08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/6376/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
секретар судового засідання Малина Л.В.,
за участю представника ПАТ «АК Промінвестбанк» Савицького О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АК Промінвестбанк») до Управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської області (далі - УПФУ в м. Бориславі Львівської області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) про визнання незаконним та скасування рішень,
У вересні 2010 року ПАТ «АК Промінвестбанк» звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення УПФУ в м. Бориславі Львівської області від 27 липня 2010 року № 10 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування страхових внесків та рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 06 вересня 2010 року №47 про результати розгляду скарги. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у Законі України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV) відсутні норми, які б зобов'язували установи банків здійснювати перевірку правильності нарахування (обчислення) страхувальником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Обов'язок банківської установи полягає у проведенні видачі (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до закону нараховуються страхові внески, лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Посилаючись на те, що у разі сплати страхувальником недоїмки по внескам до Пенсійного фонду України, банк не зобов'язаний за рахунок власних коштів погашати таку недоїмку, просив суд задовольнити позов.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2010 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, неправильно застосовано норми Закону № 1058-ІV. Вказує, що банк не мав можливості проконтролювати повноту сплати страхувальником внесків до Пенсійного фонду України і не зобов'язаний це робити відповідно до чинного законодавства України.
УПФУ в м. Бориславі Львівської області та ГУ ПФУ у Львівській області у запереченнях на касаційну скаргу посилаються на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказують, що контрольні функції банків за правильністю та своєчасністю перерахування коштів передбачені у пункті 22.6 статті 22 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що під час проведення УПФУ в м. Бориславі Львівської області планової перевірки комунального підприємства «Бориславводоканал» з питань дотримання вимог законодавства щодо перерахування, обчислення та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів за період з 30 жовтня 2007 року по 25 червня 2009 року та надання достовірних відомостей, відображених у звітності персоніфікованого обліку за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2008 року було встановлено факт неповної та несвоєчасної сплати авансових платежів, що підлягають сплаті одночасно з виплатою заробітної плати за період з березня по жовтень 2008 року у сумі 181198,72 грн, про що складено акт від 25 червня 2009 року №25.
За висновками цієї перевірки, відповідачем прийнято рішення від 27 липня 2010 року № 10 про застосування до ПАТ «АК Промінвестбанк» штрафних санкцій на підставі пункту 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-ІV у розмірі 15920,45 грн, яке позивач оскаржив до ГУ ПФУ у Львівській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 06 вересня 2010 року №8140/06-32 скаргу ПАТ «АК Промінвестбанк» від 13 серпня 2010 року залишено без задоволення, а рішення УПФУ в м. Бориславі Львівської області від 27 липня 2010 року № 10 - без змін.
За приписами абзацу 2 частини 12 статті 20 Закону №1058-ІV установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу ПФУ суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.
Згідно з пунктом 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, виконавчі органи ПФУ застосовують до банків фінансові санкції у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.
Водночас, абзацом 5 пункту 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 встановлено, що якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, встановленому законодавством України.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом № 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.
Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2010 року, 06 лютого 2012 року та 27 травня 2014 року (№№ 21-2150во09, 21-352а11 та 21-163а14 відповідно).
Із змісту рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 06 вересня 2010 року №8140/06-32 видно, що у 2008 році комунальне підприємство «Бориславводоканал» подало ПАТ «АК Промінвестбанк» платіжні документи на перерахування страхових внесків, але ці суми не відповідали тим, що підлягали сплаті. Отже, позивач видав кошти на виплату заробітної плати без одночасного перерахування страхувальником (Підприємством) страхових внесків, що стало підставою для прийняття УПФУ в м. Бориславі Львівської області рішення від 27 липня 2010 року № 10 про застосування до банку фінансових санкцій в сумі 15920,45 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність рішень органів Пенсійного фонду застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору. Підстав для скасування ухвалених рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак