Ухвала
іменем україни
07 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,
Попович О.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2015 року,
У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4., обґрунтовуючи вимоги тим, що 22 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL3613, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, у рамках встановленого ліміту, що дорівнює 86 000 доларів США терміном до 01 квітня 2028 року. Згідно з додатковою угодою від 22 квітня 2008 року № BL3613/КL+ (індивідуальна угода - кредитна лінія плюс) позичальник отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США терміном до 31 березня 2009 року зі сплатою 14 % річних. Відповідно до додаткової угоди від 24 квітня 2008 року № ВL 4284/к-1 (індивідуальна угода - кредит без відстрочення) позичальник отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США терміном до 01 квітня 2028 року зі сплатою 14 % річних. З метою виконання кредитних зобов'язань 22 квітня 2008 року та 24 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4. було укладено договори поруки № BL3613-П та № BL4284-П відповідно. Внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 18 жовтня 2013 року за індивідуальною угодою № 1 утворилася заборгованість у розмірі 56 150 доларів 29 центів США, що еквівалентно 448 809 грн 27 коп., за індивідуальною угодою № 2 - 45 200 доларів 89 центів США, що еквівалентно 361 290 грн 71 коп., а всього 101 351 долар 18 центів США, що за офіційним курсом НБУ становило 810 099 грн 98 коп., які позивач просив стягнути на його користь солідарно з боржника та поручителя.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг та додаткових угод до нього у розмірі 101 351 долар 18 центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2015 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2014 року змінено в частині визначення валюти платежу - гривні та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг від 22 квітня 2008 року № BL3613 та додатків до нього в розмірі 101 351 долар 18 центів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 жовтня 2013 року складає 810 099 грн 98 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в позові з підстав пропуску ПАТ «Універсал Банк» строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
ПАТ «Універсал Банк» у поданій касаційній скарзі порушує питання про скасування рішення апеляційного суду й просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ПАТ «Універсал Банк» підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 22 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL3613 за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні послуги у вказаних у цьому договорі валютах, у рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що відповідає 86 000 доларів США терміном до 01 квітня 2028 року.
Згідно з додатковою угодою від 22 квітня 2008 року № ВL3613/КL + (індивідуальна угода - кредитна лінія плюс) позичальник отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США строком на 12 місяців, до 31 березня 2009 року, зі сплатою 14 % річних.
Згідно з додатковою угодою від 24 квітня 2008 року № ВL4284/к-1 (індивідуальна угода - кредит без відстрочення) позичальник отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США строком до 01 квітня 2028 року зі сплатою 14 % річних.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 взятих на себе кредитних зобов'язань 22 квітня 2008 року та 24 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено договори поруки від № ВL3613-П та № ВL4284-П відповідно.
Внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору станом на 18 жовтня 2013 року утворилася заборгованість за індивідуальною угодою № 1 у розмірі 56 150 доларів 29 центів США, що еквівалентно 448 809 грн 27 коп., за індивідуальною угодою № 2 - 45 200 доларів 89 центів США, що еквівалентно 361 290 грн 71 коп., а всього 101 351 доларів 18 центів США, що за офіційним курсом НБУ становить 810 099 грн 98 коп.
Задовольняючи позов та стягуючи кредитну заборгованість в іноземній валюті, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має ліцензію на право здійснювати операції з іноземною валютою та просив стягнути заборгованість у визначеній договором валюті - доларах США.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення валюти платежу, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заявлені банком у перерахунку до гривні за офіційним курсом Національного банку України на день звернення до суду, тобто позивач визначив валютою платежу гривню та просив стягнути із відповідачів заборгованість у гривневому еквіваленті.
Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47, 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
За змістом ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок встановлено декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у ст. 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Із системного аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просив стягнути заборгованість у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.
Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 190цс15.
Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України
Проте, ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув та стягнув заборгованість за кредитними договорами із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим Національним банком України на час виникнення заборгованості, що не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тому сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо незастосування наслідків пропуску строку позовної давності є безпідставними з огляду на таке.
За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Оскільки ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи відповідно до ст. 74 ЦПК України, отже була не позбавлена можливості заявити в суді першої інстанції заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Таким чином, у апеляційного суду були відсутні правові підстави для розгляду такої зави у суді апеляційної інстанції.
Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-246цс14.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про зміну строку виконання основного зобов'язання у зв'язку з надісланням ОСОБА_3 вимоги про дострокове погашення кредиту від 26 лютого 2009 року № 061/128, оскільки із наданої боржником вимоги вбачається, що розмір заборгованості на час її надіслання складав 87 909 доларів 07 центів США. У подальшому ОСОБА_3 неодноразово здійснювала оплату заборгованості за кредитними договорами, що змінювало розмір заборгованості.
Пізніше банком визначено суму заборгованості станом на 26 лютого 2013 року у розмірі 102 151 долар 18 центів США, про погашення якої надіслано вимогу ОСОБА_3
Остаточно ПАТ «Універсал Банк» розраховано заборгованість станом на 18 жовтня 2013 року, яка з урахуванням сплачених боржником сум, становила 101 351 долар 18 центів США.
Згідно зі ст. 339 ЦПК України, встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.
Керуючись ст. ст. 336
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2015 року скасувати, заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротуна
І.К. Парінова
О.В. Попович
О.В. Ступак