07 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,
Попович О.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 звернулися до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн РРТ), обґрунтовуючи вимоги тим, що вони працювали на різних посадах у відповідача. 12 серпня 2014 року генеральним директором було видано наказ № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення». Посилаючись на порушення вимог законодавства про працю під час прийняття вказаного наказу, просили визнати його протиправним та скасувати.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року в позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення».
У касаційній скарзі Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, виходячи з недоведеності позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що, постановляючи оскаржуваний наказ, керівництво відповідача не зазначило підстав, у чому саме підлягає необхідність скорочення штатів та якими документами це підтверджено. Також суд дійшов висновку, що спірним наказом було проведено безпідставне та недоведене скорочення штатів, крім зазначеного в наказі, неправомірно вказані не тільки посади згідно зі штатним розписом, які підлягали скороченню, а й в п. 2 наказу зазначені конкретні особи (прізвище, ім'я по батькові), що підлягали скороченню.
Проте погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України
Згідно зі ст. 62 ГК України
За положеннями з ч. 3 ст. 64 ГК України
Судами встановлено, що Концерн РРТ є державним господарським об'єднанням підприємств, належить до сфери управління адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яка є уповноваженим органом управління концерном (а. с. 252).
Відповідно до ст. ст. 5.3, 6.6 статуту Концерну РРТ останній самостійно встановлює штатний розпис і численність працівників, за погодженням з уповноваженим органом затверджує структуру. Генеральний директор самостійно вирішує питання діяльності концерну, за винятком тих, що відповідно до статуту належать до компетенції уповноваженого органу управління і концерну, зокрема, генеральний директор самостійно затверджує штатний розпис і встановлює чисельність працівників концерну, за погодженням з уповноваженим органом управління затверджує структуру концерну (а. с. 257, 258).
Отже, уповноваженою особою, що має затверджувати чисельність працівників та вносити зміни до штатного розпису концерну є генеральний директор.
Згідно з наказом генерального директора Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення» з 12 листопада 2014 року скорочувалися штатні одиниці та виводилися із штатного розпису.
Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вказані положення закону та статут Концерну РРТ уваги не звернув, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним наказу Концерну РРТ від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення».
При цьому, керуючись під час розгляду справи положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40, п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 42, ст. 43 КЗпП України та постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів» та вказавши на необхідність перевіряти, чи дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача, чи було отримано згоду профспілкової організації на розірвання трудових договорів та, чи не користувалися вивільнювані працівники переважним правом на залишення на роботі, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що такі обставини мають значення та підлягають встановленню під час розгляду справ про скасування наказів про звільнення та про поновлення на роботі, та, відповідно, враховуючи предмет позову даної справи, не мають правового значення для її правильного вирішення.
Також не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 3 ст. 215 ЦПК України
У п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на ст. ст. 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК України (ст. ст. 224-226 ЦПК України при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не встановив, доводи та заперечення сторін не перевірив та не спростував; не надав юридичної оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами з посиланням на закон, на підставі якого вирішено справу.
Керуючись під час ухвалення рішення ст. 64 ГК України та вказавши, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, суд першої інстанції не звернув уваги, що зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників мають бути здійснені в межах чинного законодавства, й відповідно не з'ясував процедуру прийняття наказу про скорочення та чи дотримано при цьому вимоги статуту Концерну РРТ і колективного договору про взаємні обов'язки між адміністрацією Концерну РРТ та об'єднаною профспілковою організацією Концерну РРТ, зокрема щодо порядку внесення змін до штатного розпису Концерну РРТ.
Зазначивши про те, що позивачами не надано доказів порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів саме оспорюваним наказом, суд не врахував вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до ч. 4 якої суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та у своєму рішенні не навів мотивів, з яких виходив під час ухвалення рішення.
Крім того, з урахуванням того, що під час розгляду справи судом касаційної інстанції надійшла заява професійної спілки Концерну РРТ про вступ до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, цивільно-процесуальним законодавством не передбачено можливості залучення сторін у справі на стадії касаційного провадження, при новому розгляді суду першої інстанції за наявності відповідного клопотання слід вирішити питання таке питання.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336
Касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротуна
І.К. Парінова
О.В. Попович
О.В. Ступак