтак, зважаючи на вищенаведене, судовий збір в розмірі 1770,13грн. слід покласти на відповідача, а в решті - на позивача.
Керуючись ст.ст. 20, 22, 33, 34, 43, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Провадження по справі в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу - припинити.
3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м.Львів, вул. Володимира Великого, буд.54; код ЄДРПОУ 31978981) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код ІПН НОМЕР_1) 2591018грн. основного боргу, 7462,76грн. пені, 403,73грн. 3% річних, 8650,83грн. індексу інфляції та 1770,13грн. судового збору.
4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повне рішення складено 12.10.2015р.
Суддя Щигельська О.І.