22 вересня 2015 року Справа № 876/7425/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.,
з участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року про зупинення провадження у справі по справі № 813/1032/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства юстиції України, третьої особи управління Державної автомобільної інспекції головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказів в частині звільнення ОСОБА_1, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язати вчинити дії,-
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства юстиції України в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 48о/с “По особовому складу” від 16 січня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади; визнати незаконним та скасувати наказ головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівські області в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади; поновити на посаді старшого інспектора з дізнання відділу оформлення матеріалів ДТП, дізнання, розшуку ТЗ, що зникли з місця ДТП та адміністративної практики управління ДАІ ГУ МВС майора міліції ОСОБА_1; стягнути на користь ОСОБА_1 з головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади” відомості про ОСОБА_1 як про особу, щодо якої застосовано заборону передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства юстиції України, третьої особи управління Державної автомобільної інспекції головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказів в частині звільнення ОСОБА_1, поновлення на посаді старшого інспектора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язати вчинити дії.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, оскільки зазначені в ухвалі висновки не відповідають нормам процесуального права, та направити справу для продовження розгляду справи по суті.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що у клопотанні поданому представником Міністерства внутрішніх справ України про зупинення провадження у справі №18/1207 від 02 липня 2015 року відсутні докази неможливості розгляду цієї справи до вирішення Конституційним судом України справи щодо відповідності Конституції окремих положень Закону України “Про очищення влади”.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав.
Судом встановлено те, що за змістом наказу Міністерства внутрішніх справ України №4 8о/с від 16 січня 2015 року “По особовому складу” та наказу Головного управління МВС України у Львівській області № 48 о/с від 16 січня 2015 року “По особовому складу” майора міліції ОСОБА_1 старшого інспектора з дізнання відділу оформлення матеріалів дорожньо - транспортних пригод, дізнання, розшуку транспортних засобів, що зникли з місця ДТП, та адміністративної практики управління ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та згідно з пунктами 62 “а”, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Представник відповідача, Міністерства внутрішніх справ України, в судовому засіданні подав клопотання про зупинення провадження у адміністративній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України, мотивуючи тим, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача видавався на підставі норм Закону України “Про очищення влади”, конституційність котрих є предметом розгляду Конституційного Суду України.
Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України матиме преюдиційне значення для прийняття рішення у даній справі.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Всупереч вимогам цієї статті, суд першої інстанції не навів обґрунтованих підстав, які б свідчили про неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи в порядку конституційного судочинства.
Крім того, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, до працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України “Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань” від 29 січня 2014 року N 737-VII, Закону України “Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України” від 21 лютого 2014 року N 743-VII;
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на порушення відповідачами законодавства при прийнятті спірних наказів, зазначаючи при цьому, що він не є особою, що визначена в п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” а тому до нього не може бути застосована заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, предмет і підстави конституційного подання депутатів щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України “Про очищення влади” безпосередньо не пов'язані з предметом і підставами адміністративного позову ОСОБА_1, а тому підстави для зупинення провадження у справі, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України, відсутні.
Крім того, встановлюючи скорочені строки розгляду справ щодо звільнення з публічної служби, законодавець підкреслює особливу значимість цих справ та необхідність захисту порушених прав у найкоротший термін.
Як встановлено судом першої інстанції, 16 квітня 2015 року Конституційний Суд України відклав розгляд справи щодо конституційності деяких положень закону “Про очищення влади” на невизначений термін.
Суд першої інстанції, зупинивши провадження у справі, позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16 грудня 1992 р.).
У справі “Беллет проти Франції” Суд зазначив, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також гарантується право на розгляд справи судом у “розумні строки”. Так, Європейським судом з прав людини встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі “Странніков проти України”, де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі “розумності строку”.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити те, що сторони у справі не позбавлені права на звернення до суду у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (п. 5 ч. 1ст. 245 КАС України).
Враховуючи зазначене вище, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушення норм процесуального права, що призвело до безпідставного зупинення провадження у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, має право скасувати таку ухвалу і направити справу для продовження розгляду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 199, 202, 204, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року про зупинення провадження у справі № 813/1032/15 скасувати, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Р.Б. Хобор
Судді Я.С. Попко
ОСОБА_3